43.Які основні принципи філософії англійського скептицизму 18 ст?

XVIII век – век Просвещения, распространения научного знания. Картина философских учений усложняется. Основная линия споров-дискуссий: между материалистами и идеалистами, рационалистами и эмпириками, между философами-догматиками и философами-скептиками/агностиками.  Наиболее выдающиеся мыслители 18-го столетия: Дж. Беркли, Давид Юм, Вольтер, Руссо, Дидро, Гельвеций, Гольбах, Кант.  Беркли и Юм продолжили традицию английского эмпиризма, но с иррационалистических позиций.  Епископ Джордж Беркли (1685-1753) — крайний эмпирик, выдвинул тезис: «существовать – значит быть воспринимаемым» (esse est percipi). Он пошел дальше Локка, утверждая, что в мире нет ничего, кроме опыта. А опыт – это восприятие. Невоспринимаемого не существует – его основная мысль. Люди не могут знать, что стоит за их чувствами-ощущениями.

Беркли был непоследователен в своих взглядах. Не признавая существования объективного мира, материи, он в то же время признавал существование Бога, был фактически идеалистом. Его учение можно охарактеризовать как субъективный идеализм. Он был ярым противником материализма, написал книгу, в которой привел аргументы против материалистической философии, против существования материи. Он допускал существование Бога, поскольку считал, что его душа восходит к той душе, которая существует за пределами его сознания, индивидуальности, в Боге.  Если бы Беркли последовательно проводил свой эмпиризм, то такую субъективистскую позицию можно было бы назвать солипсизмом (буквально «наедине с самим собою») – точка зрения философа, считающего, что кроме него больше никого нет. Беркли, однако, не был солипсистом.

Давид Юм (1711-1776) — философ английского Просвещения, критиковал религиозный и философский догматизм, всякие доктрины и верования, которые укоренились в сознании людей. Он был философом-скептиком, антирационалистом. Юм известен своей мыслью о том, что не существует объективной причинной связи вещей, что причинность устанавливается лишь как факт психического опыта. Когда мы наблюдаем: за одним следует другое и это повторяется в разных ситуациях, то делается вывод, что одно есть причина другого. Юм полагал, что связь между вещами – результат психического опыта. Юм подверг сомнению многие христианские догмы. Вся деятельность Юма была направлена на раскрепощение человеческого разума. 

 

Давид Юм (1711-1776) народився в шотландській дворянській родині. Батько, який утримував родину юридичною практикою передчасно помер і Давида виховувала тільки мати. У 12 років Юм вступив до Едінбургського університету, але посилені заняття призвели до важкої перевтоми, і йому довелося перервати навчання.

Після невдалої спроби займатися комерцією, у 1734 р. Юм поїхав у Францію, де перебував протягом 3-х років. Саме в цей час була написана головна його праця – „Трактат про людську природу”, перші дві книги якої („Про пізнання” і „Про афекти”) вийшли у 1739 році, а третя книга „Про мораль” у 1740 р.

  Всупереч очікування Юма „Трактати” не викликали зацікавлення у широкої публіки. Але опубліковані ним у 1742 р. ессе на різні теми вже мали успіх.

Дві спроби отримати змогу викладати в університеті (Едінбург, Глазго) закінчилися невдачею.

 

У середині 40-х років Юм у складі дипломатичних місій здійснив декілька поїздок на європейський континент.

 

У 1748 р. публікується „Дослідження про людське пізнання”, а в 1751 р. – „Дослідження про принципи моралі”. – це перероблені і скорочені варіанти першої і третьої книг „Трактату”.

 

Приблизно у цей час були написані „Діалоги про природну релігію” (опубліковані після смерті).

 

У 1752 р. Юм видає ессе на політекономічні теми.

У 1752-1761 рр. Юм займає скромну посаду бібліотекаря при Едінбургському товаристві адвокатів, це дало йому змогу вивчити велику кількість різноманітних джерел, і як результат його пошуків з’являється вісім томів „Історії Великої Британії”.

 

У середині 60-х рр. Юм приймає пропозицію вступити на дипломатичну службу. Він виконує обов’язки британського повіреного у справах. У Парижі Юм був сторицею винагороджений за холодне ставлення до нього на батьківщині.

 

Повернувшись на Британські острови у 1766 р. Юм прожив ще 10 років. Два роки з яких був молодшим державним секретарем, а всі решта провів на батьківщині у Едіенбурзі, де займався просвітницькою діяльністю.

Д.Юм став секретарем Едінбургського філософського товариства, а потім очолив гурток вчених ( до якого входив і Адам Сміт), який відігравав фактично роль шотландської Академії Наук.