3. Економічна думка Стародавнього Сходу.

Економічній думці Стародавнього Сходу властивими були глибокий символізм, невіддільність від міфологічного розуміння світу, схильність до повчань. Вона ще не була виокремлена від політико-правової та релігійної ідеології. Тому основними джерелами її вивчення є трактати державних чиновників з господарської, соціально-політичної та релігійно-філософської тематики, а також збірки законів.

Стародавній Єгипет

Економічна інформація являла собою переважно обліки та звіти контролю і управління всіх видів діяльності та наявних ресурсів, що велась чиновниками та послання і повчання своїм нащадкам: «Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара», «Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі». Месопотамія

«Кодекс законів царя Хаммураппі» - висічені на камені 282 статті із вступом та висновками, які являли собою певну систему правових норм для регулювання економічного життя.

Стародавня Індія

«Артхашастра» - «наука про користь, про практичне життя». Автор Каутілья – головний радник царя. Трактат про мистецтво політики та управління державою (15 томів). Пріоритет надавався сільському господарству.

«Закони Ману». Дають уяву про варнову структуру індійського суспільства (4 варни: брахмани, кшатрії, вайші і гідри) і опираються на посилення суспільної нерівності.

Стародавній Китай

Головні течії суспільної думки:

1. конфуціанство. Творець першої течії Конфуцій пропонує програму морального вдосконалення людини, розуміння держави як великої сім’ї, розгляд правителя як батька народу. Подальший розвиток ідей конфуціанства бачимо в працях Мен-цзи і Сюнь-цзи.

2. легізм. Політичні діячі Цзи Чань і Лі Куй. Ідейні опозиціонери конфуціанства. Обстоювали управління державою за допомогою законів, були прихильниками політичної централізації і об’єднання держави.

3. даосизм. Лао-цзи радив не регулювати економічне життя країни за допомогою законів і знань, а повернутися до первіснообщинних часів. Філософія даосизму – це протест проти несправедливості і експлуатації.

4. Антична економічна думка.

Особливе місце у становленні економічного наукового мислення займають твори мислителів античного світу, і в першу чергу давньогрецьких філософів Ксенофонта, Платона, Арістотеля. Їм же належить заслуга в появі самого терміну „економіка” („економікос”), під яким розумілася наука, що навчає людей господарювати. Саме ж „господарство” тлумачилось, як управління майном.

Ксенофонт у «Домострої» дав характеристику рабовласницького господарства і прагнув знайти шляхи подолання, притаманних такому господарству, недоліків. Визнаючи рабство природним і правомірним, він був прихильником колективної форми рабоволодіння. Найважливіша галузь економіки – сільське господарство, підкреслював він і називав землеробство “матір’ю і годувальницею всіх професій”.

Був принциповим противником ринкових відносин, проте одним з перших зрозумів значення поділу праці. Ставив питання про подвійне використання блага – як споживчої та мінової цінності.

Платон. В ідеальній державі, за Платоном, має бути три класи: філософи, які керують суспільством; воїни – оборонці держави; землероби, ремісники, торговці. Раби не належать ні одного з класів, взагалі рабство – вічна природна форма експлуатації.

Арістотель змалював у своїх працях проект ідеальної держави, де найбільш значна роль у господарстві відводиться землеробству, а не ремеслу та торгівлі. Свою прихильність принципам натурального господарства вчений яскраво продемонстрував у висунутій ним концепції про економіку та хрематистику як різних шляхів збагачення і задоволення потреб. До економіки (природної сфери) він відносить землеробство, скотарство, ремесло та дрібну торгівлю. Ця сфера повинна підтримуватись державою, тому що її ланки сприяють задоволенню нагальних потреб населення. Хрематистика – це мистецтво заробляти багатство шляхом безчесних великих торгівельних, посередницьких та лихварських операцій. Автор концепціїї про економіку і хрематистику засуджує останню як таку, що може підірвати основи натурального господарства.

Економічна думка Стародавнього Риму істотно відрізняється від поглядів давньогрецьких вчених. Це пояснюється розвинутішим рабовласницьким виробництвом Риму, його значною територіальною експансією, побудовою могутньої імперії, постійним притоком рабів. Звідси і основна проблематика праці римських учених – аграрна сфера економіки, організація рабовласницького виробництва. Проблеми раціональної організації рабовласницького господарства знайшли відображення у творах Марка Катона Старшого, Варрона і Колумелли. У республіканський період розвитку Стародавнього Риму захисниками інтересів розорюваних дрібних землевласників стали брати Тіберій і Гай Гракхи. Вони обстоювали позиції дрібного селянського господарства з метою не допустити пролетаризації більшості населення.

Не слід забувати про те, що за умов економічної, політичної і моральної кризи рабовласницького ладу в І ст. н. е. у Римській імперії виникла нова релігія – християнство. Раннє християнство морально засуджувало майнову нерівність, поділ людей на багатих і бідних. Визнавало працю основою людського життя і проголошувало принцип все загальності праці та рівної оплати за рівну працю.

Найвідомішим християнським автором перших століть нової ери Августин Блаженний. Розвивав ідею християнської рівності усіх людей, яка заперечувала висновки античних мислителів про природність поділу людей на панів і рабів. Найпочеснішим заняттям людини визнавав землеробство, засуджував торгівлю заради наживи та позику під процент.