Конституційного Суду України

Конституційний Суд України за результатами розгляду на пленарних засіданнях справ щодо конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України приймає рішення, а у справах з інших питань — дає висновки.

Рішення приймаються, а висновки надаються тільки тими суддями Конституційного Суду, які брали участь у розгляді матеріалів справи, самої справи на засіданні або пленарному засіданні КСУ.

Тимчасова відсутність судді на засіданні, пленарному засіданні Конституційного Суду України, на якому розглядались матеріали справи, сама справа, не перешкоджає участі такого судді з правом вирішального голосу в прийнятті рішень, наданні висновків у справі, за винятком тих випадків, коли рішення приймалися, а висновки надавалися в межах процесуальних дій, що виконувалися за відсутності судді.

У разі, якщо в процесі розгляду справи за конституційним поданням чи конституційним зверненням виявлено не­від­повідність Конституції України інших правових актів (їх окремих положень), окрім тих, щодо яких відкрито провадження у справі і які впливають на прийняття рі­шення чи надання висновку у справі, Конституційний Суд України визнає такі правові акти (їх окремі положення) неконституційними.

Рішення приймаються, а висновки надаються Конституційним Судом України поіменним голосуванням шляхом опитування суддів.

Пропозиції суддів до проекту рішен­ня чи висновку голосуються у порядку надходження, при цьому судді не мають права утримуватися від голосування.

Рішення і висновки Конституційного Суду мотивуються письмово, підписуються окремо суддями, які голосували за їх прийняття та які голосували проти, й оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню.

Підписання суддею рішення, висновку Конституційного Суду України є обов’язковим.

Рішення у справі приймається, а, відповідно, висновок надається Конституційним Судом України на закритій частині пленарного засідання за участі суддів, які брали участь у розгляді справи.

На закриту частину пленарного засідання вноситься проект рішення, висновку по справі, підготовлений суддею­доповідачем на підставі матеріалів справи, досліджених судом у процесі її розгляду.

Кожний суддя Конституційного Суду, який бере участь у розгляді справи, має право подати власний проект рішення, висновку у справі або перелік питань, які визначають суть рішення, висновку.

У разі надходження кількох проектів рішень, висновків у справі Конституційний Суд України приймає за основу один з них.

ормами звернення до Конституційного Суду є конституційне подання та конституційне звернення. Конституційне подання - це письмове клопотання до Конституційного Суду про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційним, про визначення конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України, а також клопотання Верховної Ради України про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Суб'єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом у випадках перевірки конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим є: а) Президент України; б) не менш сорока п'яти народних депутатів України (підпис депутата не відкликається); в) Верховний Суд України; г) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; д) Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

№33 Конституційні засади організації і діяльності прокуратури

Прокуратура (від лат. prokyro — піклуюся, забезпечую, попереджую) — державний правоохоронний орган, на який покладено здійснення нагляду за додержанням та правильним застосуванням законів.

Функції та правові засади діяльності прокуратури України

   Функції, організація, засади, повноваження та порядок діяльності органів прокуратури визначаються Конституцією України, Законом “Про прокуратуру”, іншими законодавчими актами.    Конституція України закріплює такі основні функції прокуратури (ст. 121):    1) Підтримання державного обвинувачення в суді;    2) Представництво інтересів громадянина або держави у суді в випадках, визначених законом;    3) Нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство;    4) Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.    Крім цього, на підставі п. 9 Перехідних положень Конституції України прокуратура продовжує виконувати відповідно до діючих законів функцію нагляду за додержанням та застосуванням законів та функцію попереднього слідства — до введення в дію законів, які регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, і до сформування системи досудового слідства та введення в дію законів, які регулюють її функціонування.    На прокуратуру не може покладатись виконання функцій, не передбачених Конституцією України та Законом “Про прокуратуру” (ст. 5 Закону).    Відповідно до Конституції та Закону України “Про прокуратуру” , органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим. Строк повноважень Генерального прокурора України — п’ять років.    Законом України від 5.11.91 р. “Про прокуратуру” визначені завдання прокурорського нагляду за додержанням законів (ст. 4, 29) тау судовому процесі (ст. 34).    І). Завданнями прокурорського нагляду за додержанням законів є захист від неправомірних посягань:    1) закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних груп і територіальних утворень;    2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина;    3) основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих рад, органів самоорганізації населення (стаття 4).    ІІ). Завданнями прокурорського нагляду щодо органів дізнання і попереднього слідства є сприяння:    1) розкриттю злочинів, захисту особи, її прав, свобод, власності, прав підприємств, установ, організацій від злочинних посягань;    2) виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин;    3) запобіганню незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності;    4) охороні прав і законних інтересів громадян, які перебувають під слідством;    5) здійсненню заходів щодо запобігання злочинам, усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню (стаття 29).    ІІІ). Завданнями прокурора в судовому процесі є додержання принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяння виконанню вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та постановлению судових рішень, що ґрунтуються на законі (стаття 34).

№ 34. Місцеве самоврядування в Україні.

 Поняття місцевого самоврядування

1. Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

2. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення:

територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр;

адміністративно-територіальна одиниця - область, район, місто, район у місті, селище, село;

{Офіційне тлумачення абзацу третього статті 1 див. в Рішенні Конституційного Суду № 11-рп/2001 від 13.07.2001}

місцевий референдум - форма прийняття територіальною громадою рішень з питань, що належать до відання місцевого самоврядування, шляхом прямого голосування;

загальні збори - зібрання всіх чи частини жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення;

представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення;

районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст;

загальний склад ради - кількісний склад депутатів ради, визначений радою відповідно до закону;

склад ради - кількість депутатів, обраних до відповідної ради, повноваження яких визнано і не припинено в установленому законом порядку;

правомочний склад ради - кількість депутатів, обраних до відповідної ради, повноваження яких визнано і не припинено в установленому законом порядку, яка становить не менш як дві третини від загального складу ради;

виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами;

органи самоорганізації населення - представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в межах села, селища, міста;

посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету;

делеговані повноваження - повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад;

право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування;

бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) - план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування;

районний бюджет - план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст районного значення, виконання місцевих програм, здійснення бюджетного вирівнювання;

обласний бюджет - план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів територіальних громад, виконання місцевих програм, здійснення бюджетного вирівнювання;

поточний бюджет - доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для покриття поточних видатків;

;

мінімальний бюджет місцевого самоврядування - розрахунковий обсяг місцевого бюджету, необхідний для здійснення повноважень місцевого самоврядування на рівні мінімальних соціальних потреб, який гарантується державою;

мінімальний рівень соціальних потреб - гарантований державою мінімальний рівень соціальних послуг на душу населення в межах усієї території України;

.

№ 35 Автономія: поняття та види. Автономія установ і автономія колективів.

Автоно́мія (грец. αυτος  — «сам» і грец. νομος — «закон») — право самостійного здійснення державної влади чи управління, надане якійсь частинідержави, що здійснюється в межах, передбачених загальнодержавним законом або конституцією. Автономія означає право якого-небудь національно-територіального утворення (наприклад, області) самостійно здійснювати внутрішнє управління. Автономія може базуватися на культурній чи етнічній відмінності — і часто веде до наступної незалежності.

Створення територіальної автономії є найдоцільнішим принципом державного устрою тих націй, які, реалізуючи своє право на самовизначення, виявляють бажання залишитися в межах даної держави. Нації отримують право створювати органи влади і управління, які діють рідною мовою, з місцевих людей, що знають побут і психологію місцевого населення; розвивати рідною мовою пресу, школу, театр, культурно-просвітницькі та інші установи. Досить часто під впливом національно-визвольних рухів влада унітарних держав формально проголошує автономію окремих національних територій, але фактично не забезпечує її реального здійснення і цим самим зводить існування автономії до фікції.

2) У широкому розумінні — право підприємства, установи, організації самостійно розв'язувати певні питання.

Можна говорити в умовному сенсі слова про Автономію окремих князівств у складі Київської держави. Чимало елементів Автономію мали до кінця 14 сторіччя українські землі - князівства в Литовсько-Руській державі. В певних межах самоуправу ("вольності") мали козаки перед виступом Б. Хмелиницького, в деякий періоди стаючи фактичним господарем південної частини Київського воєводства, що давало змогу їм разом із українським духівництвом і міщанством провадили свою церковну і культурну політику. Деяку автономію мала українська церква до підпорядкування московському патріархату в 1685Переяславським трактатом 1654 р. про союз Української Держави з Московською Державою починається тривалий період боротьби України за збереження державної незалежності від сусідів, зокрема Москви, яка союз із Україною вважала за приєднання останньої на певних засадах Автономії й увесь час намагалася нищити відмінні особливості української державного устрою. Доба так званої руїни кінця 17 - 18 століть, поряд із спробами відновити цілковиту незалежність України, принесла ряд проектів української автономної держави: Гадяцький договір Виговського з Польщею 1658, Ю. Хмельницького - зПольщею 1660. Бучацький договір П. Дорошенка з Туреччиною 1672, угода П. Іваненка-Петрика з Кримом 1961.

Автономія (грец. auxovop-ia - незалежність) - самоврядування пев­ної частини території держави, тобто її право самостійно вирішувати окремі питання організації та здійснення влади в межах повноважень, установлених конституцією держави. Розрізняють державну (політичну або законодавчу) та адміністративну (місцеву) А. Державна А.- це дер-жавоподібне утворення у складі відповідної держави, органи якого ма­ють право видавати закони з питань місцевого значення. Адміністратив­на А. являє собою територіальну одиницю держави, органи якої не ма­ють права видавати закони, але наділяються ширшими правами у галузі управління, ніж органи у звичайних адміністративно-територіальних одиницях. Формою А. в Україні є Автономна Республіка Крим. Автономна Республіка Крим - невід'ємна складова частина України, яка в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. АРК має Конституцію АРК, яку приймає Верховна Рада АРК та затверджує Верховна Рада України не менш як по­ловиною від конституційного складу Верховної Ради України. Основними гарантіями АРК є: правова, організаційна, фінансова, майнова, ресурсна самостійність у межах, установлених Конституцією України, яка забезпе­чує здійснення повноважень АРК; врахування органами державної влади України в ухваленні рішень, що стосуються АРК, передбачених Конститу­цією України особливостей АРК; державні гарантії статусу і повноважень, права власності АРК; судовий захист статусу і повноважень АРК; можли­вість зміни Конституції АРК тільки Верховною Радою АРК. 

№ 36. Територіальна та екстериторіальна автономія колективів. Види та форми територіальної автономії

Територіальна автономія застосовується переважно тоді, коли через ті чи інші обставини од-

ній чи кільком частинам держави надаються ширші порівняно з рештою території країни повно-

важення для самостійного вирішення питань внутрішнього самоуправління. У деяких країнах не

лише окремі їх частини, а й уся територія поділена на автономні утворення, про що йтиметься

далі. Територіальні автономії у свою чергу класифікують на певні групи за такими критеріями:

1. За підставами, що спонукали до їх утворення, вони поділяються на:

а) Автономії, що утворені за національно-мовними ознаками (національно-територіальні чи

етнотериторіальні). Вони утворюються в регіонах з компактним проживанням груп населення з

певними відмінностями, які можуть визначатися як народи, народності, нації, національності за-

лежно від політичних традицій.

б) Автономії, підставою для утворення яких є не національні чи етнічні ознаки, а врахування

особливостей історичних традицій, звичаїв побуту, релігійних вірувань населення, що проживає

на території автономії.

в) Автономії, що були утворені в результаті певних історичних обставин на територіях, що ха-

рактеризуються особливостями політичних або економічних відносин.

г) Автономії, що утворилися внаслідок реалізації загального принципу територіальної органі-

зації влади.

2. За обсягом повноважень усі територіальні автономії поділяються на два види: 1) політичні

та 2) адміністративні.

Адміністрати́вно-територіа́льна автоно́мія (регіональна автономія) — один із засобів децентралізації державної влади в унітарній державі. Суб'єкт адміністративно-територіальної автономії не має ознак державного утворення. Він має систему самостійно сформованих органів виконавчої і законодавчої влади, які, в свою чергу, мають повноваження з кола питань і у межах, встановлених центром згідно з конституцією держави і чинним законодавством. Прикладом є статус АР Крим

.

Автономія етнічна (від грецьк. autos — сам, nomos — закон) — національне (етнічне) самоврядування, яке є однією з форм гарантованого міжнародним правом самовизначення народів. Виникнення інституту автономії етнічної було значним кроком на шляху демократичного вирішення етнонаціональних проблем в поліетнічних суспільствах, збереження чи зміцнення в них етнополітичної стабільності, зокрема, запобігання конфліктів на етнічному грунті та сепаратизму. 

Екстериторіальна автономія поширюється не на певну територіальну одиницю держави, а на представників певного етносу (національності), що проживають у межах всієї державної території. Залежно від того, компактно чи розрізнено проживають етнічні спільності та від інших обставин екстериторіальну автономію поділяють на три різновиди:

-    персональну автономію, яка утворюється у випадках розрізненого проживання відповідних етнічних груп чи національних меншин. Ці групи та меншини створюють свої об'єднання, що займаються питаннями культури, побуту, мови і можуть мати своє представництво (з правом дорадчого голосу) при деяких центральних органах державної влади;

-    корпоративна автономія, яка утворюється з огляду на існування лінгвістичних спільнот, для яких резервуються місця в державному апараті. Крім того, на місцевій мові здійснюється судовий процес, викладання в школах тощо2.

Оскільки екстериторіальна автономія полягає в наданні певній етнічній спільноті певної самостійності в питаннях організації освіти та інших форм культурного життя, її часто іменують культурною (національно-культурною) автономією3.

№ 37 Адміністративно-територіальна, національно-територіальна і національно-державна автономія. Автономія в Україні.

Адміністративно-територіальна

Адміністративно-територіальна (регіональна) автономія – один із способів децентралізації влади в унітарній державі. Статус суб'єктів адміністративно-територіальної автономії вищий, ніж у звичайних адміністративно-територіальних одиниць, але нижчий за статус суб'єктів національно-територіальної, національно-державної автономії чи суб'єктів федерації. Суб'єкт адміністративно-територіальної (регіональної) автономії не має ознак державного утворення. Адміністративно-територіальна автономія виявляється у наявності у її суб'єктів системи органів законодавчої та виконавчої влади, що формуються самостійно, а також повноважень приймати закони з питань, коло яких окреслено центром. Органи суб'єкта адміністративно-територіальної автономії здійснюють свою діяльність під наглядом центральних органів влади, які, як правило, призначають для цього своїх представників (наприклад, губернаторів). Регіональні закони можуть бути скасовані центральними органами, якщо вони не співпадають із загальнодержавними інтересами.

Національно-територіальна автономія

Національно-територіальна автономія – різновид територіальної автономії, один із способів вирішення національного питання у багатонаціональній державі . Національно-територіальна автономія означає надання певній частині (частинам) унітарної держави, населеної здебільшого представниками будь-якої національної меншини, певної самостійності у вирішенні питань внутрішнього життя. Статус суб'єктів національно-територіальної автономії, як правило, вищий, ніж статус суб'єктів адміністративно-територіальної автономії, і нижчий за статус суб'єктів національно-державної автономії. На відміну від регіональної автономії, національно-територіальна автономія поширюється не тільки на адміністративну, а й на культурно-мовну сферу. На території національно-територіальної автономії, поряд із загальнодержавною, офіційно використовується мова національної меншини. Формування, існування органів влади, прийняття ними рішень – схоже із адміністративно-територіальною автономією.

Національно-державна автономія

Національно-державна автономія – різновидність територіальної автономії, один із способів вирішення національного питання у багатонаціональній державі. Ця автономія надає окремим частинам унітарної держави, які населені здебільшого представниками національних меншин, широку самостійність і певні атрибути державності, такі, як: власна система державної влади, що формується незалежно від центру; власні конституційні акти; власна, встановлена центром, законодавча компетенція; власна офіційна мова; громадянство. Суб'єкт національно-державної автономії є державним утворенням, і обсяг його повноважень, по суті, не менший, ніж обсяг повноважень суб'єкта федерації. Прикладом може бути статус Автономної Республіки Крим в Україні, хоча щодо офіційної мови і громадянства, національно-державна автономія АРК має ряд недоліків.

№ 38 Конституційний статус АРК. Представництво Президента України в АРК