Поняття і види конституційно-правових відносин.

Конституційні відносини є результатом дії норм конституційного права, хоча це зовсім не значить, що такі відносини виникають безпосередньо з цих норм: основою їх виникнення є безпосередня практична діяльність суб’єктів конституційного права. Конституційно-правовим відносинам властивий цілий ряд специфічних ознак, які відрізняють їх від відносин інших галузей права. Найбільш характерними ознаками конституційно-правових відносин є такі особливості: 4. Це найбільш суттєві суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення влади народом країни. 5. Це різновид політико-правових відносин, оскільки предметом їх правового регулювання є політика, тобто та сфера життєдіяльності суспільства, яка зв’язана з державною владою, з боротьбою різних політичних партій, соціальних груп за завоювання і здійснення влади. 6. Їм властиве особливе коло суб’єктів, головною ознакою яких є реалізація державно-владних повноважень в основному шляхом нав’язування своєї волі. 7. Для них характерний особливий спосіб реалізації прав і обов’язків учасників відносин. 8. Особливістю конституційно-правових відносин є й те, що вони виникають і реалізуються у сфері власне державної діяльності як такої. Види конституційно-правових відносин. Класифікація конституційно-правових відносин має і теоретичне, і практичне значення. Найбільш поширеною є класифікація конституційно-правових відносин за їх суб’єктами. І це не випадково, оскільки суб’єкт – головна фігура в правовідносинах. Коло суб’єктів конституційного права визначається і закріплюється нормами цієї галузі. Розрізняють суб’єкти права і суб’єкти правовідносин. Суб’єкт конституційного права – це встановлений конституційними нормами адресат (носій), який може мати юридичні права і нести відповідні обов’язки. Він має конституційно-правову правоздатність або деєздатність. Суб’єкт конституційно-правових відносин – це володар конституційно-правової правоздатності, який реалізує її безпосередньо в даних відносинах.

№ 4 Констит. Пр. традиції

вітова практика знає чимало джерел права. Це - акти-документи, традиції, правові (в тому числі й конституційні) звичаї, правові прецеденти. У більшості випадків вони складають систему джерел права (відповідно - систему джерел галузі права). Все це повною мірою стосується й конституційного права, яке також має відповідну систему джерел.

Важливе значення має вирішення питань про характер, зміст, генезис1 (походження) та особливості джерел конституційного права України.

Розуміння джерел конституційного права, як зазначив відомий французький правйик-конституціоналіст М- Прело, не є повним, якщо вони ґрунтується лише на вивченні його сучасного стану. Потрібно звертатись також до минулого1.

Чи можна говорити про історію українського конституційного права? Так, першою Конституцією України є конституція Пилипа Орлика. Пам'ятками політико-правової думки українського народу є також статті та інші акти Б. Хмельницького. Першим актом, який безпосередньо започаткував національне конституційне право України, можна вважати IV Універсал Української Центральної Ради (1918). Він політико-правовим чином сфо-рмував, проголосив Україну як незалежну, самостійну і суверенну державу. На основі Універсалу було розроблено цілий ряд документів українського ренесансу, зокрема Конституцію УНР 1918 p., яка хоч і не була введена в дію, однак стала своєрідним акумулятором традицій надбань українського правничого досвіду.

На початку ХХ ст. Українську конституційно-правову думку яскраво

представлено проектами Конституції Миколи Міхновського (“Основний Закон

самостійної України-Спілки народу українського”, 1905 р.) та Михайла

Грушевського (“Конституційне питання і українство в Росії”, 1905р.)

Яскравою сторінкою історії українських конституцій є період УНР-ЗУНР

(1917-1923 рр.), котрий представлений як низкою конституційних актів

(чотири Універсали Української Центральної Ради, Конституція УНР, Закони

УНР про державні символи, громадянство, національно-персональну

автономію і т.ін., ), Тимчасовий основний закон ЗУНР, її законодавство,

Акт злуки від 18 січня 1919р.

Першим актом, який безпосередньо започаткував національне конституційне

право України, можна вважати IV Універсал Української Центральної Ради

(1918). Він політико-правовим чином сформував, проголосив Україну як

незалежну, самостійну і суверенну державу На основі Універсалу було

Руська правда, К. МД, Законы, Закон про вибори

№ 5

Конституційний лад - це фактичний (реальний) стан суспільних відносин, що регулюються та охороняються конституційними нормами і принципами. За своєю суттю конституційний лад становить певний тип конституційно-правових відносин, визначений рівнем розвитку суспільства, держави та досягненнями науки права.

Ознаки конституційного ладу:

1) фактичність (реальність) - конституційний лад існує в повсякденному житті суспільства і держави, відображає дійсний стан суспільних відносин, існує не в уяві, а в повсякденному житті конкретної держави;

2) регулюється і охороняється конституційними нормами та принципами, тому і називається конституційним;

3) суверенність - право визначати та змінювати конституційний лад може лише народ України (ч. З ст. 5 Конституції України);

4) програмність - розвивається на основі теоретично обґрунтованих принципів, концепцій, закріплених у Конституції та законах України;

5) наступність - ураховуються традиції та історичний досвід організації і функціонування державної влади, суспільних інститутів;

6) відносна стабільність - забезпечується системою державних гарантій, передбачених конституційними нормами.

Формування конституційного ладу відбувається на основі принципів, які закріплюють основи організації публічної влади та основи конституційного статусу суб'єктів конституційно-правових відносин. Такі принципи у своїй єдності становлять засади конституційного ладу.

Основними засадами конституційного ладу є:

* демократія;

o народний, національний та державний суверенітет;

o правовий статус особи;

* поділ влади;

- територіальна цілісність держави;

o визнання Конституції України нормативно-правовим актом найвищої юридичної сили;

o законність і правопорядок;

* визнання і гарантування місцевого самоврядування;

* статус української мови як державної;

* політична, економічна та ідеологічна багатоманітність,

* суверенна І незалежна держава;

* правова держава;

* соціальна спрямованість держави.

Співвідношення конституційного та державного ладу.

Загальна характеристика конституційного ладу України буде неповною, якщо не дослідити витоки його формування. Конституційний лад - це не абстрактне явище, а множинна інституція, яка розвивається з категорії суспільного й державного ладу. Конституційний лад є об'єктивним якісним надбанням цивілізованого гуманістичного розвитку суспільства і держави.

Суспільний лад-це фактичний та реальний стан суспільних відносин, що існують у зв'язку із функціонуванням інститутів суспільства (політичних партій, громадських організацій). За змістом суспільний лад становить певну систему політичних, економічних, соціальних, духовних (культурних) та інших суспільних відносин.

Державний лад - це фактичний та реальний стан суспільних відносин, які існують у зв'язку з функціонуванням інститутів держави (парламенту, президента, правосуддя, правоохоронних органів та ін.). За змістом державний лад становить певну систему суспільних відносин, насамперед, політичного характеру щодо організації державної влади та здійснення владних повноважень.

№ 6

Поняття, правова природа та класифікація конституційних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина

Права людини - це гарантована законом міра свободи особи та її можливість вільно діяти, самостійно обирати вид і міру власної поведінки з метою задоволення матеріальних і духовних потреб через користування надбаннями та благами суспільства і держави у межах, визначених національним і міжнародним законодавством. Основні права і свободи людини і громадянина закріплені в Конституції України.

Ознаки конституційних прав і свобод людини і громадянина:

* мають верховенство, тобто вони є правовою базою для прийняття всіх інших прав і свобод;

* є нормами прямої дії і мають гарантований захист;

* базуються на конституційних принципах рівності для кожного і не можуть бути обмежені чи скасовані;

* основні права людини належать їй з моменту народження;

* їх якісний рівень залежить від рівня соціально-економічного, політичного, культурного та іншого розвитку суспільства і держави.

Традиційно виділяють чотири усталені концепції визначення правової природи прав і свобод людини та громадянина - ліберальна, колективістська, мусульманська і позитивістська. В основі Конституції України лежить ліберальна концепція прав і свобод людини, яка закріплює максимальну кількість прав і свобод людини І громадянина, а конституційні обов'язки регламентує в обмеженому вигляді, або взагалі вони не згадуються в конституційному акті. Ліберальна концепція визначає, що особа наділяється невід'ємними правами. За цією теорією людина є найвищою соціальною цінністю, як це зазначено у ст. З Конституції України.

Класифікація конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснюється з метою структуризації знань про конституційні права та свободи, що дозволяє комплексно їх проаналізувати і дійти відповідних висновків,

1) за суб'єктами - права і свободи індивіда (право на громадянство) та права і свободи групи індивідів (право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей);

2) за походженням - природні (право на життя, вибір професії) та позитивні (активне і пасивне виборче право та ін.);

3) за сферами життєдіяльності (за змістом):

а) особисті права і свободи (ч. 1 ст. 27 Конституції України - право на життя, ч. 1 ст. 33 Конституції України - право на свободу пересування та ін.);

б) політичні права і свободи, пов'язані з участю громадян України у процесі формування державних органів, органів місцевого самоврядування та управлінні суспільством і державою (ст. 36 Конституції України - право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей, ст. 38 Конституції України - право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, ч. 1 ст. 39 Конституції України - право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування);

в) економічні права і свободи (ч. 1 ст. 42 Конституції України - право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, ч. 1 ст. 43 Конституції України - право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, ч. 1 ст. 44 Конституції України - право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів);

г) соціальні права і свободи (ч. 1 ст. 46 Конституції України - громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та ін.);

г) екологічні права і свободи (ч. 1 ст. 50 Конституції України - право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, ч. 2 ст. 50 Конституції України - право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена);

д) освітньо-культурні права і свободи (ст. 53 Конституції України - право на освіту має кожен, повна загальна середня освіта є обов'язковою; ст. 54 Конституції України - право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів та ін.).

№ 7