42.Охарактеризуйте філософські погдяли Дж.Локкf

 Життя та творчість Дж.Локка

 

Дж.Локк (29.08.1632- 28.10.1704) народився на заході Англії.

З 1652 року навчався у Оксфордському університеті, який закінчив зі ступенем бакалавра у 1656 році, і залишився в університеті у якості викладача давньогрецької мови. Захоплювався природознавством і медициною. Допомагав фізику і хіміку Р.Бойлю. Вивчав філософію Декарта та Оккама. Незважаючи на те, що Оксфорд відмовив Локу у присвоєнні вченого ступеня доктора медицини, у 1668 році Лондонське Королівське Товариство обрало його своїм дійсним членом. Під час перебування у Франції захоплюється Гассенді.

З 1667 року стає у графа Шефстбері домашнім лікарем та вихователем сина. Граф був в опозиції до Реставрації, Локк виявився у середовищі учасників політичної боротьби. Коли Шефтсбері потрапляв у в’язницю, тоді Локку доводилося емігрувати на континент. У еміграції він був двічі. З 1675 по 1679 – у Франції, а з 1683 по 1689 рр. у Голландії.

У 1689 році Локк повертається на батьківщину і за дуже короткий термін з 1689 по 1695 написав всі свої філософські праці.

 

„Лист про віротерпимість” -  1689 р.

„Ессе про людське розуміння” – 1690 р.

„Два трактати про правління” – 1690 р.

„Деякі думки про виховання” – 1693 р.

„Розумність християнства” – 1695 р.

 

Водночас Локк активно займався політичною діяльністю і здійснював вплив на деякі реформи, які проводилися у цей час у Англії.

 

2. Теорія пізнання

 

 

Локк – сенсуаліст. Він критикує теорію вроджених ідей.

 

Найперший аргумент проти теорії вроджених ідей такий: якщо б існували вроджені ідеї (чи принципи), то вони повинні усвідомлюватися кожним, і тоді стосовно таких ідей існувала б загальна згода всіх людей. Але не існує всезагальної згоди навіть стосовно таких загальних правил, як закони логіки: закон тотожності і закон суперечності. Локк зауважує, що цих правил не знають діти, душевнохворі і частина старших людей. Цих законів також не знають цілі народи Нового Світу: індійці Америки, аборигени Австралії. Стосовно моральних принципів, то вони виявляються різними у різних народів, у різні епохи і навіть у різних людей одного народу, епохи і культури.

 

Не існує жодної людини, яка пам’ятала б хоча б одну ідею (чи принцип) від самого народження до самої смерті. Жодних фактів, які підтверджують існування вроджений ідей немає.

 

Локк не вважає, що можуть існувати непомітні для свідомості уявлення. Бути в душі і не бути усвідомленим – це для нього явна суперечність.

 

 Походження всіх ідей можна пояснити досвідом. Спочатку душа є лише білим папером без будь-яких ідей та знань.

 

Локк старанно розробляє поняття „досвіду”. Досвід складається з двох джерел: зовнішнього та внутрішнього.

 Зовнішній досвід – це матеріал, який ми отримуємо з органів чуття під впливом зовнішніх предметів. Локк називає його відчуттям.

Внутрішній досвід – формується із спостережень за діями нашого розуму. Локк називає його рефлексією.

 

Отже, Локк вважає, що весь досвід складається із відчуттів та рефлексії.

Досвід рефлексії може виникнути лише після досвіду відчуттів. До і без відчуттів не можуть здійснюватися жодні дії нашого розуму.

Локк є не лише емпіриком, але і теоретиком сенсуалізму – вчення про те, що все людське піззнання здійснюється на основі відчуттів.

 

Все у природі влаштовано так, що воно здатне впливати на наші відчуття і породжувати в душі якесь просте сприйняття, що призводить до породження у розумі простої ідеї.

 

Потрібно розрізняти якості та ідеї.

Ідеї існують у душі, а якості у тілах.

 

Локк поділяє якості на первинні та вторинні.

Первинні якості – це такі властивості тіл, які залишаються у них постійно. Це конфігурація (протяжність), об’єм, густина, рух, спокій. Ідеї цих якостей є адекватними, тобто показують нашому розуму  те, що є у речах насправді.

Вторинні якості – виникають у речах у результаті непомітних змін у первинних. Вони викликають у нас ідеї смаків, кольорів, запахів і т.п. Ці ідеї є неадекватними. Кольори, смаки, запахи є лише ідеями і існують у нашій душі, а не у речах. А первинні якості, які ці ідеї породили, самі по собі людині не відомі.

 

Всі ідеї поділяються на прості та складні.

Прості ідеї – це такі, у яких не можна виділити  частини. Людина не може створити жодну просту ідею, всі вони нав’язуються їй силою через досвід.

Складні ідеї – складаються з простих. Тут людина вже має можливість довільно складати із простих будь-які складні. На цьому грунті розвивається здатність уяви і фантазії. Але складні ідеї  утворюються і за принципом тяжіння одна до одної. Такий спосіб утворення складних ідей Локк називає асоціацією ідей.

 

Локк намагається пояснити проблему механізму утворення складних понять (універсалій).

 

Загальні поняття є абстрактною ідеєю, тобто такою ідеєю, яку утворив розум, відкидаючи всі індивідуальні ознаки у різних ідей і залишають лише те, що у них є спільне. Наприклад, якщо ми беремо складні ідеї кішки, верблюда, слона і т.п., то наш розум може відкинути всі індивідуальні відмінності і залишити лише спільне, що є у цих істот: тілесність та одушевленість, так утворюється абстрактна ідея „тварини”.          

 

Локк виділяє три рівні пізнання. Їх всього три: сенситивне, демонстративне та інтуїтивне.

Сенситивне знання най недосконале. Воно нам показує лише існування та  вигляд окремих зовнішніх предметів. Воно є необхідним для виникнення демонстративного та інтуїтивного знання.

Інтуїтивне  знання є найбільш досконалим. Воно є результатом здатності розуму вбачати відношення між двома ідеями (тотожність, схожість, відмінність і т.п.)

Коли характер відношення між двома ідеями не ясний інтуїтивно, починає діяти демонстративне пізнання.  Це процедура пошуку проміжних ідей, які містяться між двома вихідними, до того часу поки не стане ясним характер їх відношення.

 

Можна говорити, що знання загалом є з’ясуванням відношень між ідеями. Всезагальні і необхідні знання відносяться не до речей, а до ідей. 

На думку Локк, істина полягає у правильному поєднання знаків, він як і Гоббс, відносить істину до властивостей положень (висловлювань), хоча вважає, що можна говорити і про метафізичну істину, яка означає, що речі насправді такі як вони існують.

 

Існує два види істини: номінальна і реальна.

Номінальна істина це відповідність зв’язку слів з комбінацією наших ідей.

Реальна істина є словесним чи мисленним твердженням, що є зв’язком ідей, який відповідає зв’язку самих речей. Саме заради аізнання самих речей люди шукають істину.

 

Локк говорить про те, що наше пізнання є дуже обмежене і ми не настільки щасливі, щоб знаходити достовірну істину у будь-якій речі, яку нам доводиться розглядати.

Завдяки вірогідності ми вважаємо речі істинними, перед тим як дізнаємося, що вони справді є такими. Вірогідність це правдоподібність. Відношення розуму до такого роду положень називається вірою (Belief), згодою чи думкою (Opinion). Це є визнання чи прийняття якогось положення за істинне на основі аргументів, чи доводів, які переконують нас прийняти положення за істинне, але не дають достовірного знання цього.

 

Різниця між вірогідністю і достовірністю, між вірою і знанням полягає в тому, що у всіх частинах знання є інтуїція: кожна безпосередня ідея, кожен крок має свій видимий і достовірний зв’язок.

 Не те з вірою: мене схиляє вірити дещо зовнішнє щодо цієї речі, стосовно якого у мене є віра, дещо таке, що немає очевидного зв’язку ні з річчю, ні зі мною і що тому не показує ясно відповідності чи невідповідності ідеям, які розглядаються.

 

 Вірогідність має два джерела: наш власний досвід та свідчення досвіду інших.

 

Локк стверджує, що жодна богонатхненна людина не може за допомогою одкровення повідомити іншим нові прості ідеї, які б вони не отримали раніше через відчуття чи рефлексію.

Не можна прийняти одкровення, якщо воно суперечить ясній очевидності розуму. Віра ніколи не зможе переконати нас у чомусь що суперечить нашому знанню. Звичайно, те, що відкрив Бог є достовірною істиною, стосовно якої не може бути  жодних сумнівів, але розум має судити про те, чи є це божественним одкровенням, чи ні.