4. Особливості меркантилізму.

Події і явища того часу адекватно відображувалися молодою буржуазною економічною наукою, яка пізніше отримає назву меркантилізм (від франц. mercantile – торговий або італ. mercante – купець). Європейські меркантилісти не були економістами – фахівцями. Це були купці, банкіри, промисловці, вояки, авантюристи. Проте вони вірно визначили ті засоби, за допомогою яких виникли перші великі статки, багатства – такими засобами були торгівля, кредити та війна.

Основні ідеї меркантилістів:

- підтримка владою імпорту дешевої сировини для промисловості;

- регулювання зовнішньої торгівлі з метою забезпечення припливу в країну золота і срібла;

- протекціоністські тарифи держави на імпортовані промислові товари, заохочення державою експорту, особливо готової продукції;

- ріст населення для підтримки низького рівня заробітної плати, розширення бази оподаткування і нагромадження капіталу;

- не підтримували ідею комерціалізації праці і землі (прихильники феодального порядку).

Отже, багатством країни вважали золото і срібло, джерелом багатства – зовнішню торгівлю. Об’єктом дослідження у меркантилістів була сфера обігу (торгівля і грошовий обіг).

Розрізняють ранній і пізній (зрілий) меркантилізм.

Ранній меркантилізм (виник іще до епохи великих географічних відкриттів і тривав до середини 16 ст.) вбачав економічне завдання в утримуванні та нагромадженні грошей у країні. Уряд запроваджував суворий контроль за зовнішньою торгівлею (максимально високі ціни на експортні товари і обмеження імпорту), сприяв ввезенню золота і срібла і не допускав їх вивезення. Найбільш відомими представниками раннього меркантилізму були Джон Гелс, Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі і Бернардо Даванцатті в Італії.

Ранньому меркантилізму відповідає теорія грошового балансу (затримка грошей в країні і залучення в країну якомога більше грошей з-за кордону).

У період раннього меркантилізму уряд займався «псуванням» національної монети (знижував її вартість і вагу з надією зацікавити іноземних купців обмінювати їх монети на іноземні та купувати більше товарів).

За грошима ранні меркантилісти визнавали лише функцію нагромадження.

В другій половині 16 ст. торгівельні зв’язки між країнами стають більш розвиненими і регулярними, виникає більш зріла теорія меркантилізму.

Пізні меркантилісти вважали, що необхідно:

- завоювати зовнішній ринок, пропонуючи відносно дешеві товари (держава повинна стимулювати виробництво товарів на експорт) і перепродуючи товари одних країн в інші;

- дозволяти імпорт товарів, крім предметів розкоші;

- вивозити золото і срібло для здійснення вигідних торговельних угод шляхом посередництва.

Вважали, що гроші виконують дві функції: засіб обігу і засіб нагромадження.

Представниками цього “виробничого” меркантилізму були: Томас Мен, Джон Локк (Англія), Джон Лоу, Жан-Батіст Кольбер, Антуан Монкретьєн (Франція), Антоніо Серра (Італія).

Значення ідей меркантилізму:

1) Поставили першими завдання «раціонального господарювання» як найважливішу проблему економічної думки;

2) Зробили перші кроки в пізнанні законів руху і внутрішнього механізму ринкової економіки (помилка – найважливішим розглядали сферу обігу, а виробництва – як засіб забезпечення припливу грошей у країну; а основою будь якого суспільства є виробництво, а обіг грошей – другорядне поняття);

3) Прагнули залучити у виробництво якомога більшу частину населення (у поєднанні з гранично низькою заробітною платою це мало збільшити масу прибутку і прискорити нагромадження капіталу).

Помилки:

- не давали значення залученню іноземних інвестицій;

- проблемою безробіття вважали лише лінощі.

Меркантилізм вважають епохою зародження політичної економії.