1.1.Вимоги окремих груп Євромайдану

Протести на Євромайдані підтримали політичні сили широкого політичного спектру (аж до вчорашніх членів «Партії регіонів», які ще вчора були вкрай ворожі до опозиції — див. про вихід з «Партії регіонів» Богословської), тому й вимоги у них відрізняються. Зокрема, на Майдані вирізняються студенти, які нараховують кілька десятків тисяч осіб. Лідери цієї групи намагалися проводити свої протести як «неполітичні», висували лише вимогу «асоціації з Євросоюзом», оскільки розуміли, що апартійні гасла та відсутність партійної символіки обєднає більше людей! Але після розгону Майдану вранці (4:00) 30 листопада 2013 — лідери зрозуміли, що пора приєднатись до політиків, оскільки розпочалась боротьба за права і свободи гарантовані громадянам Конституцією України, а самостійно цю боротьбу буде складно проводити

1.2. Вимоги Євромайданів в інших містах України, окрім Києва

На 16:00 24 листопада 2013 року понад 20 000 львів'ян поставили свої підписи під зверненням, в якому вони підтримують євроінтеграційний курс України, відставку президента Віктора Януковича і прем'єр-міністра Миколи Азарова, голови Львівської ОДА, генерала міліції Олега Сала (призначений згідно наказу № 600/2013 від 31 жовтня 2013). Громади Рівного і Луцька вимагають провести позачергову сесію Верховної Ради, на якій вони вимагають висловити недовіру уряду Миколи Азарова та сформувати новий уряд європейської інтеграції. 25 листопада студенти на Євромайдані в Івано-Франківську оголосили низку вимог. Окрім підписання Угоди про Асоціацію з ЄС, студенти також вимагають відставки міністра освіти та науки Дмитра Табачника, скасувати всі платні послуги у вищих навчальних закладах, реально виконувати положення про цілодобовий доступ студентів до гуртожитків.

1.3. «План б». Починаючи з 14 грудня 2013 року головною вимогою Євромайдану стало припинення узурпації Конституції Януковичем

9 грудня 2013 Янукович погодився на «Круглий Стіл», де опозиція мала висунутисвої вимоги.

10 грудня Янукович зустрівся з трьома екс-президентами України (Кравчуком, Кучмою, Ющенком), які ще 4 грудня оприлюднили Заяву, в якій засудили розгон Євромайдану 30листопада. 11 та 12 грудня «Круглий Стіл» відбувався без опозиції та без Януковича — опозиція заявила, що прийде лише тоді, коли сам Янукович буде присутній на Круглому Столі.

В ніч з 10 та 11 грудня відбулася найбільша (після 30 листопада) спроба розгону Євромайдану — «Беркут» підійшов майже до «сцени Майдану». Руслана Лижичко, яка в ту ніч керувала опором, змогла утримати народ навколо «сцени Майдану»; вперше вночі почали бити дзвони Михайлівського Золотоверхого собору та багатьох інших церков Київа. Під набат церков, вночі на Майдан почали збиратися кияни — вони утримали Майдан до ранку, коли масово підійшли люди, а «Беркут» відступив. В таких умовах жорсткого протистояння, 13 грудня на «Круглий Стіл» вперше прийшов Янукович та «три лідери опозиції» (Яценюк, Кличко, Тягнибок), але вони ні до чого не домовилися (й «Круглий Стіл» після цього не збирався):  «Красиво знову говорили про ті проблеми, які є, про вимоги, які їх вирішити. Але конкретні кроки — звільнення затриманих, покарання винних, відставка уряду — жодного з цих питань не було вирішено. — заявив Кличко» Бачачи, що вимагати від Януковича «підписання асоціації з ЄС» тепер вже марно, опозиція увечері 14 грудня висунула принципово нову вимогу(яку назвали« План Б»):— Янукович повинен припинити «узурпацію влади та Конституції». Бо, як відомо, президент Янукович двічі здійснив фактично анти-конституційний переворот в Україні: 1) Першого разу — 9.3.2010 коли в неконституційний спосіб була сформована «правляча коаліція в парламенті» та Уряд. Неконституційність полягала в тому, що згідно Конституції — коаліцію могли формувати лише ті фракції, які перемогли на парламентських виборах-2007. А на виборах-2007 перемогли БЮТ на НУНС. Отже, згідно Конституції — потрібно було або залучити в коаліцію одну з фракцій (БЮТ чи НУНС), або йти на перевибори парламенту. Але Янукович та «Партія регіонів» пішли всупереч Конституції — вони сформували «правлячу коаліцію» за участю окремих депутатів-перебіжчиків (так званих «тушок»), й за рахунок «тушок» фактично змінили результат парламентських виборів-2007 на протилежний (тобто було сформовано Уряд з партій, які програли «Парламентські вибори-2007»). Лідер опозиції Тимошенко та інші опозиційні політики назвала ті події«анти-Конституційним переворотом. А 30.9.2010 Янукович (за допомогою підконтрольного йому Конституційного Суда) взагалі відмінив Конституцію України (в редакції 2004 року), чим незаконно надав собі право на формування Уряду, та на вирішальний вплив на усі гілки влади (включаючи прокуратура та суд). Але Конституційний Суд не має права змінювати Конституцію, бо лише парламент України своїм голосуванням (потрібна «конституційна більшість» в 300 голосів) може змінювати Конституцію — це виключне право парламенту. Впродовж 2010–2014 років Янукович так і не зміг зібрати потрібну «конституційну більшість» (300 голосів), тож увесь цей час з 30.9.2010 Україна жила фактично без легітимної Конституції (див. статтю «Конституція України»), й Уряди формувалися нелегітимним чином — не парламентом, а президентом. Головний обов'язок президента це «гарантування Конституції», але Янукович виявився не «гарантом Конституції», а ініціатором узурпації влади та повалення Конституційного устрою. Цим попранням Конституції — було закладено основу для узурпації влади в одних руках, та для нечуваної корупції, яка розгорнулася за влади президента Януковича. Починаючи з 14 грудня 2013 року «головною вимогою Євромайдану» стало повернення до легітимної Конституції (тобто в редакції від 8.12.2004). Відновлення Конституції дозволяло сформувати Уряд не свавіллям президента, а на законних підставах у Верховній Раді України; а також дозволяло провести перевибори президента та парламенту. 21 лютого 2014, між опозицією та президентом Януковичем була підписана Угода, в якій ключовим пунктом було зобов'язання сторін — повернутися до легітимної Конституції (в редакції від 8.12.2004). 21 лютого (в 16:55) Верховна Рада, «за» 386 депутатів, проголосувала Постанову про нікчемність рішення Конституційного Суду від 30.9.2010 та за повернення до Конституції (в редакції від 8.12.2004):  — «Партія Регіонів» проголосувала «за» — 140, проти — 0, не голосували — 9, відсутні — 43.  — Батьківщина — повним складом проголосувала «за», це 89 депутатів.  — Фракція УДАРу — 40 депутатів «за» при двух відсутніх.  — Фракція Свободи — 35 «за», утримались — 1 депутат.  — КПУ також проголосувала «за» повним — 32 депутата.  — Серед позафракційних депутатів 50 проголосували «за», 5 були відсутні, 1 не голосувал.

22 лютого Верховна Рада 328 голосами «за» відправила у відставку президента Януковича. Також увечері 22 лютого була звільнена з ув'язнення лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко.

27 лютого 2014 року у Верховній Раді на підставі Конституції було сформовано легітимний Уряд (прем'єр-міністр утверджений 371 голосами «за», склад Кабінету міністрів — 331 голос «за»), й цим була виконана головна вимога Євромайдану — відновлення в Україні Конституції, законності, та формування легітимного Уряду.