37.Яке співвідношення віри і розуму в теорії пізнання Паскаля

  В Новое время попытки философского возвращения “Бога живого” в противовес бесконечно протяженному и внеположному миру Богу-Объекту были предприняты Б. Паскалем. Его религиозная философия явилась своеобразной реакцией на возникший научный методологизм мышления. Ум и сердце, по Паскалю, суть “врата, через которые мировоззрение закрадывается в душу” и которым соответствуют естественные, ясные и взаимообосновывающие начала — понимание и воля (Pascal В. Pensées. Р., 1852, р. 32). Порядок ума— начала и демонстрации, порядок сердца — любовь. Эти первооснования не подлежат доказательству, ибо “нет у человека такого естественного знания, которое предшествовало бы этим понятиям и превзошло бы их в ясности” (ibid., p. 21), и такое отсутствие доказательств Паскаль считает “не дефектом, но скорее совершенством” (ibid., p. 20). Ни безмерность пространства, ни безмерность времени, числа или движения как безмерно малое, так и безмерно великое обосновать нельзя, “но только благодаря уверенному рассуждению и те, и другие обретают предельную естественную ясность, которая убеждает разум гораздо сильнее любых речей” (ibid., p. 20). Основания сердца и разума, по Паскалю, суть особенности человеческой природы, которая на деле есть “союз двух природ” — физической и Божественной. Двуприродность обусловливает человеческую свободу, поскольку нельзя мыслить несвободу того, что обладает Божественной сущностью. Сосредоточившись на человеческом существовании с его природными странностями, понудившими ввести такие понятия, как Ужас, Тоска, Страх, и на применении метода опытных наук к вопросам веры, Паскаль, разумеется, относится к родоначальникам нового мышления, хотя и обнаруживает сред•* невеково-релитиозную реакцию на логицизм и методологизм возникшего сциенгистского направления, допускающего идею Творца лишь для того, чтобы привести мир в движение. Противящийся всякой философии Паскаль полагает теологию “средоточием всех истин”, а философию — дисциплиной-посредником, которая “незаметно ведет” к ней.

 «сердце дает нам знание, об основаниях которого ничего не знает наш разум

 Гносеологічна концепція

У перший період творчості Блез Паскаль говорить про те, що авторитаризму та схоластичному мисленню не місце в науці.

Але на відміну від Декарта, Паскаль стверджує, що ми пізнаємо істину не лише розумом, але й серцем.

Не розум, а серце є органом інтуїції. Через серце ми маємо знання про перші начала, знаємо, що не маримо, знаємо, що існує час і простір, рух, число, що простір тривимірний. На ці знання серця повинен опиратися розум.

Паскаль вказував на обмеженість математичного розуму, він часто не помічає того, що перед очима.

Причину помилок Паскаль вбачає у природі людини, яка нездатна побачити предмет одразу з усіх боків. Хвороби й пристрасті викривлюють здатність людини до судження і чуттєвого сприймання.

Але головним джерелом помилок і хиб є уява. Уява іноді говорить правду, розум мав би її контролювати, але це важко зробити.

Уява змушує розум вірити, сумніватися, заперечувати, загострює відчуття, дає задоволення. „Усі людські вчинки здійснюються під тиском уяви”.

Паскаль не вірить у всемогутність людського розуму. Кожна річ є нескінченною за своєю природою, людське пізнання ніколи не вичерпає свого предмета.

Не вірить Паскаль  і в науковий прогрес. Хіба прогрес робить людину щасливішою. Наука виявила повне безсилля у вирішенні людських проблем, у питання про місце людини у безмежному Всесвіті.

Релігійні погляди Паскаля

 

Єдиним порятунком для людини, за Паскалем, для людини є релігійна віра в Бога.

У своїх релігійних шуканнях Паскаль спирається на християнську філософію Аврелія Августина. Серце - це той орган, яким людина здатна відчути присутність Бога, осягнути його суть (але це лише в царстві слави).

Розумом не можна відповісти на питання Бог є, чи Бога немає.

Але вибір робити потрібно! Можна програти дві речі, істину й благо, і доводиться ставити на карту розум і волю.

Якщо ви робите ставку на те, що Бог є, то ви виграєте все, і нічого не втратите, якщо програєте. Було б великою дурницею не поставити на карту конечне заради безкінечного (вічне життя). Треба ставити як ставку своє життя. Кожен гравець впевнено ризикує заради виграшу, у якому не впевнений.

Проте як почати вірити, якщо ви ще не вірите, зверніться до людей, які вже пройшли цей шлях. Починайте так як починали вони: вони починали з того, що робили все так ніби вже вірили: пили святу воду, наймали службу і т.п.

 

Паскаль зазначає, що справжня природа людини, її справжнє благо, справжня доброчесність і справжня релігія є тими речами, пізнання яких не можна розділяти.

Християнська релігія, на думку Паскаля, є істинною, лише християнство вчить про велич і ницість людини, про те, що людина народжується в гріху.

Вона має зовнішню й внутрішню сторони, проіснувала багато століть. Християнська релігія вказує дві істини:

     що існує Бог, до якого можна наближатися,

     і з іншого боку, що є вади у природі людини, які роблять її недостойною Бога.

Людям важливо знати і те, і інше: небезпечно для людини знати Бога, не знаючи своєї ницості, і знати свою злиденність, не знаючи того, хто може її зцілити.

 

У християнській релігії не має приниження, яке б робило нездатним до добра, і не має святості, вільної від зла. Людина може отримувати й утрачати благодать, і її підстерігають дві небезпеки – відчай і гординя.

Філософи не пробуджували почуттів, які б відповідали цим двом станам одночасно.

Розум має визнати, що існує дуже багато речей, які його перевершують, потрібно знати де сумніватися, де стверджувати, де підпорядковуватися.