13.3. Конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим

Автономна Республіка Крим є невід'ємною частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України (статті 135-138), вирішує питання, віднесеш до її відання.

До відання АРК належать (ст. 138 Конституції України):

1) призначення виборів депутатів Верховної Ради АРК, затвердження складу виборчої комісії АРК;

2) організація та проведення місцевих референдумів;

3) управління майном, що належить АРК;

4) розроблення, затвердження та виконання бюджету АРК на основі єдиної податкової і бюджетної політики України;

5) розроблення, затвердження та реалізація програм АРК з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля - відповідно до загальнодержавних програм;

6) визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон санітарної охорони курортів;

7) участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;

8) забезпечення функціонування і розвитку державної та національних мов і культур в АРК; охорона і використання пам'яток історії;

9) участь у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів;

10) ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в АРК або в окремих її місцевостях.

АРК є територіальним автономним утворенням у складі України. Територіальна автономія надається державою виключно на підставі Конституції та законів України.

Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим — орган державної влади України, метою якого є сприяння виконанню вАвтономній Республіці Крим повноважень, покладених на Президента України.

Важливою функцією Представництва є допомога Президентові України у вирішенні кадрових питань в Автономній Республіці Крим. Для виконання покладених на Представництво обов'язків Законом визначені відповідні механізми та права кожного працівника Представництва. Як було вже зазначено, апаратом Представництва керує постійний представник Президента України. Після Д. П. Степанюка цю посаду обіймав В. О. Кисельов

№39 Розвиток законодавства про місцеве самоврядування в Україні.

Підготовлена нова редакція Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, де вперше зафіксовано, що первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, міста, вона також є складовою частиною місцевого самоврядування. Попередній закон на перше місце ставив Ради та їх органи. Перелік основних засад, на яких здійснюється місцеве самоврядування, доповнився двома дуже важливими – це державна підтримка і гарантія місцевого самоврядування та судовий захист прав місцевого самоврядування.

Удосконалення законодавства про місцеве самоврядування необхідно розпочинати з конституційного рівня: а) поглиблення децентралізації влади; б) запровадження повноцінного місцевого самоврядування на регіональному та районному рівнях; в) усунення двовладдя на місцевому рівні шляхом вирішення питання взаємного існування органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій; г) визначення нового статусу, функцій та повноважень місцевих державних адміністрацій як органів, що здійснюють виключно наглядово-контрольні та аналітично-консультативні функції.

№ 40 Процедура внесення змін та доповнень до Конституції України

Чинна Конституція України складається з 15 розділів. 161 стаття зібрана у 14 розділів, а XV розділ містить 16 перехідних положень. Тексту Конституції передує Преамбула.

Конституция Украины 1996 года была принята 28 июня на 5-й сессии Верховной Рады Украины 2-го созыва. Закон № 254/96-ВР, ратифицирующий новую Конституцию и аннулирующий предыдущие Конституцию и Конституционный договор, был официально подписан в торжественной обстановке в середине июля 1996 года. Тем не менее, согласно правилам Конституционного суда, действующая Конституция вступила в силу в момент, когда были оглашены результаты парламентского голосования, то есть 28 июня 1996 года, приблизительно в 9 утра по киевскому времени.

Суб’єктами права подання до Верховної ради України законо­проектів про внесення змін до Конституції України, пропозицій і по­правок до таких законопроектів є президент України та народні де­путати України (не менш як дві третини від конституційного складу Верховної ради щодо законопроектів про внесення змін до розділів і, ііі і Хііі Конституції і не менш як одна третина щодо усіх інших законопроектів).

Ініціатор подання до парламенту законопроектів про внесення змін до основного Закону, пропозицій та поправок до нього подає їх до Верховної ради із письмовим поданням за своїм підписом (підпи­сами), при цьому підпис народного депутата не відкликається.

Варто наголосити, що законопроект про внесення змін до роз­ділу I “Загальні засади”, розділу III “Вибори. референдум” і розді­лу XIII “Внесення змін до Конституції України” не повинен містити положень про внесення змін до інших розділів Конституції України, за винятком лише редакційно уточнюючих змін, які викликані відпо­відними змінами норм розділів I, III, XIII Конституції. Затвердження всеукраїнським референдумом таких редакційно уточнюючих змін не виключає прийняття в майбутньому Верховною радою змін до тих же положень відповідно до ст. 155 тач. 2 ст. 158 Конституції України. так само законопроект про внесення змін до інших розділів Конституції, окремо поданий до Верховної ради, не повинен містити положень, які у зв’язку із системною єдністю норм основного Закону зумовлюють необхідність внесення змін до розділів і, ііі і Хііі Конституції. У разі виникнення необхідності одночасного комплексного внесення змін як до розділів Конституції України, зазначених у ст. 155, так і до розділів, зазначених у ч. 1 ст. 156 основного Закону, ініціатор подання таких змін подає до Верховно

ї ради одночасно два окремих законопроек­ти (пов’язані законопроекти). такі законопроекти повинні містити також положення, які передбачають поєднане та узгоджене в часі на­брання ними чинності, та згідно з якими в разі неприйняття Верхо­вною радою чи незатвердження всеукраїнським референдумом одного із них інший, пов’язаний з ним, не набирає чинності.

Подання до парламенту законопроекту про внесення змін до роз­ділів I, III, XIII Конституції супроводжується одночасним поданням і законопроекту, яким передбачається виділення коштів з державно­го бюджету на проведення всеукраїнського референдуму щодо змін Конституції.

Пояснювальна записка до законопроекту про внесення змін до основного Закону, крім загальних положень, повинна висвітлювати також питання:

щодо того, чи прийняття поданого відповідно до ст. 154 Кон­ституції України законопроекту не потребує викликаного системною єдністю норм Конституції України одночасного внесення змін до розділів Конституції України, зазначених у ст. 156 Конституції України;

щодо відповідності поданого законопроекту вимогам ч. 2 ст. 156 Конституції України;

про те, чи прийняття запропонованих у законопроекті змін до Конституції України не призведе до порушення міжнародних зобов’язань України;

щодо політичної, соціальної, економічної доцільності (чи не­обхідності) прийняття такого законопроекту взагалі;

про наявність чи відсутність у законопроекті таких положень (або подібних до них), які в раніше наданих висновках та при­йнятих рішеннях Конституційного суду України визнава­лися такими, що скасовують чи обмежують права та свободи людини і громадянина або спрямовані на ліквідацію незалеж­ності чи на порушення територіальної цілісності України;

стосовно того, чи існують сумніви щодо відповідності законо­проекту вимогам ст.ст. 157 і 158 Конституції України;

про наявність раніше наданого висновку Конституційного суду України щодо відповідності законопроекту вимогам ст.ст. 157 і 158 Конституції України, якщо законопроект по­вторно подано до Верховної ради в незмінній редакції його положень;

стосовно правових наслідків для суб’єктів правовідносин, які можуть настати у зв’язку з внесенням до чинної Конституції України запропонованих у законопроекті змін;

щодо повноти, чіткості, несуперечливості та системності регу­лювання положеннями запропонованого законопроекту від­повідних суспільних відносин на конституційному рівні, та чи потребуватиме поданий законопроект прийняття до нього пропозицій і поправок, у тому числі редакційно уточнюючого характеру;

про виділення коштів з Державного бюджету України на про­ведення всеукраїнського референдуму щодо змін до Консти­туції України.