3.Критика ідеї субстанції

 

У невеликому творі „Елементи натуральної філософії” Дж. Локк розглядає картину світу, яка була окреслена І.Ньютоном. Відповідно до цієї картини світу, поза нами існує велике число корпускул чи атомів, які рухаються у порожнечі за законами механіки Ньютона.

 

 На цій основі Локк робить декілька філософських узагальнень, розрізняючи чотири питання:

 

1.     чи існує світ множинних матеріальних об’єктів ?

 

2.     які властивості матеріальних об’єктів зовнішнього світу?

 

3.     чи існує матеріальна субстанція?

 

4.     як виникає в нашому мисленні ідея матеріальної субстанції і чи може дана ідея бути чіткою і точною?

 

 На перше питання Локк дає позитивну відповідь. Існування величезної кількості об’єктів поза нами безперервно підтверджується всією сукупністю наших відчуттів і сприйнять.

 

На друге запитання відповідь може бути дана лише тією мірою, якою люди володіють ідеями первинних якостей, лише ті властивості зовнішнього світу, які втілені у ідеях первинних якостей, пізнаються нами такими, якими вони є насправді.

 

Дати повну і безумовну відповідь на питання про те, чи існує матеріальна субстанція, не наважується, але припускає, що вона можливо існує. Під такою філософською субстанцією Локк розуміє всезагальну основу багатоманітного світу, єдиний субстрат, якому притаманні різні об’єктивні властивості. Якщо така субстанція існує вона повинна бути матеріальною.

 

Локк не заперечує можливості існування також і духовної субстанції, але вважає це малоймовірним.

 

Локк не однаково оцінює саму субстанцію і її поняття. Він вважає, що абстрагована ідея субстанції є досить туманною, неясною. Він вважає схоластичні міркування „про першу матерію” безплідними.

Абстрагована ідея субстанції є продуктом уяви: до поєднання чуттєвих якостей філософи додають у якості гіпотези ідею, в їх основі є „підпори” (support), для того щоб пояснити факт спільної наявності циях якостей у тієї чи іншої речі.

Локк вважає, що в онтологічному плані поняття субстанції є малозмістовне й не визначене, чуттєвим досвідом або рефлексією воно не дається, але функціонально його існування цілком виправдане. Ідея такої субстанції потрібна з гносеологічної точки зору, як умова можливості створення розумом складних ідей одиничних речей. Потрібна підстава на якій відбувається цей синтез. 

4. Морально-політична доктрина

 

Дж. Локк у своїх  трактатах про державне правління розвинув теорію буржуазного конституційного ладу.

 

Концепція походження держави у Дж. Локка багато в чому подібна до концепції Т. Гоббса. Як і Гоббс, Локк розглядає утворення держави як результат суспільного договору, завдяки якому відбувається перехід від природного стану до громадянського. Але якщо Гоббс фактично ототожнював державу і суспільство, то Локк розрізняє їх.

 

У 1689-1690 рр. ( тобто безпосередньо після революції 1688 р.) Локк пише два „Тракти про врядування”.

           

Перший трактат присвячений критиці вчення про спадковість влади,  і був відповіддю на книжку Роберта Філмера „Патріархи, або природність монаршої влади”. Філмер був прихильником теорії божественного права монархів на владу. Король, на його думку не обмежений жодним контролем з боку народу, рішеннями своїх попередників, і навіть власними, тому, що неможливо, щоб людина сама собі давала закони.

 

Особливо важливу роль в історії політичної думки відіграв другий трактат.

 

Локк аналізує проблему джерела державної влади.  

 

Будь-якому людському врядуванню передує природний стан. У цьому стані працює природний закон.

 

Як зазначає Б.Рассел, в принципі думки Локка про природний стан та природний закон не є абсолютно оригінальними, це до певної міри переспіви середньовічних схоластичних теорій, зокрема Томи Аквінського.

Локк зауважує: „Люди, що живуть разом у згоді з розумом, без будь-якого володаря на землі, без усякого суду над собою, - ось що таке природний стан”.

 

Природний стан це – стан повної свободи стосовно дій людей, ці люди діють у межах природного закону, і не вважають за потрібне питати у когось дозволу для тих чи тих дій.

Природний стан – це також стан рівності.

Водночас цей стан свободи не можна назвати станом сваволі, існують природні закони. 

 

Естественное состояние имеет закон природы, которым оно управляется и который обязателен для каждого; и разум, который является этим законом, учит всех людей, которые пожелают с ним считаться, что, поскольку все люди равны и независимы, постольку ни один из них не должен наносить ущерб жизни, здоровью, свободе или собственности другого; ибо все люди созданы одним всемогущим и бесконечно мудрым творцом;

 

 все они - слуги одного верховного владыки, посланы в мир по его приказу и по его делу; они являются собственностью того, кто их сотворил, и существование их должно продолжаться до тех пор, пока ему, а не им это угодно; и, обладая одинаковыми способностями и имея в общем владении одну данную на всех природу, мы не можем предполагать, что среди нас существует такое подчинение, которое дает нам право уничтожать друг друга, как если бы мы были созданы для использования одного другим, подобно тому как низшие породы существ созданы для нас.

 

Каждый из нас, поскольку он обязан сохранять себя и не оставлять самовольно свой пост, обязан по той же причине, когда его жизни не угрожает опасность, насколько может, сохранять остальную часть человечества и не должен, кроме как творя правосудие по отношению к преступнику, ни лишать жизни, ни посягать на нее, равно как и на все, что способствует сохранению жизни, свободы, здоровья, членов тела или собственности другого.

 

 

С тем чтобы удерживать всех людей от посягательства на права других и от нанесения ущерба друг другу и соблюдать закон природы, который требует мира и сохранения всего человечества, проведение в жизнь закона природы в этом состоянии находится в руках каждого человека; вследствие чего каждый обладает правом наказания нарушителей этого закона в такой степени, в какой это может воспрепятствовать его нарушению.

 

Ведь закон природы оказался бы, как и все другие законы, касающиеся людей в этом мире, бесполезным, если бы в этом естественном состоянии никто не обладал властью проводить в жизнь этот закон и тем самым охранять невинных и обуздывать нарушителей; и если в этом естественном состоянии каждый может наказывать другого за любое содеянное тем зло, то каждый может так и поступать. Ибо в этом состоянии полнейшего равенства, где, естественно, нет никакого превосходства и юрисдикции одного над другим, то, что один может сделать во исполнение этого закона, должен по необходимости иметь право сделать каждый.

 

Таким образом, в естественном состоянии один человек приобретает какую-то власть над другим; однако все же не полную или не деспотическую власть распоряжаться преступником, когда тот оказывается в его руках, распоряжаться под влиянием вспышки страстей или безграничной фантазии своей собственной воли, но только для возмездия ему в такой степени, в какой это предписывают спокойный рассудок и совесть, чтобы это соответствовало его нарушению, а именно настолько, чтобы это служило воздаянием и острасткой; ибо только эти два повода служат основанием для того, чтобы один человек законно причинил другому зло,- то, что мы называем наказанием.

 

 Преступая закон природы, нарушитель тем самым заявляет о том, что он живет не по правилу разума и общего равенства, которые являются мерилом,установленным богом для действий людей ради их взаимной безопасности, а по другому правилу; и, таким образом, он становится опасен для человечества, и те узы, которые охраняют людей от ущерба и насилия, ослаблены и нарушены им, что является преступлением в отношении всего рода человеческого, его мира и безопасности, предусмотренных законом природы.

В силу этого каждый человек благодаря тому праву, которым он обладает для сохранения человечества вообще, может сдерживать или в необходимых случаях уничтожать вредные для людей вещи и, таким образом, может причинять зло всякому, кто преступил этот закон, в такой мере, чтобы заставить его раскаяться в содеянном и тем самым удержать его, а на его примере и других от подобных злодеяний. И в этом случае и по этой причине каждый человек имеет право наказать преступника и быть исполнителем закона природы.

 

Але природний стан, за Локком – це не стан безперевної війни.