Державний устрій і політика Ісландії

Державний лад Республіки Ісландія визначається конституцією, прийнятої в 1920. У неї були внесені зміни після скасування унії з Данією й проголошення незалежності Ісландії в 1944. Значні доповнення були уведені в 1991.

Уряд. Глава держави – президент, що персоніфікує вищу виконавчу владу. Він обирається прямим голосуванням на чотирирічний строк. Кандидатами на цей пост можуть бути ісландські громадяни старше 35 років. Влада президента обмежена й має багато в чому формальний характер. Щодо цього президент Ісландії вподібнюється скандинавським монархам або президентові Франції часів Третьої й Четвертої республік. Резиденція президента – Бессастадир, стародавній маєток біля Рейк’явіка.

Уряд Ісландії – кабінет міністрів на чолі із прем’єр-міністром. Воно несе відповідальність перед парламентом – альтингом, однак міністрів призначає президент, що приймає також їхню відставку. Звичайно до складу уряду входять представники двох або більше партій.

Альтинг. Законодавча влада належить альтингу, що складається з 63 депутатів, які обираються на основі пропорційного представництва. Є 8 виборчих округів, від яких вибираються від 5 до 12 депутатів. Крім них, 11 депутатських місць вибираються на національному рівні на основі пропорційного представництва.

До 1991 в альтингу були дві палати – верхня й нижня. У цей час є тільки одна палата.

Доповнення й виправлення до конституції проводяться через парламент. Після їхнього прийняття альтинг розпускається й призначаються нові вибори; якщо запропоновані зміни приймаються новим альтингом, вони здобувають статус закону після твердження президентом.

Ісландський парламент уважається найстаршим у Європі, і його часто називають «прадідом парламентів». Він був заснований в 930, але після 1262 його влада сильно зменшилася, і фактично він припинив своє існування в 1800-1845. В 1843 альтинг були відновлені як консультативні збори й в 1904 знову знайшов законодавчі функції.

Політичні партії. Найважливіші політичні партії Ісландії – Партія незалежності (консервативна), Прогресивна партія (аграрно-ліберальний сполучник), Народний сполучник (комуністична) і Соціал-демократична партія. В останні роки в альтингу представлена також нова права партія Пробудження народу й феміністська партія Жіночий виборчий блок.

Всі громадяни Ісландії, чоловіки й жінки, що досягли 18 років, мають право голосу за умови, що вони прожили в країні не менш п’яти років перед виборами.

Місцеве керування. Ісландія розділена на 23 округи (сюслур) і 23 міста (кеупстадир). Кожний округ управляється радою, до складу якого всі приходи направляють по одному представнику. У приходах є ради, що нараховують від трьох до семи членів. Члени рад на будь-якому рівні обираються всіма громадянами.

Судова система в Ісландії здійснюється на двох рівнях. Є 26 місцевих судів і верховний суд (з п’яти членів) у Рейк’явіку, крім ряду спеціальних судів, наприклад по морських, трудових і релігійних справах.

Збройні сили. За винятком патрульних судів берегової охорони, Ісландія не має збройних сил. Проте вона є стратегічно важливим членом НАТО, і на підставі угод, укладених у післявоєнний період, аеропорт Кеблавик обслуговує військово-повітряні сили США.

Участь у міжнародних організаціях. Крім участі в НАТО, Ісландія є членом Північної ради із часу його підстави в 1952 і по лінії цієї ради співробітничає з Данією, Норвегією, Швецією й Фінляндією. Ісландія – член Ради Європи, Організації економічного співробітництва й розвитку (ОеСР), Європейської асоціації вільної торгівлі (ЕАСТ), ООН і більшості її спеціалізованих установ, а також Міжнародного валютного фонду й Всесвітнього банку.