3. Середньовічне місто. Цеховий лад міського ремесла

Зрілі феодальні відносини (XI-XV ст.) практично в усіх країнах Європи мали класичну форму і майже не відрізнялися. На першому етапі його розвитку (XI-XIII ст.) панувала феодальна земельна власність.

Завершилося феодальне підпорядкування селянства. Загальною ознакою селян була залежність від власника землі.

Від XI ст. в економічному житті Західної Європи почався період урбанізації – відродження античних міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон, Бонн) та утворення нових міст (Гамбург, Любек, Лепціг, Магдебург), відбувалося зростання їх господарського значення. Головною причиною цього було економічне піднесення.

У країнах Заходу наприкінці ХІ-ХІІІ ст. в період так званих комунальних революцій; внаслідок яких міста добилися незалежності та самоврядування, утворювалися міста-комуни або міста-держави, які мали власні управління (виборний муніципалітет на чолі з мером), суд, фінанси, військове ополчення. Виникли міське і ринкове право. Всі повноправні міщани були вільними, користувалися майновими і політичними правами. Міста мали різні пільги і привілеї. Існували гарантії купецької власності, встановлювалися ярмаркові правила. У містах жили ремісники, купці, художники, лікарі, аптекарі, друкарі.

Інтенсивний розвиток ремесла в ХІІ-ХІІІ ст. сформував цеховий лад у містах. Середньовічний цех сформувався лише за професійними ознаками (шевський, ковальський, кравецький, ювелірний тощо). Кожен цех мав свій статут, який узаконював, регламентував не лише виробничі, духовні, а й моральні засади життя виробничого колективу.

Цехи мали сувору регламентацію: переслідували позацехових ремісників (партачів), обмежували виробництво, щоб уникнути будь-якої конкуренції. Цехова регламентація була економічно доцільною в ХІІІ-ХV ст. і мала тоді прогресивне значення в розвитку міського ремесла. Вона сприяла виробництву якісної продукції, але згодом почала стримувати піднесення продуктивних сил.

У XIV-XV ст. в Європі виникла нова, вища форма виробництва – мануфактура. На зміну кустарям-ремісникам прийшли більш організовані великі виробничі майстерні. У процесі виробництва було застосовано поділ праці. Це дало змогу значно збільшити обсяг випуску товарів, поліпшилася їх якість. Головною виробничою силою стає найманий робітник.

4. Розвиток торгівлі та фінансово-грошової системи.

Розвиток ремесла, міст сприяв зростанню торгівлі. У Західній Європі розвивалася зовнішня морська і внутрішня сухопутна торгівля. В ХІ-ХІІ ст. визначилися її центри – Венеція, Генуя. Піза.

З Леванту (Сходу) купці привозили в Західну Європу шовк, прянощі, предмети розкоші – дорогі тканини (парчу, оксамит), ювелірні вироби, тропічні та субтропічні фрукти, з Причорномор’я – рибу, ікру, сіль, шкіри, зерно, хутро, невільників тощо.

Важливе значення для Західної Європи також мала торгівля Балтійським і Північним морями. річками Ельбою, Шельдою, Одером, Темзою, Західною Двіною, Рейном, Дунаєм, Віслою,Німаном, Роною, Сеною.

Провідна роль у північній торгівлі належала Гамбургу, Любеку, Бремену, Брюге, Лондону. Згодом утворився союз приморських міст під назвою Ганза. Свою діяльність розпочав в ХІІ ст. і діяв до XVII ст. У XIV-XV ст. до Ганзейського союзу входило 160 міст. Купці союзу мали ряд привілеїв. У них на ярмарках ніхто не мав права конфіскувати товар за борги, арештовувати за злочини, вчинені в інших містах. Ніхто крім купців Ганзи не мав права перевозити товари Балтійським та Північним морями.

У середні віки розвинулася і сухопутна торгівля. Відомий шовковий шлях від Європи до Китаю простягнувся на кільканадцять тисяч кілометрів. Каравани верблюдів, навантажених товарами, перетинали вздовж і впоперек азіатський та африканський континенти. В Європі сухопутна торгівля набувала все більшого значення. Торгівля, як відомо, без грошей розвиватися не може. Діловим людям було незручно та небезпечно перевозити велику суму грошей. Важко було розібратися у їх повноцінності. Тут на допомогу прийшли міняйли. Їх агенти знаходилися там, де відбувалися ярмарки. Поступово міняли перетворилися на банкірів (вперше вони з’явились в івнічно-італійських містах, у провінції Ломбардії). Банкіри об’єднувалися в асоціації. компанії, товариства. Разом з появою банківської системи виник кредит.

Важливе значення в економічному житті середньовічної Європи мали податки та різні примуси на користь феодалів чи державних установ. З населення стягувалися земельний і подушний податки. У VIII ст. римський подушно-земельний податок було замінено рентою-відробітковою, натуральною, грошовою.

На першому етапі зрілого феодалізму у європейських країнах державних податків не було, але вони збирались феодалами.

На другому етапі зрілого феодалізму внаслідок державної централізації податки стали постійними, зросли їх розміри. Їх платили переважно селяни та жителі міст. Феодали, духівництво повністю або частково звільнялося від сплати податків.