2.Індустріалізація

Наприкінці 19 ст. в Україні розпочалася індустріалізація. Її особливістю було те, що важка індустрія порівняно з легкою розвивалася майже вдвоє швидше.

На півдні України було створено велику металургійну промисловість. Високими темпами розвивалось коксове виробництво.

В Україні вироблялося понад 50 % всіх сільськогосподарських машин, що виготовлялося на території Росії.

У 1895р. розпочалося будівництво Харківського паровозобудівного, а в 1896 р.- Луганського машинобудівного заводів. Всього в Україні в 1913 р. налічувалося 450 машинобудівних та металообробних підприємств.

Швидкими темпами розвивалася харчова, лісопильна, швейна, винокурна, тютюнова та інші галузі промисловості, будівництво залізниць.

Величезна роль у розвитку української промисловості належала акціонуванню. Перші акціонерні компанії з’явилися у 70-х р. 19cт. Акціонерна промисловість на Україні характеризувалася високою прибутковістю. У другій половині 90-х р. середня норма прибутку в них становила біля 13 %, що майже вдвоє перевищувало прибутковість західноєвропейських підприємств.

Щодо можливостей промислового розвитку, то слід відзначити, що на початку ХХ ст. Україна, як і вся Російська імперія продовжувала залишатися відсталою в тодішньому техніко-економічному відношенні.

3.Грошово-кредитна система

У 19 та на початку 20 ст. відбулися зміни в фінансово-кредитній системі, як на східних, так і на західноукраїнських землях.

Головним джерелом бюджетних доходів царської Росії у першій половині 19 ст. були оброчний та подушний податок з селян, шинкові та митні збори, податки з капіталів та торгових оборотів, незначні податкові збори з дворян. Основний податковий тягар лежав на плечах селян.

Більшість витрат держбюджету припадало на воєнне та морське міністерства (51,3 % усіх видатків). При цьому, наприклад, витрати на міністерство освіти в першій половині 19 ст. становили менше ніж 1% всіх бюджетних видатків.

Бюджет був дефіцитний. Дефіцит покривали випуском внутрішніх та зовнішніх позик,а також паперових грошей, які з року врік знецінювалися.

На західноукраїнських землях на початку 19 ст. панувала австрійська монетна система.

У 1857р. в обіг введено нові гульдени. У 1892р. грошовою одиницею Австро-Угорщини стала крона.

Бюджет монархії Габсбургів був дефіцитним (у 1882 р. видатки перевищували доходи державного бюжету на 9 %).

Австро-Угорська монархія проводила колоніальну політику на західноукраїнських землях. (Наприклад у 1883 р. з української частини Галичини було зібрано 26,6 млн. золотих римських).

В Рос. Імперії була така ж ситуація. (Наприклад з 1868 по1880 р. дев’ять українських губерній сплатили Рос. імперії 2,9 млрд. крб.)

4. Столипінська аграрна реформа.

Значне зубожіння селян Російської імперії спричинило до їх масової участі в революції 1905 – 1907 років. Це змусило курівництво імперії переглянути підходи до вирішення аграрного питання.

Реформу доручили провести П.А. Столипіну – прем’єр-міністру Росії.

Основні положення реформи Столипіна:

1. Руйнування общини та закріплення за кожним господарем належної йому частки общинної землі в особисту приватну власність.

2. Надання селянам кредитної допомоги через Селянський Земельний банк.

3. Організація переселення селян у малозаселені регіони Сибіру , Середньої Азії, Північного Кавказу.

Столипінська аграрна реформа прискорила перехід українського села на індустріальну основу, створила сприятливі умови для розвитку приватного селянського землеволодіння, стимулювала розвиток агрономічних заходів. У 1909 – 1913 роках продуктивність праці в сільському господарстві зросла в 1,5 рази. Для малоземельних селян створювали товариства з оренди землі та колективного ведення рільництва.

Однак порівняно з країнами Західної Європи модернізація українського села здійснювалася повільно та була перервана війною 1914 року.