2. Зона найближчого розвитку – це відстань між рівнем актуального (що дитина може зробити сама) і потенційного (що дитина може зробити за допомогою дородового розвитку дитини. (л. С. Вигоцький)

Пасивні органи артикуляції – пасивні органи мовлення виконують при творенні звуків допоміжну функцію. До них належать: • зуби; • альвеоли; • тверде піднебіння; • верхня щелепа; • порожнина рота, носа, глотки. Усією роботою органів мовлення керує центральна нервова система.

Алалія – відсутність або недорозвинення мовлення внаслідок органічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку у внутрішньоутробному або ранньому періоді розвитку дитини (до 3х років).

Центр Верніке – центр сприймання мовлення, який знаходиться у задньому відділі верхньої скроневої звивини лівої півкулі.

Функціональна дислалія – функціональна дислалія. Функціональною дислалією називають такий вид неправильної звуковимови, при якому немає ніяких дефектів артикуляційного апарату, тобто немає ніякої органічної основи. Причини функціональної дислалії можуть бути наступні:

1) неправильне мовленнєве виховання дитини в родині, коли дорослі протягом довгого часу „сюсюкають” з малюком, в результаті чого затримується розвиток правильної звуковимови;

2) за наслідуванням, коли малюк наслідує спотвореній звуковимові дорослих членів сім’ї, або спілкується з малодшими дітьми, у яких ще не сформувалася правильна звуковимова;

3) двомовність в сім’ї, коли батьки, розмовляють на різних мовах, а дитина переносить особливості вимови однієї мови на іншу.

4) педагогічна занедбаність, коли мовлення дитини не піддається необхідному впливу дорослих, що гальмує нормальний мовленнєвий розвиток; тобто, коли дорослі не звертають уваги на звуковимову дитини, не виправляють помилки малюка, не дають йому взірець чіткої та правильної вимови.

5) недорозвиток фонематичного слуху, коли у дитини спостерігаються ускладнення в диференціації звуків, що розрізняються між собою тонкими акустичними ознаками, наприклад, дзвінких та глухих приголосних, м’яких та твердих, свистячих та шиплячих. В результаті таких ускладнень розвиток правильної звуковимови надовго затримується.

6) недостатня рухливість органів артикуляційного апарату, яка може бути викликана й невмінням дитини утримувати язик в потрібній позиції або швидко переходити від одного руху до іншого.

2. Анамнез – сукупність данних про умови винекнення і перебігу хвороби, історію

розвитку дитини на всіх етапах її життя.

Центральний мовленнєвий апарат знаходиться в головному мозку, переважно в лівій півкулі, й складається з кіркових центрів, підкіркових вузлів, ядер стовбура мозку (переважно довгастого), провідникових шляхів і нервів, що йдуть до дихальних, артикуляційних і голосових м'язів. Нормальна мовленнєва діяльності відбувається на основі рефлексів, особливо важливе значення має лі­ва (у ліворуких — права) півкуля мозку, її лобова, скронева, потилична і тім'яна ділянки. Скроневі ділянки, а саме: задній відділ лівої верхньої скроневої звивини забезпечує сприймання чужого мовлення, тут міститься слуховий центр мовлення, званий мовленнєвим центром Верніке — мовленнєвослуховим. Лобові ділянки є мовленнєворуховими, а саме: у задньому відділі лівої другої й третьої лобової нижньої звивини лівої півкулі розташований моторний (рухо­вий) центр Брока, що забезпечує власне усне мовлення. Для розуміння мовлен­ня має значення тім'яна ділянки мозку, а потилична — забезпечує оволодіння писемним мовленням.

Асфіксія – патологічний процес з гострим перебігом, що виникає у зв'язку з недостатністю кисню в крові і тканинах, з наступним накопиченням в організмі вуглекислого газу.

Механічна дислалія – Механічною (органічною) дислалією називають такий вид неправильної звуковимови, який викликаний:

1) органічними дефектами периферичного мовного апарату, його кісткової та м’язової будови. Часто причиною механічної дислалії є укорочена під?язична вуздечка (під?язична зв’язка). При цьому ускладнюються рухи язика, коротка вуздечка не дає можливості високо підняти язик. Також правильну артикуляцію може ускладнювати дуже великий та широкий, або дуже маленький та вузький язик.

2) дефектами будови щелеп, що призводять до аномалії прикусу. Нормальним вважається прикус, коли при зімкненні щелеп верхні зуби трохи прикривають нижні. Аномалії прикусу мають декілька варіантів:

• прогнатія – верхня щелепа сильно видається вперед, в результаті чого нижні передні зуби зовсім не змикаються з верхніми;

• прогенія – нижня щелепа виступає вперед , передні зуби нижньої щелепи виступають попереду передніх зубів верхньої щелепи;

• відкритий прикус – між зубами верхньої та нижньої щелеп при їх зімкненні залишається проміжок. В деяких випадках цей проміжок лише між передніми зубами (передній відкритий прикус);

• боковий відкритий прикус – може бути лівостороннім, правостороннім та двостороннім;

• неправильна будова зубів, зубного ряду також може призвести до дислалії.

Наприклад, при великих розщілинах між зубами язик під час вимови деяких звуків просувається між зубами, спотворюючи вимову.

Регуляція зубів та щелеп проводиться лікарями стоматологом та ортодонтом за допомогою накладання на зуби спеціальних пластинок.

3) неправильною будовою піднебіння, що також негативно впливає на звуковимову. Вузьке, надто високе („готичне”) піднебіння, або, навпаки, низьке, плоске перешкоджає правильній артикуляції багатьох звуків.

4) товсті губи, або укорочена, малорухлива верхня губа ускладнюють чітку вимову губних та губно-зубних звуків.

Хітизм – вади вимови звуків х та х' (при дислалії).

2. Центр Брока – центр моторного мовлення, розташований у задній частині нижньої лобної звивини лівої півкулі.

Сигматизм шиплячих – порушення вимови свистячих та шиплячих звуків.

1. Міжзубний сигматизм. Цей недолік виражається в тому, що при вимові свистячих або шиплячих звуків кінчик язика просовується між нижніми і верхніми різцями, від чого виходить картавий звук. 2. Губно-зубний сигматизм. При цьому недоліку вимови свистячі або шиплячі звуки вимовляються подібно звуків ф і в, тобто при такому положенні частин артикуляційного апарату, коли нижня губа піднята до верхніх різців, утворюючи звуження, через яке проходить видихуваний струмінь повітря, а язик перебуває в положенні звуку с. 3. Призубний сигматизм. При вимові свистячих звуків кінчик язика впирається в краї верхніх і нижніх різців, утворюючи затвор і заважаючи проходу повітря через зубну щілину, внаслідок чого відсутній характерний для цих звуків свист і замість звуків с, з чуються звуки т і д. Цей недолік можна назвати і парасигматизмом, так як один звук замінюється іншим. 4. Шиплячий сигматизм. При цьому виді сигматизму кінчик язика відтягується від нижніх різців у глиб ротової порожнини, спинка різко вигнута у напрямку до твердого піднебіння, внаслідок чого замість свисту чується пом'якшене ш або ж (собака - «шябака», замок - « жямок »). 5. Бічний сигматизм. При цьому недоліку свистячі або шиплячі звуки можуть вимовлятися двома способами:

а) кінчик язика впирається в альвеоли, а весь язик лягає ребром, один з його країв піднімається до внутрішньої сторони корінних зубів, пропускаючи повітря, що видихається по бічних краях язика, внаслідок чого утворюється «хлюпаючий» звук;

б) кінчик язика впирається у верхні альвеоли, пропускаючи повітря з боків, як при звуці л. Бічний сигматизм може бути одностороннім і двостороннім. 6. Носовий сигматизм. Корінь язика піднімається і примикає до м'якого піднебіння, яке опускається і утворює прохід для видихуваного повітря через ніс, тому чується звук, схожий на х, але з гугнявим відтінком.

Корекція – У Педагогічної енциклопедії поняття корекція визначається як виправлення (часткове або повне) недоліків психічного та фізичного розвитку у аномальних дітей за допомогою спеціальної системи педагогічних прийомів і заходів. Причому корекція розглядається як педагогічний вплив, яке зводиться до тренувальних вправ, спрямоване на виправлення (ліквідацію) окремо взятого дефекту, має на увазі вплив на особистість дитини в цілому.

У спеціальній довідковій літературі поняття «корекція» також трактується як система спеціальних педагогічних заходів, спрямованих на подолання або послаблення недоліків розвитку аномальних дітей зорієнтованих на виправлення не тільки окремих порушень, але й на формування особистості всіх категорій аномальних дітей.

Постановка звуків – з фізіологічної точки зору постановка звуку — це утворення умовного рефлексу. З педагогічної — під по­становкою звука розуміємо послідовний процес навчання дитини правильній вимові змішуваного, відсутнього чи викривленого звуку, який здійснюється ін­дивідуально на індивідуальних заняттях і правильно вимовлені звуки мовлення є результатом взаємодії складових мовного апарату.

Тахілалія – патологічно прискорений темп мовлення.