34. Небанківські кредитні установи і їх місце в кредитній системі.

Небанківські кредитні установи (їх ще називають парабанками) утворюють другу ланку кредитної системи. Система цих установ представлена інвестиційними компаніями і фондами, страховими компаніями, пенсійними фондами, довірчими това­риствами, кредитними союзами і ломбардами.

Окремі ланки цієї системи, наприклад, довірчі (трастові) това­риства або компанії, виникли ще в період раннього середньовіч­чя. Поява більшості інших належить до початку XX ст. і пов'язана не тільки з подальшим зміцненням товарно-грошових відносин, але й з розвитком ринку цінних паперів та систем, що забезпечують соціальний захист населення. Функціонально ця ланка кредитної системи націлена переважно на акумуляцію ко­штів населення з подальшою їхньою трансформацією в позичко­вий капітал. У цьому парабанки подібні до банків, однак у спо­собах акумуляції коштів, та видачі кредитів вони відрізняються від перших.

Так, парабанки залучають не тільки ті кошти населення, які воно розміщує з метою отримання на них прибутку, а й кошти, призначені для страхування життя, майна і т. ін. (страхові компа­нії) або для досягнення певного пенсійного забезпечення в май­бутньому (пенсійні фонди). Разом з тим окремі структурні еле­менти небанківських кредитних установ беруть майно, кошти або цінні папери юридичних та фізичних осіб в управління (довірче товариство). Кошти, що накопичуються небанківськими кредит­ними установами для цілей страхування або пенсійного забезпе­чення, найчастіше використовуються для купівлі цінних паперів (акцій, облігацій), які випускають господарюючі суб'єкти або держава.

Такий спосіб розміщення парабанками своїх активів спрямо­ваний перш за все на збереження акумульованих ресурсів насе­лення і на їх захист від інфляції. З урахуванням цього держава формує правові умови існування небанківських кредитних уста­нов таким чином, щоб виключити можливість їх зникнення вна­слідок банкрутства.

У сучасній ринковій економіці кредитна система відіграє важ­ливу роль і постійно знаходиться в розвитку. Основні напрямки її розвитку такі:

• посилення концентрації банківського капіталу, що стано­вить ядро кредитної системи;

• універсалізація діяльності кредитних установ. Одночасно усередині цих установ посилюється спеціалізація на одній або Декількох операціях;

• зростання ролі держави в організації функціонування всієї кредитної системи.

Ці процеси притаманні всім країнам з ринковою економікою. Проте в кожному конкретному випадку вони можуть бути різни­ми як за масштабами, так і за тим значенням, яке вони мають для економіки держави. Але певна універсальність цих тенденцій вимагає їх ретельного вивчення і використання набутого в пере­дових країнах досвіду.

35. Нбу і його взаємодія з комерційними банками.

У країнах з ринковою організацією суспільного виробництва в сучасних умовах склалася і функціонує певна банківська система, що є сукупністю взаємозалежних і взаємодіючих елементів. Банківська система має два рівні. На першому рівні знаходиться центральний банк, що займає провідне місце у банківській системі країни. На другому- комерційні банки, що безпосередньо взаємодіють з підприємствами, фірмами, установами та населенням.

Ефективний нагляд за діяльністю комерційних банків є однією з основних передумов стабільності економічного середовища. Необхідність контролю за діяльністю комерційних банків зумовлена тим, що в умовах ринку відбувається жорстка конкурентна боротьба між банками, а це змушує їх дедалі підвищувати ризикованість своїх операцій, щоб задовольнити клієнта й отримати прибуток.

Регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку здійснюється в кожній країні з ринковою системою економіки. Проте організація контролю за банківськими установами має суттєві відмінності залежно від країни, особливостей її банківської системи, рівня розвитку ринкових відносин тощо.

Центральний банк є банком банків, кредитором в останній інстанції, тобто тільки цей банк може задовольнити додаткову потребу економіки в кредитах. Якщо комерційні банки та інші кредитні установи використали всі можливості для збільшення або поповнення своєї ресурсної бази через рефінансування активів на фондовому ринку або на ринку міжбанківських кредитів, вони звертаються до центрального банку.

У нашій країні кредитором в останній інстанції є Національний банк України. Проводячи відповідну грошово-кредитну політику, він може кредитувати комерційні банки через: закриті кредитні аукціони; операції РЕПО (купівля - продаж державних цінних паперів) і рефінансування інвестиційних операцій (вкладення коштів у векселі та акції суб'єктів підприємницької діяльності).

Хоча методологія нагляду НБУ за діяльністю комерційних банків поки що не дуже добре розвинута, з кожним роком все ближче і ближче Україна підходить по цим параметрам до Європейських стандартів, видаючи нові, більш сучасні закони і накази, розширюючи нагляд за діяльністю всієї фінансової системи України.

Отже, щоб підвищити ефективність банківського нагляду, поглибити економічний аналіз, необхідно вдосконалювати інформаційне забезпечення шляхом створення багаторівневої автоматизованої інформаційно-аналітичної системи, яка будувалася б не на інтуїтивних та суб’єктивістських методах автоматизації локальних процедур із подальшим механічним об’єднанням у «єдину» систему, а на науково обґрунтованих методах моделювання і побудови складних інформаційних систем.

Чітка й конкретна правова інфраструктура дає змогу всім комерційним банкам «знати правила гри». Служба банківського нагляду Національного банку України має право і необхідні владні повноваження проводити дієвий нагляд, починати швидкі та ефективні дії відносно проблемних банків.