1. Методи та прийоми вивчення зарубіжної літератури за традиційною класифікацією.

Метод – це спосіб навчання, який вживається систематично і має вплив на загальне спрямування педагогічної роботи.

Метод – це спосіб роботи вчителя і учня за допомогою якого здійснюється оволодіння ЗУН, формується світогляд учнів і розвиваються їхні здібності.

Метод реалізовується через прийом – вид навчальної діяльності.

В методологічній науці існує кілька класифікацій методів:

- методи навчання,що визначаються за джерелом знань;

- словесні (слово вчителя), практичні (робота з книжкою), наочні;

- методи навчання, зумовлені формою здобуття знань ( лекція, бесіда, самостійна);

- иметоди, що визначаються характером діяльності вчителя і учня (творче читання, евристичний метод, дослідницький, репродуктивний).

1 етап співпраці учителя і учням- домінування методу творчого читання (ланцюжок читання, читання про себе, читання вголос, коментоване).

Види навчальної діяльності:

- прийом коментованого читання застосовується вчителем з метою отримання певних знань контексті літ твору;

- коментоване читання як синтетичний прийом передбачає застосування інших прийомів: виразне читання, бесіда, повідомлення учнів, порівняння.

2. Аналіз програми загальноосвітньої школи з зарубіжної літератури за ред дфн проф Затонського. Методичний коментар до програми

Навчальна програма — навчальне видання, що визначає зміст, обсяг і вимоги до вивчення певного навчального пред­мета, курсу, дисципліни, розвитку та виховання особистості згідно з державними стандартами освіти та навчальних планів.

Головна мета вивчення світової літ в школі – прилучення учнів до здобутків світової літ і культури, розвиток творчої особистості учня, формування гуманістичного світогляду, високої моралі, естетичних смаків, якостей громадянина України, який усвідомлює свою належність до світової спільноти.

Основні завдання вивчення: - Формування стійкої мотивації до читання художніх творів. - Ознайомлення з кращими зразками світової оригінальної і перекладної літератури - Поглиблення знань про специфіку художньої літератури - Формування мовленнєвої і читацької літератури - Формування толерантного ставлення до різних культур - Розвиток творчих здібностей, культури діалогу і критичного мислення - Розширення культурно-пізнавальних інтересів особистості.

Курс "Зарубіжна література" складається з двох головних етапів навчання: пропедевтичного (підготовчого - 5-7 класи) і історико-літературного (8-11 класи), що втілилося в доборі й структуруванні програмового матеріалу за двома відповідними блоками: пропедевтичним і історико-літературним.

Для вивчення на пропедевтичному етапі добиралися передусім ті твори, які, відповідаючи віковим особливостям учнів, виховним завданням літературної освіти, водночас надають найкращу можливість для поетапного засвоєння школярами програмових літературознавчих понять, формування вмінь і навичок аналізу та інтерпретації художнього тексту тощо, тобто закладають основи літературної освіти школярів. Так, у 5 класі для вивчення запропоновані казки, а не міфи (хоч історично міф передував казці) з огляду на те, що діти цього віку краще сприймають не міф, а саме знайому їм з дитинства казку. До того ж, автори програм аж ніяк не ставили перед собою завдання приваблювати п'ятикласників винятково новизною матеріалу, а, навпаки, запропонували для вивчення добре знані й любимі школярами казки. Відтак, вчитель-практик матиме змогу акцентувати увагу насамперед не на опануванні учнями текстів нових для них міфів, а поглиблено працювати над аналізом і інтерпретацією творів відомого їм жанру. Потім уміння і навички такої роботи можуть бути перенесені на будь-який художній текст.

Для вивчення на історико-літературному етапі добиралися насамперед ті твори й літературознавчі матеріали, які допоможуть учителеві найоптимальнішим чином репрезентувати перебіг, домінанти й вершинні здобутки світового літературного процесу від найдавніших часів до сьогодення як в оглядах, так і в ході аналізу й інтерпретації художніх текстів.

3. Специфіка вивчення епічного твору у курсі зарубіжної літератури: роман-притча А. Камю «Чума»

Вивчення епічних творів неможливо повністю розглянути на кількох уроках. Тому значна частина роботи виконується в позаурочний час. Вчитель повинен навчити учнів самостійно працювати над книгою, виробити в них критичне ставлення до прочитаного, домогтися розуміння ідейно-тематичної спрямованості художнього твору.

Тому вчителеві необхідно стисло охарактеризувати епоху, відображену в творі. Щоб розповідь учителя була цікавою, доцільно використати історичні матеріали, документи тощо; треба також спиратися і на знання учнів з історії. Все це полегшить сприймання ними художнього твору, допоможе їм правильно оцінити змальовані в ньому явища і події. "Чума" А. Камю — філософський роман-притча, який написано у формі хроніки епідемії чуми, що почалася в Орані (Алжир). У романі висвітлено не лише історичні, а й філософські проблеми, це також коричнева чума (фашизм), а також це загальнолюдське зло, яке загрожує людству.

При вивченні композиції та сюжету епічного твору треба забезпечити максимум творчості, самостійності роботи учнів. Основна увага має бути зосереджена на з'ясуванні сюжету, його складових частин, визначенні їхньої ролі у творенні образів і загалом ідейного спрямування твору. Старшокласники повинні зрозуміти, чому письменник вдається до такої чи іншої побудови твору, як це допомагає йому глибше, ширше і переконливіше здійснити свій задум, тобто показати багатогранність життя чи його певні сторони.

Незважаючи на те, що для характеристики персонажів великих епічних творів відводиться значна кількість часу, глибоко опрацювати всі образи твору не завжди вдається. Тому досвідчені вчителі нерідко практикують учнівські доповіді та реферати про окремі образи виучуваного твору.

Ідейно-художнє значення великого прозового твору найкраще висвітлювати тоді, коли учні обізнаються з сюжетом, композицією, системою персонажівирщр. В ході активної бесіди учні самі з'ясують, що нового вніс письменник у літературу, які зачепив життєві проблеми і як саме їх розв'язав; що письменник засуджує, що стверджує і наскільки переконливо; яке пізнавальне та виховне значення твору.

Щоб повторити, поглибити, систематизувати і закріпити знання учнів, досвідчені вчителі інколи проводять так звану контрольно-повторювальну бесіду, в якій коротко повторюється все вивчене на попередніх уроках.

4. Мистецтво слова, як школа розвитку мовлення учнів (жанри письмових висловлювань на уроках зарубіжної літератури)

Література — мистецтво слова — є одним із найважливіших предметів сучасної школи. Саме на уроках літератури створюються виняткові можливості для мовленнєвої практики учнів, для оволодіння різноманітними видами та жанрами мовленнєвих висловлювань. Розвиток мовлення учнів – система роботи, що спрямована на розвиток умінь і навичок учнів в усній та писемній формі передавати чужі думки та будувати власні висловлювання.

Усне мовлення – мовлення живе, проказуване і чутне, тобто розраховане на слухове сприйняття. Воно характеризується як комунікативно-психологічними, так і мовними особливостями, які повинні враховуватися у процесі навчання цієї форми мовлення в школі.

Письмо як вид мовленнєвої діяльності спрямоване на побудову власних висловлювань (переказів та творів) у фіксованій графічній формі. Писемне мовлення може бути того чи іншого функціонально-семантичного типу (розповідь, опис або міркування), які можуть виділятися і в усному монологічному мовленні різних жанрів (оповідь, лист, замітка в газету) і різних стилів (розмовний, публіцистичний, діловий).

Робота з розвитку мовлення учнів ведеться за такими напрямками:

- словниково-фразеологічна робота, що націлена на збагачення лексичного запасу учнів та активізацію його використання у мовленнєвій практиці;

- навчання зв’язного монологічного мовлення;

- навчання грамотного діалогічного мовлення;

- підсилення виразності, емоційності, образності мови.

Готуючи різноманітні письмові висловлювання ц процесі вивчення літератури, школярі набувають необхідних умінь та навичок, що мають практичний характер, сприяють розвитку їхньої читацької культури.

5. Методика організації виразного читання та його оцінювання за 12-бальною системою у сучасній українській школі.

Виразному читанню притаманні такі функції як виховна, комунікативна, пізнавальна, естетична. Виразне читання – важливий засіб виховання і розвитку мовленнєвої та етичної культури учнів.

Методичними умовами формування у молодших школярів виразного читання є: розвиток чіткої, правильної вимови усіх звуків, засвоєння норм літературної вимови, оволодіння прийомами інтонування, розвиток уяви, емоційності читання, розуміння смислу прочитаного, мотивів і почуттів дійових осіб.

У школах успішно використовується методика хорового читання віршів з рухами. Дітям складно читати пейзажну лірику. Доцільно для підготовки виразного читання ділити текст на дрібні смислові частини і розбирати кожну з них колективно. При цьому у дітей є можливість не лише читати, а й представляти кожне слово через інтонацію і рухи, ритм, передаючи текст наче наочну картину.

Враховуючи художній жанр, вікові індивідуальні особливості сприймання його учнями певного віку, вчитель має вибрати ті види роботи над текстом, які б допомогли зрозуміти прочитане, уявити, засвоїти предмети і явища в тому порядку й повноті, як прагнув того автор, тобто дати дитині можливість виявити власний емоційно-естетичний відгук на зображене.