36. Основні моделі вікового розвитку. Вікова періодизація розвитку людини.

У процесі онтогенезу людина долає ряд вікових періодів, під час яких змінюються її фізіологічні, морфологічні, біохімічні, соціально-психологічні особливості. Ці періоди Є певними епохами, циклами, ступенями розвитку. Загальні закони розвитку в кожному віці мають специфічні особливості.

Визначити межі вікових періодів досить складно, оскільки існують різні погляди щодо критеріїв виокремлення вікового періоду (інтенсивність росту, ступінь розвитку нервової системи тощо). Крім того, за основу вікової періодизації не може бути взятий один критерій.

Кожен вік характеризується певним рівнем досягнень у психічному розвитку, а також конкретною соціально-психологічною ситуацією, в якій відбувається розвиток особистості. Динаміка розвитку виявляється як у стабільних, так і в перехідних періодах. Переломи, різкі перебудови, повороти у становленні є необхідним результатом діалектичності розвитку. Однією з характеристик вікового періоду є наявність кризи.

Кожен віковий період завершується кризою, а вихід з неї - виникненням новоутворень, переходом до наступної стадії розвитку.

психологічні дослідження останніх років дають підставу вважати, що принцип, за яким основним критерієм періодизації є провідна діяльність, дещо абсолютизований, за його межами залишились інші види діяльності, які можуть бути провідними (у структурі навчальної діяльності: спортивна, художня, музична, ігрова тощо) або можуть залишатися просто значущими, визначаючи спрямованість активності особистості.

У віковій і педагогічній психології використовують таку періодизацію вікового розвитку:

1. Пренатальний період - від зачаття до пологів.

2. Натальний період - пологи.

3. Період новонародженості - від народження до 2 місяців.

4. Вік немовляти - від 2 місяців до 1 року.

5. Ранній дитячий вік - від 1 до 3 років.

6. Дошкільний вік - від 3 до 6/7 років. Його поділяють на:

- молодший дошкільний вік - 4-й рік;

- середній дошкільний вік - 5-й рік;

- старший дошкільний вік - 6/7-й рік.

7. Молодший шкільний вік (зріле дитинство) - 1- 4 класи (від 6/7 до 10/11 років).

8. Дорослішання:

- підлітковий (середній шкільний) вік - 4-8 класи (від 11 до 14 років) у дівчаток, 5-9 класи (від 12 до 15 років) у хлопчиків;

- рання юність (старший шкільний вік) - 10-11 класи (від 15/16 до 17/18 років);

- зріла юність - від 18 до 20 років.

9. Дорослість:

- рання дорослість - від 20 до 40 років;

- зріла дорослість - від 40 до 60 років.

10. Старість - після 60 років.

У межах кожного вікового періоду спостерігаються великі індивідуальні відмінності, які є результатом впливу умов життя, характеру активності, виховання, природних й індивідуальних відмінностей.

Хронологічні межі вікових періодів відносні, потребують уточнення, що зумовлене психічними, особистісними, статевими, соціально-економічними та історичними чинниками.

37) Потребнісно-мотиваційна підсистема діяльності та поведінки особистості. Активність особистості та її джерела

Проблема активності особистості - проблема суб'єктивного реагування особистості на вплив біосоціального середовища.

Основу мотиваційної сфери особистості становлять потреби - динамічно-активні стани особистості, що виражають її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність, спрямовану на зняття цієї залежності.

Одна з властивостей потреб - їх пасивно-активний характер. З одного боку, вони задаються людині умовами її біосоціального існування й пов'язані з виникненням дефіциту в нормальній життєдіяльності - соціальній або біологічній. З іншого - потреби детермінують активність, спрямовану на усунення цього дефіциту. Особливість нервово-психічного напруження полягає в тому, що воно містить потребу у своєму послабленні як передумови зняття напруження.

Іншою властивістю потреб є їх суб'єктивно-об'єктивний характер. У процесі мотивацій суб'єктивна й об'єктивна сторони потреби виступають як єдність протилежностей.

Суб'єктивний бік потреби характеризується кількома моментами:

а) конкретний нестаток, потреба;

б) суб'єктивне середовище потреби, фон, тобто внутрішня система потреб, рівень їх розвитку й стану в цю мить, які посилюють або послаблюють імпульс до дії;

в) суб'єктивні засоби задоволення потреб;

г) суб'єктивна цінність - значущість задоволення потреби й зусилля, необхідного для її задоволення.

Об'єктивний бік потреби: а) об'єкт нестатку, потреби;

в) об'єктивне середовище -ситуація, що сприяє або не сприяє її задоволенню;

в) об'єктивні шляхи - засоби, можливості задоволення потреби;

г) об'єктивна цінність - значущість задоволення потреби й зусилля, необхідного для її задоволення.

Однією з головних властивостей потреб є предметність. Стан потреби характеризується чіткою предметною спрямованістю. Потреба в предметі відчувається заради його опанування як необхідного, але відсутню в дану мить компонента системи в цілому. Потреба - це завжди відчування нестачі в чомусь певному.

Суттєвим аспектом потреб є їх суспільно-особистісний характер. Потреби індивіда пов'язані з потребами суспільства, вони формуються й розвиваються в контексті розвитку останніх, їх не можна зрозуміти, не досліджуючи історичний розвиток суспільства. Аналізуючи потреби індивіда, треба враховувати особливості тих спільнот, до яких він належить. Належність до спільноти с однією з найважливіших детермінант мотиваційної сфери особистості. Оскільки будь-який індивід належить до низки людських спільнот, а в процесі його розвитку кількість спільнот змінюється, природно змінюється і система його потреб. Розвиток цієї системи не є процесом, який розгортається тільки "від індивіда", він є результатом розвитку його зв'язків з іншими людьми. Включаючись до кожної нової спільноти, особистість засвоює її потреби.