32.Розкрийте суть учення про метод Декарта

Учення про метод

 

Метод Декарта докорінно відрізняється від наукового методу Ф. Бекона. Він віддає перевагу методу логічної дедукції. Джерелом достовірного знання на думку Декарта, може бути лише людський розум, інтелект.

Метод Декарта зафіксований у чотирьох правилах:

                              I.      перше правило – за істинні можна вважати лише ті положення, які не викликають жодного сумніву, які не потребують доведення, їх істинність є просто очевидною; критерієм істинності у Декарта є чіткість і ясність сприймання розумом; наприклад, „ціле більшим за частину” – це не потребує доказу, наш розум сприймає це положення як істинне, очевидне;

                           II.      друге правило – кожну складну річ або проблему потрібно ділити на прості складники і робити це до того часу, доки не прийдемо до простих, ясних і очевидних нашому розуму речей;

                       III.      третє правило – потрібно дотримуватися певного порядку мислення, треба починати з найпростіших і доступних для пізнання предметів, і поступово сходити до складних і важчих – це і є раціональна дедукція; тут необхідна інтуїція для встановлення логічних відношень між простими елементами знання;

                        IV.      четверте правило – потрібно робити повний огляд, перелік усієї системи вивідного знання, всього ланцюга дедуктивних висновків, щоб не допусти помилки на якійсь із ланок.

 

Декарт вважав, що дотримуючись певного порядку у висновках і керуючись правилами наукового методу, людський розум здатний проникнути у найвіддаленіші куточки світу.

 

33.Проаналізуйте концепцію знання та мови т.Гоббса

Гносеологія, концепція знання та мови

Томас Гоббс передусім сенсуаліст. Характеризуючи джерела матеріалу, який вивчається „першою філософією”, і шляху до початкових її узагальнень, філософ визнає, що тут головним є чуттєве пізнання, а при з’ясуванні її основного змісту – вирішальною виявляється роль раціонального. Можна говорити навіть, що Гоббс значно більш послідовний емпірик, ніж Бекон і усі філософи-емпірики після нього. У його вченні про пізнання виділяються наступні основні блоки:

1) розв’язання питання про джерело пізнання,

2) вчення про природу і пізнавальні можливості чуттєвого образу;

3) вчення про походження й роль мови в мисленні;

4) проблема істини й методу.

 

Процес пізнання починається з чуттєвості. „Від народження людина має лише відчуття”. Продукти чуттєвого пізнання Гоббс називає „ІДЕЯМИ” („фантомами”, „фантасмами”) – ці терміни у Гоббса позначають повноцінну чуттєву інформацію.

Люди, отримавши сприйняття –„фантасми”, позначають їх знаками.

Оскільки всі знання стосуються тіл, а тіла знаходяться поза людиною, то знання просто не може виникнути інакше, крім як надійти ззовні.

Починається пізнання з впливу зовнішніх тіл на органи відчуттів людини. У результаті в них виникає рух часток. Воно і сприймається людиною як образ зовнішньої речі. Тому образ за своєю природою є позірність (видимість) Адже по суті він — рух часток, але люди бачать саме образ, або картинку. Цілісний образ складається з частин, що у свою чергу є лише щось позірне. Це кольори, смаки, запахи, теплота, холод і т. п.  Але образи і їхні елементи хоча не відкривають природи речей самих по собі, усе-таки правильно показують факт їхнього існування і їхній рух.

 

Гоббс створив визначну, для свого часу, концепцію про роль знаків у пізнанні, та їх класифікацію (типологію).

Значення знаків у житті людей не обмежується їх гносеологічними функціями: до певної міри можна навіть говорити, що знаки створили саму людину, і її можна визначити як істоту, що оперує знаками.

Гоббс помітив, що знак є дещо інше від нього самого, і складається зі значення та матеріалу знака.

У своїй семіотичній типології Гоббс виділив такі різновиди знаків:

                   сигнали,

                   мітки, природні й довільні,

                   природні знаки,

                   довільні знаки,

                   знаки в ролі міток,

                   знаки знаків.

Знаки забезпечують пізнання причинно-наслідкових законів. „Лише завдяки іменам ми здатні до знання” – теоретично пізнавати означає оперувати знаками.

Мову люди винайшли на самому початку своєї історії. Вони здогадалися використовувати звуки голосу як мітки для запам’ятовування образів речей або необхідних, або небезпечних для них. За допомогою міток (тобто імен, слів) можна не тільки витягати з пам’яті потрібні образи, але і розташовувати їх у певній послідовності. Мітки також можна використовувати для повідомлення іншим своїх думок. У цьому випадку вони стають знаками. Але окремі слова не можуть стати знаками, для цього потрібна визначений їхній зв’язок. Зв’язок слів, коли вони роблять наші думки зрозумілими іншим, і називається мовою.

 

Гоббс виділяє три види мови:

     питання, прохання, побажання,

     абсурд (позбавлена змісту мова),

     речення, або висловлювання — у них завжди що-небудь стверджується або заперечується.

 

Філософія використовує тільки останній вид мови —речення. Гоббс виділяє велике число їхніх видів, серед яких для одержання істинного знання найважливішими є два:

1) речення істинні й помилкові;

2) первинні і не первинні.

 

Гоббс, може бути, перший з великих філософів чітко висловив положення, що істина є властивість не речей, а висловлень про них. Щоб бути істинним речення повинні бути правильним і бути очевидними. Правильними є речення, у яких суб'єкт і предикат позначають ту саму річ: «людина є жива істота». Очевидність є точна фіксація зв'язку слів із тими образами, які  вони позначають.

Серед двох істинних речень завжди можуть бути знайдені два таких, із яких із необхідністю випливає третє істинне речення, це силогізм (умовивід). На думку Гоббса відбувається це тому, що поєднання речень є не що інше як додавання та віднімання образів (частини образів) – природа розмірковувань є лічбою.

Отже, ні речення (додавання і віднімання образів), ні силогізм (додавання й віднімання образів) неможливі без слів. Тому в Гоббса мова — сутність мислення. Важливим для філософії є поділ речень на первинні і не первинні. Не первинні речення можуть бути доведені. Первинні  не мають потреби в доказах. По своїй суті — це дефініції, або визначення. За допомогою дефініцій установлюються основні принципи, на базі яких потім і проводиться доказ.

Три операції — визначення, умовивід (силогізм) і  доведення складають особливу форму буття мислення в науці. Вони показують, як треба правильно думати, щоб знання стало науковим.

Гоббс пропонує такі методи пізнання — аналітичний і синтетичний. Аналітичний метод є вимога розкладати образи на їх найпростіші частини. У результаті будуть виявлені загальні для всіх образів елементи, дефініція яких дасть найбільш загальні принципи.

На базі цих принципів потім установлюються необхідні зв'язки між образами. Це і є метод синтетичний. Таким чином, з аналітичного методу починається наукове пізнання будь-якої частини дійсності, а синтетичним воно завершується, даючи математично строгу теорію, тільки яка і може перетворити знання в силу, у тому числі удосконалити суспільне життя.

 

Гоббс вважав, що слова походять не за природою, а за довільним установленням.

Знаки знаків, чи імена імен у Гоббса це універсалії.

Гоббс виявився одним із найпослідовніших номіналістів XVII століття: „Не існує жодних загальних сутностей”. Універсалії є лише іменами, реально існує тільки більша чи менша схожість між одиничними предметами. Знаки знаків використовуються для позначення сукупності схожих одних на одних часткових і одиничних предметів, щоб легше було їх усі запам’ятати і ними оперувати.

„Слова, при яких ми нічого не сприймаємо, крім звука, є те, що ми називаємо абсурдом, нісенітницею, нонсенсом”.

Гоббс визнає, що абстрактні імена потрібні нам, але вживаючи їх, ми повинні дотримуватися принципу: поєднання імен має відповідати не якомусь довільному сумуванню уявлень в душі, але такому їх з’єднанню, у якого є об’єктивна підстава.

Застосування знаків знаків дозволяє класифікувати речі, які ми спостерігаємо й розподіляти їх по класах. Потім ми будуємо дефініції різних явищ. Бажано, щоб визначення були генетичними, тобто вказували на походження речей і ті випливали б із своїх визначень. Наступний крок полягає в тому, що визначення поєднуються у твердження, саме на цій стадії з’являється істина і хиба як категорії логіки й граматики.

Включення до складу тверджень (речень) двозначних, розпливчастих імен, а також імен, які позначають те, чого насправді немає також неодмінно призведе до перетворення цих тверджень у хибні.

Пізніше починається індуктивний рух шляхом пізнання елементарних, а отже, „всезагальних” властивостей речей. Це шлях від знання дій до знання причин. Гоббс не проводить розрізнення між індукцією та аналізом. Відкривши причини, треба йти у протилежному напрямі – шляхом дедукції, яка забезпечить пізнання різноманітних дій на основі досягнутого знання причин. Гоббс ототожнює дедукцію із синтезом, називаючи їх спільним іменем метод a priori.

Окрім того, аналіз і синтез Гоббс описує також як прості математичні операції – „віднімання” і „додавання”. Логіка у Гоббс починає співпадати із математикою, а мислення – із технікою лічби.

Отже, за Гоббсом – мова це великий засіб пізнання, але водночас вона є джерелом хиб і помилок. Передусім потрібно переконатися у нашому власному незнанні, щоб звільнити ґрунт пізнавальної  діяльності від хибних, неправильних понять, які спричинені вживанням слів, що дезорієнтують.