10)Швейцарія

Державний устрiй	Конституцiйна монархiя з парламентською формою правлiння. Глава держави ‑ Король, за яким, згiдно із змінами до Конституції, внесеними в 1974 році, зберiгаються лише представницькi функцiї. З 19 вересня 1973 року королiвський престол посiдає Карл XVI Густав, 1946 року народження, з династiї Бернадотiв (Жан-Батист Бернадот, маршал Наполеона, у 1810 році став Королем Швеції). Королева ‑ Сiльвiя, 1943 року народження, дочка промисловця з Німеччини. З 1979 року шведський престол успадковується як по чоловiчiй, так i жiночiй лiнiї. Наступницею престолу є Кронпринцеса Вiкторiя, 1977 року народження.
Законодавча влада	В країнi належить однопалатному Парламентовi (Риксдагу). Заснований в 1435 році. Складається з 349 депутатiв, яких обирають на 4 роки на основi пропорцiйного представництва (черговi вибори вiдбулися 19 вересня 2010 року, наступні заплановані на 2014 рік). Загальне виборче право, що надається громадянам, якi досягли 18‑рiчного вiку, було запроваджене в 1921 році.   Пiдготовка законопроектiв здiйснюється шістнадцятьма постiйними комiтетами, в яких пропорцiйно представленi рiзнi полiтичнi партiї та угруповання. Голова шведського парламенту – Спікер (шведською мовою – „тальман”). Нині цю посаду обiймає Пер Вестерберг, який представляє Помірковану партію Швеції.
Виконавча влада	Належить Уряду на чолi з Прем'єр‑мiнiстром, кандидатуру якого, як i склад самого Уряду, затверджує Риксдаг. З жовтня 2006 року коаліційний правоцентристський Уряд, сформований партіями Альянсу, очолює Фредрік Райнфельдт (представник Поміркованої партії).

Звичайно, конституція, як основний

закон, має певну правову цінність, на чому власне і тримається національне право, але глибокий

зміст конституціоналізму дає зрозуміти, що внаслідок неповного правового регулювання саме

принципи права виступають компромісом між окремими соціальними прошарками суспільства.

Перш за все, поняття «конституціоналізм» означає доктрину, задіяну в політично-правовому

житті, де є необхідним обґрунтування конституційного ладу, системи політики, що безпосеред

-

ньо стримується основним законом — конституцією, що реалізується на практиці. Конституціо

-

налізм — це політико-правова теорія, що обґрунтовує необхідність встановлення конституційно

-

го ладу [8, с. 244].

Перш за все, для системи конституціоналізму характерна особливість обмежувати публічну

владу на користь громадян для реалізації ними своїх свобод. В свою чергу Т. Гоббс, пояснює об

-

меження особистої свободи на користь самозахисту принципом громадянського суспільства [2,

с. 5, 25].

Головним компонентом конституціоналізму в правовій державі є норма, що втілюється у прин

-

ципах права, тобто у вихідних ідеях його існування, що виражають найбільш важливі закономір

-

ності певного типу держави і права. Однією з характерних рис принципів права є їх універсальний

характер: для особи відкривається доступ до соціальних благ. Вища панівність або ж імператив

-

ність принципів права виявляється в їх прямій фіксації в конституціях, але ідеї конституціоналізму можуть бути закріплені і в інших джерелах права

Политические партии Швеции

В Швеции существует многопартийная политическая система с многочисленными политическими партиями. Особенность этой системы в том, что у партий не часто есть возможность получить абсолютное большинство в парламенте и они вынужденны формировать коалиционные правительства.

Согласно шведскому законодательству политической партией является группа избирателей, принимающих участие в выборах под общим партийным наименованием. В то же время закон не устанавливает жёстких требований к созданию политических партий. Это привело к появлению в Швеции большого числа политических организаций. Всего в стране зарегистрировано 768 политических партий. Большинство из них являются партиями регионального или местного уровня, также существуют т.н. партии «одного вопроса».

Содержание

1 Представленные в Риксдаге

2 Представленные в Европейском парламенте

3 Прочие партии

4 Малые партии

5 Исторические партии

6 Ссылки

Представленные в Риксдаге

Шведская социал-демократическая партия

Умеренная коалиционная партия

Партия центра

Народная партия — либералы

Христианско-демократическая партия

Левая партия Швеции

Зелёные

Шведские Демократы

Представленные в Европейском парламенте

Пиратская партия Швеции

Прочие партии

Женская инициатива (швед. Feministiskt initiativ — Fi or F!)

Июньский список (швед. Junilistan — jl)

Партия интересов пенсионеров (швед. Sveriges Pensionärers Intresseparti — SPI)

Партия охраны здоровья (швед. Sjukvårdspartiet — SVP)

Малые партии

Жонглёрская партия (швед. Jongleringspartiet) — региональная партия в Стокгольмском лене, ратующая за то, чтобы в обществе по возможности как можно больше жонглировали.

Выбор пути (швед. Vägvalet) — местная гётеборгская партия, цель которой отмена в Гётеборге дорожных сборов.

Нордический Союз (швед. Nordisk Union) — националистическая партия, выступающая за возобновление унии между Швецией, Норвегией и Данией.

Иммигрантская партия Швеции (швед. Invandrarpartiet Sverige) — региональная партия в Йёнчёпингском лене, добивающаяся интеграции иммигрантов в шведское общество и выступающая за отход от деления на левых и правых в политике.

Партия прямой демократии (швед. Aktivdemokrati)

Центр демократов (швед. Centrumdemokraterna)

Классическая либеральная партия (швед. Klassiskt Liberala Partiet—KLP)

Коммунистическая партия (швед. Kommunistiska Partiet)

Коммунистическая партия Швеции (швед. Sveriges Kommunistiska партия)

Европейская рабочая партия (швед. Europeiska Arbetarpartiet)

Национальные демократы (швед. Nationaldemokraterna)

Партия Норрботтен (швед. Norrbottenspartiet)

Партия шведов (швед. Svenskarnas Parti)

Правая партия консерваторов (швед. Högerpartiet де konservativa)

Социалистическая партия (швед. Socialistiska Partiet)

Социалистическая партия «Справедливость» (швед. Rättvisepartiet Socialisterna)

Коммунистическая лига (швед. Kommunistiska Förbundet)

Социальная партия (швед. Sociala Partiet—SP)

Уникальная партия (швед. Unika partiet)

Единство (швед. Enhet)

Партия трезвости (швед. Spritpartiet)

Исторические партии

Партия «шляп» — существовала с 1734 по 1772 годы с перерывами. Выступала за противостояние с Россией.

Партия «колпаков» — существовала с 1739 по 1772 годы с перерывами. Выступала против войн с Россией.

Швейцарія і міжнародні організації

Швейцарія є членом ЄАВТ (Європейської асоціації вільної торгівлі), СОТ (Світової організації торгівлі), Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового Банку, міжнародного банку реконструкції і розвитку, ОБСЄ та Організації економічної співпраці й розвитку (ОЕСР), Ради Європи (РЄ), ЄКА, МФКК.

Швейцарія і ООН

3 березня 2002 року у Швейцарії відбувся референдум щодо її вступу до ООН. «Так» членству країни в ООН сказали 54,6 відсотка учасників референдуму, ідея членства також здобула підтримку більшості виборців у 12 з 23 кантонів.

Таким чином, винесене на референдум і схвалене так званою «подвійною більшістю» (населенням в цілому і окремо — жителями більшості кантонів) питання про приєднання Швейцарії до ООН вирішено позитивно. А це, відповідно до Конституції Конфедерації, дозволяє уряду розпочати офіційне оформлення вступу країни до Організації Об'єднаних Націй. Таким чином, багатовіковий традиційний нейтралітет Швейцарії іде в минуле. За 16 років, що минули після попереднього подібного референдуму, настрої у швейцарському суспільстві дуже змінилися. За членство в ООН нині виступають уряд, більшість депутатів парламенту і три з чотирьох партій правлячої коаліції: соціал-демократи, радикальні демократи і християнські демократи.

На всіх попередніх референдумах швейцарці відхиляли таку пропозицію, оскільки вважали, що членство навіть у цій шанованій організації може загрожувати традиційному нейтралітету країни. Під час останнього волевиявлення, у 1986 році, 75 відсотків швейцарців відхилили пропозицію членства своєї країни в ООН. Десятками років тривала дивна ситуація — Швейцарія була «європейською домівкою» ООН, але сама не належала до цієї організації.

Швейцарія була прийнята в ООН у вересні 2002 року на черговій 57-й сесії Генеральної Асамблеї і, таким чином, стала 190-м повноправним членом Об'єднаних націй, а єдиною визнаною країною світу, яка не входить до ООН, залишається Ватикан.

Швейцарія як міжнародний центр

У Женеві розташовані штаб-квартири Світової організації торгівлі, Міжнародної організації праці, Всесвітньої організації охорони здоров'я, Міжнародного союзу електрозв'язку, Всесвітньої метеорологічної організації, Європейської спілки мовників та Європейське відділення ООН і Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. Женева є домівкою Женевського інституту відносин та розвитку, чиє розташування серед розмаїття міжнародних організацій робить цю установу особливо привабливим місцем для навчання. У Берні, столиці країни, розмістився Всесвітній поштовий союз, у Лозанні — Міжнародний олімпійський комітет. Інші організації, які мають основну резиденцію у Швейцарії, — Всесвітня рада церков і Міжнародний Червоний Хрест, заснований швейцарцем Анрі Дюнаном, а також Банк міжнародних розрахунків.

У 1018–1035 рр. королем Канутом Великим було об'єднано під своєю короною Данію, Англію і Норвегію.

В період правління короля Вальдемара I (1157–1182) відбувається розквіт Данії і зміцнення її військово-політичної могутності.

В 1219 р. — завоювання Північної Естонії.

У 1320 р. — поразка королівських військ, ліквідація королівської влади.