31.Дайте загальну характеристику філософії ф.Бекона

1.Життя та творчість

 

Френсіса Бекона (1561-1626) вважають засновником сучасного індуктивного методу.

Народився  22 січня 1561 р. в Лондоні в родині Ніколаса Бекона, лорда-охоронця королівської печатки.

Виріс в атмосфері державних справ. Готував себе до державної служби. Навчався в Кембриджі (з 1573). Але там панувала схоластична система освіти, Френсіс розчарувався в ній, водночас і у філософії Аристотеля, тому через три роки покидає навчання.

У 16 років їде в Париж із посольською місією, побував також в інших країнах.

У 1579 році втрачає батька, повертається в Англію, вступає в юридичну корпорацію. Поглиблює свої знання в юриспруденції та філософії.

У віці 23 років Френсіс Бекон став членом парламенту й радником графа Ессекса. Коли граф потрапив у неласку королівського двору Бекон виступив проти нього.

У 25 років стає старшиною юридичної корпорації „Грейс-Ін”. Має широку судову практику.

З вступом на трон Якова І (1603) Бекон починає робити кар'єру при дворі. У 1617 – стає хранителем великої печатки.

У 1618 – лорд-канцлер і пер Англії. Отримує титул барона Веруламського.

Король доручає Бекону управління державою, він займається соціально-економічними проблемами.

У 1621 р. парламентська комісія звинувачує Бекона у хабарництві, і він постає перед судом. Вирок не був повністю виконаний. Френсіс Бекон оселяється у своєму маєтку, експериментує й пише твори.

Помер у 1626 р.

 

У 1620 р. публікує свій головний твір „НОВИЙ ОРГАНОН”.

У 1623 – „Про гідність та примноження наук”.

Соціальна утопія „Нова Атлантида” залишилася не завершеною

 

Як зазначає Б. Рассел, хоча і Бекон цікавився наукою, він недобачив майже всіх досягнень сучасної йому науки. Він відкинув теорію Коперніка, очевидно не знав про дослідження кровообігу Гарвея, хоча останній лікував його. До речі, Гарвей був невисокої думки про Бекона: він пише філософію як лорд-канцлер”.

 

 

 

 

2. Критика попередньої філософії. Практичні завдання філософії та науки

У своїх працях Френсіс Бекон критикую всю схоластичну філософію й науку, засуджує їх за безплідність і відставання від розвитку техніки та потреб життя

Ф. Бекон активно виступає проти переслідувань філософів і науковців церквою. Зокрема, він зазначає, що те знання, яке призвело до падіння людини не було природничим знанням, а моральним знанням добра й зла. Людина почала прагнути пізнати добро і зло, щоб таким чином відпасти від Бога і покладатися лише на себе.

Наука ( і філософія ) та релігія не можуть суперечити одна одній. Сфера божественного і сфера фізичного є різними. Бог усе здійснює у природі через вторинні причини.

Природні явища повинна вивчати наука, а сфера божественного залишається для віри.

 

Френсіс Бекон застерігає:

        ми не повинні вбачати щастя лише в науці і забувати про те, що ми смертні;

        ми повинні використовувати наше знання так, щоб воно породжувало не тривогу, а спокій душі;

        не потрібно вважати, що ми можемо за допомогою споглядання й розмірковування над природою проникнути в божественні таємниці.

 

Лише у сфері природного Бекон відстоює суверенітет людського розуму.

Він пропонує нове, порівняно з античністю та середньовіччям, розуміння науки. Справжня мета науки – приносити користь людині, збагачувати її новими винаходами. Лише завдяки науці людина може досягти справжньої могутності, панування над природою. „Знання є сила”.

Метою науки є „пізнання причин і прихованих сил усіх речей та розширення влади людини”. Але Бекон застерігає, що панувати над природою людина може лише підкоряючись їй. „Над природою панує той, хто до неї прислуховується”.

Філософ вважає, що будь-яка наука дає нам знання двоякого роду. Одне є результатом божественного натхнення, інше – чуттєвого сприйняття.  Знання за його походженням подібне до води. Води або падають із неба, або виникають із землі. Одне джерело знань знаходиться на небесах, а інші – тут, на землі.

Отже, наука поділяється на теологію й філософію.

 

У філософії потрійний предмет:

            Бог, який пізнається через його творіння, перша філософія;

            природа, природна філософія;

            людина, філософія людини.

 

Філософія відповідає такій людській інтелектуальній здібності як розсудок. (Окрім розсудку у людини є ще пам’ять та уява, їм  відповідають історія та поезія).Філософія має справу не з чуттєвими враженнями від предметів, а з абстрактними поняттями, виведеними з них.

 

За Беконом, сутність науки полягає в тому, що вона є відображенням буття природи таким,  яким воно є.

Усі зусилля людини повинні бути спрямовані передусім на те, щоб за допомогою особливої науки зробити розум адекватним матеріальним речам, знайти особливе мистецтво вказування й наведення, яке б розкривало нам і робило відомими решта наук, їх аксіоми та методи. Це мистецтво вказування поділяється на дві частини:

        може вести від експериментів до експериментів („полювання Пана”);

        веде від експериментів до аксіом, які у свою чергу вказують шлях до нових експериментів (витлумачення природи –„Новий органон”: присвячено розгляду всіх форм переходу від експериментів до аксіом, і від аксіом до експериментів).

Отже, існують „плодоносні” та „світлоносні” досліди (теорія й практика).

Завдання „Першої філософії” (філософії у вузькому розумінні):