1. Показати єдність природи - дати загальні для всіх наук аксіоми;

2. Досліджувати поняття й категорії.

 

Ф. Бекон приходить до висновку, що нова наука потребує нового методу, і робить цю проблему центральною у своїй філософії.

 

 

 

 

 

3. Учення про метод. Індукція

 

Незнання причин ускладнює дію. Знання й могутність людини співпадають.

Як досягнути істинного знання?

Людський розум перебуває у полоні хибних уявлень, забобонів, суб’єктивних суджень, упереджень, які неначе примари, відволікають його від істини, заважають бачити речі такими якими вони є.

Ф. Бекон застерігає дослідника від можливих помилок, висуває вимогу попереднього очищення розуму, і розробляє вчення про ІДОЛИ ( або ПРИМАРИ) розуму.

Їх є чотири класи : ідоли РОДУ, ПЕЧЕРИ, РИНКУ (ПЛОЩІ), ТЕАТРУ.

Ідоли РОДУ знаходять підґрунтя в самій природі людини, у племені чи самому роді людей.

Твердження, що відчуття людей є мірою речей – це хибно. Розум людини подібний до нерівного дзеркала, яке примішує до природи речей свою природу, відображає речі у викривленому й спотвореному вигляді.

Ідоли ПЕЧЕРИ  є заблудженням окремої людини. У кожного окрім помилок, властивих людському роду, є своя особлива печера, яка послаблює й спотворює світло природи. Це відбувається з різних причин: особливих вроджених властивостей кожного, виховання й розмови з іншими, читання книг, і від авторитетів, перед якими хтось схиляється. Унаслідок різниці у враженнях, яка залежить лише від того, чи отримують їх душі упереджені, чи душі холодні й спокійні.

Дух людини є річ змінна, нестійка і ніби випадкова. Як зазначає Бекон, ось чому Геракліт вірно сказав, що люди шукають знань у малих світах, а не у великому , чи загальному світі.

Ідоли ПЛОЩІ виникають внаслідок взаємопов’язаності та спільності людей. Люди об’єднуються мовою. Слова ж установлюються відповідно до розуміння натовпу. Слова буквально ґвалтують розум, змішуючи все і ведуть людей до порожніх і численних суперечок та тлумачень.

Ідоли ТЕАТРУ – це ідоли, які вселилися в душі людей з різних догматів філософії та неправильних законів доведення. Бекон зазначає, що скільки є визнаних філософських систем, стільки поставлено і зіграно комедій, які репрезентують вигадані та штучні світи.

 

Ф. Бекон розрізняє три види хибних філософських систем, де причиною помилки є:

        софістика – Аристотель, зіпсував діалектикою науку про природу;

        емпірика – поверхові природничі теорії, побудовані на підставі вузьких та плутаних дослідів;

        забобони – філософські системи, у яких наука змішана з теологією та забобонами (Піфагор, Платон).

 

Ф. Бекон стверджує, що природа людського розуму така, що він легко припускає існування в речах більше порядку й одноманітності ніж знаходить. Людський розум більше схиляється до позитивних аргументів, ніж негативних .На розум людини більше всього впливає те, що одразу й несподівано може його вразити. Він пронизаний волею й пристрастями людина швидше вірить в істинність того, чому надає перевагу.

 

Бекон визнає чуттєвий досвід як основу достовірного знання, водночас він указує на непевність чуттєвого сприйняття. Людські чуття дають лише знання зовнішніх властивостей речей. Цю ваду чуттєвості можна подолати за допомогою різних приладів, але цього не досить. У достовірному знанні природи вирішальне значення має науковий дослід, експеримент.

Вихідним пунктом методології Ф.Бекона є союз досвіду й розуму.

 

Філософ говорить про три можливі шляхи пізнання: шлях мурашки, шлях бджоли, шлях павука.

 

Метод, за яким відбувається сходження від одиничних фактів, окремих спостережень до теоретичних узагальнень, є методом наукової індукції.

Індуктивний вивід завжди має лише ймовірнісний характер. Щоб він став достовірним потрібно повністю вичерпати всі можливі випадки, а це зробити практично неможливо.

Крім того, зазначає Бекон, дослідники враховують лише ті факти й випадки, які стверджують результат індуктивного узагальнення, ігноруючи ті, що його заперечують. Він пропонує свій варіант методу – елімінативну індукцію.

 

Потрібно застосовувати три таблиці:

 

ТАБЛИЦЯ ПРИСУТНОСТІ – у ній збирають випадки, коли присутня дана властивість (природа) А, внутрішню причину (форму) якої шукають.

Чим більше будуть відрізнятися один від одного ці випадки, крім спільної для них властивості А, тим зрозумілішою буде відповідь на запитання, чи є у цих випадках щось схоже за іншими властивостями і за якими саме.

Ця відповідь є необхідною тому, що за Беконом властивість, яка постійно супроводжує властивість А, і є його шукана форма.

Якщо виявиться, що  властивість А у всіх випадках супроводить не одна властивість, а декілька (В, С, D), то у такому випадку для отримання шуканого результату потрібно побудувати другу таблицю „Таблицю відсутності”.

 

ТАБЛИЦЯ ВІДСУТНОСТІ – тут повинні збиратися такі приклади, які за набором своїх властивостей якомога менше відрізняються від прикладів таблиці 1.

Пропонується порівнювати приклади з табл.. 1 і 2 попарно: якщо, наприклад, наявність у таблиці 1 прикладу АВС могло б схилити до думки, що формою властивості А є істотна властивість С, то наявність відповідного прикладу PQC у таблиці 2 дозволяє елімінувати цей висновок як помилковий, оскільки наявність С не призводить до появи А.

 

У ТАБЛИЦІ СТУПЕНІВ – добираються приклади за ступенями інтенсивності у  них властивості А, і спостерігають, у якому співвідношенні з А змінюється В, яке за припущенням є його формою

 

В основі беконівської індукції лежать такі філософські припущення:

        визнання матеріальної єдності природи;

        одноманітність її дій;

        усезагальність причинних зв’язків;

        у кожної „природи” є „форма” і навпаки.

 

Бекон розглядає індукцію як метод вироблення фундаментальних теоретичних понять і аксіом природознавства  (чи як він сам говорив – природної філософії).

Засоби індукції призначаються для виявлення форм („простих властивостей”, „природ”), на які розкладаються всі конкретні фізичні тіла. Індуктивному дослідженню підлягають, наприклад, не золото, вода чи повітря, а такі їх властивості чи якості, як густина, вага, ковкість, колір, теплота і т. п.

Беконівське розуміння форми щонайменше у двох пунктах відрізняється від схоластичного:

o       визнання матеріальності самих форм,

o       переконаність у їх повній пізнаваності.

Форма, за Беконом, це сама матеріальна річ, але взята у своїй справді об’єктивній суті, а не так, як вона являється чи уявляється суб’єкту. Форми бувають двоякого роду: форми конкретних речей (субстанції) та форми простих властивостей (природ).

Беконівська теорія індукції тісно пов’язана з його філософською онтологією. Ф. Бекон вважав, що простих форм існує скінченне число і вони подібні до літер алфавіту, із яких складаються слова, своїми якостями й поєднаннями вони визначають все різноманіття існуючих речей. Бекон навіть сподівався створити вичерпний і повний список усіх „простих природ”.