. Місце прокуратури в системі органів державної влади

Прокуратура України - самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний і державний лад, права й свободи людини, а також основи демократичного устрою засобами та методами, які передбачено законом. Прокуратура не підпорядковується виконавчій або судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади, які формуються та утверджуються в державі після прийняття нової Конституції. "Фундаментальні гілки влади - законодавча, виконавча та судова, які уособлюють єдину державну владу та її поділ, зовсім не виключають можливості існування інших функціонально самостійних правових інститутів. їх наявність визначається реальними потребами побудови правової держави і державно-правового життя суспільства в даний конкретний період, необхідністю демократичних форм контролю гілок влади у випадках, коли їх діяльність не відповідає принципам і положенням Конституції". Проголосивши незалежність, Україна першою серед колишніх республік СРСР 5 листопада 1991 року прийняла Закон України "Про прокуратуру", який було введено в дію 1 грудня 1991 року. Саме цей день відзначають як День працівників прокуратури.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено:

- підтримання державного обвинувачення в суді;

- представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

- нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

- нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

У ст. 123 Конституції України передбачено, що організацію та порядок діяльності органів прокуратури визначає закон. Прийняття Верховною Радою Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру" дозволило зняти низку дискусійних питань щодо конституційності деяких норм закону. Зміни в законодавстві, пов'язані з судово-правовою реформою, рішення Конституційного Суду України, накази Генерального прокурора України деталізують компетенцію прокуратури, але без нової редакції Закону "Про прокуратуру" гальмується процес подальшого реформування органів прокуратури.

№ 16 Конституційній статус ВРУ

У системі державних органів особливе місце займає парламент - Верховна Рада України, що є єдиним органом законодавчої влади. Верховна Рада України обирається по пропорційній системі на основі загального, рівного і прямого виборчого права, шляхом таємного голосування строком на п’ять років [15, c. 224].  Парламент – невід’ємний атрибут кожної демократичної держави. Він є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, який обирається корпусом виборців або населенням. В якості державно-правового інституту парламент має багатовікову історію. Прообразом сучасних парламентів були станово-представницькі установи ХІІ–ХІІІ ст., зокрема англійський парламент та іспанські кортеси. Що стосується історії сучасних парламентів, то вона починається з епохи буржуазних революцій.  Парламент завжди був найважливішою формою представницького народовладдя. Його головне призначення – законодавче регулювання суспільних відносин, прийняття законів, які б виражали волю народу, представляли народ і втілювали його інтереси.  Конституція України не вказує на представницький характер парламенту, а тільки підкреслює, що це єдиний законодавчий орган. Але це не означає, що наш парламент не має представницьких ознак і властивостей. Останні виявляються у вказівках на представницький мандат народних депутатів України (ст.78), у виконуваних Верховної Радою завданнях і функціях. Конституція України встановлює, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої (тобто, прямої) демократії (ст.69), що народ здійснює владу безпосередньо та через органи державної влади і місцевого самоврядування (ст.5). Тим самим конституційно в нашій державі встановлюється представницька демократія, що реалізується насамперед через парламент – Верховну Раду України. Політична воля народу знаходить свій вияв насамперед через цей орган, що прийняв Конституцію України, що розробляє і приймає конституційні і звичайні закони, які регулюють найбільш важливі питання державного і громадського життя нашої республіки.  Верховна Рада займає провідне місце серед вищих органів державної влади, у першу чергу завдяки своїм законодавчим повноваженням, а також виступає в якості центральної ланки політичної системи України, визначаючи основні засади внутрішньої та зовнішньої політики нашої держави. Парламент є ареною боротьби різноманітних політичних сил країни, інструментом досягнення злагоди у суспільстві і соціально-політичного компромісу [13, с. 87]. Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України і Регламентом Верховної Ради України, що має силу закону. Верховна Рада працює сесійно. Чергові сесії починаються в перший вівторок лютого і перший вівторок вересня щороку (ст.83 Конституції). Рішення парламенту приймається на пленарних засіданнях шляхом голосування, яке може бути таємним чи відкритим. Рішення приймається у формі законів, постанов та інших актів простою

ільшістю від конституційного складу Верховної Ради (не менше 226 голосів народних депутатів) [1].  Для керівництва своєю роботою Верховна Рада обирає Голову, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради. Згідно з законодавством Верховна Рада створює постійні комітети, у яких ведеться основна робота над законопроектами. Також у межах своїх повноважень Верховна Рада може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготування і попереднього розгляду питань і тимчасові слідчі комісії. В Верховній Раді за підсумками виборів формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України з конституційного состава парламенту. Вона формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання Верхової Ради, або на протязі одного місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій парламенту. Коаліція вносить пропозиції президенту України з кандидатури Прем’єр-міністра України, та з кандидатур до складу Кабінету Міністрів України. Депутатська фракція у Верховній Раді України, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, має права коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, передбачені дійсною Конституцією.  Повноваження Верховної Ради є надзвичайно широкими. Вони визначені ст.85 Конституції. Але суттю її діяльності є законотворство (у ст.92 перераховане широке коло питань, що вирішуються винятково законами).  Законодавчий процес в Україні (тобто послідовність дій, результатом яких є прийняття Закону України) проходить декілька етапів:  1. Законодавча ініціатива (тобто внесення законопроектів у Верховну Раду на обов’язковий розгляд). Це право, яке мають народні депутати України, Президент України, Кабінет Міністрів (ст.93 Конституції);  2. Розгляд законопроектів Верховної Радою України. Воно відбувається шляхом обговорення і схвалення законопроектів на пленарних засіданнях. При цьому законопроект проходить три читання  3. Прийняття закону. Закон приймається абсолютною більшістю голосів. Для прийняття конституційного закону потрібні голоси 2/3 депутатів конституційного складу Верховної Ради України. Після схвалення закону Верховної Радою України його підписує Голова Верховної Ради України, після чого закон передається на підпис Президенту України (він має право вето у відношенні прийнятих Верховної Радою законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Радою України).  4. Опублікування. Закон публікується Президентом України у “Відомостях Верховної Ради України” і у газеті “Голос України”.  5. Вступ закону в силу. Закон набирає сили по закінченні 10 днів після опублікування, якщо інше не зазначено в самому законі [15, c. 225]. 

№ 17 Компетенція Верховної Ради України: поняття, конституційне закріплення. Законодавча компетенція