56. Наш край в роки Великої Вітчизняної війни (1939-1945 р.Р.)

Вели́ка Вітчизня́на війна́ — збройний конфлікт між Німеччиною та СРСР, що тривав з 22 червня 1941 року по 9 травня 1945 року. А Україна на той час була у складі СРСР. Спроба українських патріотів проголосити 30 червня 1941 p. у Львові нову державу через кілька днів була рішуче придані окупантами. Нововстановлений уряд розігнано, його членів заарештовано. На невдачу була приречена і спроба ОУН здобути впливові окупаційні адміністрації на місцях. Восени 1941 р. у різні регіони України було направлено так звані похідні групи ОУН під проводом С. Бендери (ОУН-Б), які мали згуртовувати свідомих українців, сформувати з них органи управління, контролювати їх. У жовтні 1941 р. члени ОУН, які діяли під керівництвом А. Мельника (ОУН - М), виступили з ініціативою утворення у Києві Української Національної Ради як зародка майбутнього уряду України. Всі ці дії аж ніяк не відповідали планам гітлерівців. Окупанти заарештували і стратили як багатьох членів похідних груп ОУН-Б, так і прибічників ОУН-М, які плекали держав ницькі ідеї.

Таким чином, не визнаючи за Україною та народом права на існування, загарбники розглядали її територію лише як "німецький простір" та сферу інтересів румунів та угорців. Гітлерівці та їхні поплічники розітнули на частини, порушили територіальну цілісність країни, економічну, політичну і духовну єдність українців, заборонили їм навіть переходити межі встановлених адміністративних одиниць. З перших днів війни окупанти чинили масовий геноцид народу України - організоване і планомірне знищення мирних громадян, включаючи дітей, жінок і людей похилого віку.

Армія, вся система окупаційної адміністрації, накази, директиви, інструкції з перших же днів перебування загарбників на нашій землі санкціонували, насаджували, заохочували насилля, свавілля, масове знищення мирних громадян. З цією метою використовувалися і концтабори, і фізичне знищення мільйонів, і система заручників, і організований голод, і відсутність медичної допомоги, і дітовбивство, і масова депортація для примусової праці до Німеччини тощо. Справжніми "фабриками смерті мільйонів українців, росіян, євреїв, інших громадян України стали 180 великих концтаборів.

250 українських сіл з усіма їх жителями були повністю спалені окупантами за непокору. Було зруйновано 714 міст та селищ, 28 тис. сіл. За неповними даними, фашисти за час окупації знищили понад 4 млн мирних громадян, майже 1,3 млн військовополонених. Понад 2,4 млн українців було вивезено на примусові роботи до Німеччини. Понад 3 млн громадян України загинуло в лавах діючих частин на фронтах. Чимало жителів України пропали безвісти, їхня доля лишилася невідомою до цього часу. Всього за роки війни Україна втратила понад 10 млн. чол., або кожного четвертого свого громадянина. Людські втрати України в роки Другої світової війни перевищують втрати будь-якої іншої країни.

Тільки за період з червня 1941-го по червень 1943 р. з України, яка була, за словами Герінга, "зерновим складом" Німеччини, було вивезено 11 млн тонн сільськогосподарських продуктів, 3,5 млн голів худоби, 16 млн штук птиці, 680 млн яєць та ін. А в період масового вигнання фашистів з української землі вони вантажили у вагони взагалі все, що потрапляло під руку. Цілими ешелонами вивозився полтавський чорнозем. Викопавши із землі, гітлерівські мародери вивезли до Німеччини більше 1 млн фруктових дерев. Вже на перших порах окупації, тільки до вересня 1941 р. зі Східного фронту від солдатів і офіцерів у різні міста Німеччини надійшло 11 млн 600 тис. продовольчих посилок. Зрозуміло, що заповнювалися ці посилки продуктами, награбованими в українських селян.

Окупанти зруйнували майже всі підприємства вугільної, гірничорудної, металургійної, хімічної машинобудівної та інших галузей промисловості. Вони вивели з ладу 9 залізничних магістралей, потопили і пошкодили сотні пасажирських, вантажних і спеціальних суден Чорноморського і Азовського пароплавств.

Нацисти за час окупації викрали і вивезли з України не менш як 330 тис. музейних експонатів. Було зруйновано і спалено 568 будинків вузів і технікумів, 20 тис. шкільних приміщень (67% їх загальної кількості), майже 700 театрів і стаціонарних кінотеатрів на 198 тис. місць, 12,5 тис. приміщень клубів, 18 тис. будівель лікувальних установ, 11 радіостанцій магістрального, 25 широкомовних і 127 радіостанцій внутрішньообласного зв'язку. Пограбувавши музеї, бібліотеки, архіви, школи, вузи, окупанти перетворювали їх на стійлища солдат, смітники, склади, нищили ті безцінні скарби українського народу, які, на думку гітлерівців, не могли знадобитись "арійській расі". Для рабів третього рейху, на яких перетворили українців, окупанти допускали чотирикласну освіту. Та й її гауляйтер Е. Кох вважав "надто широкою для українців, оскільки рівень їх знань необхідно знижувати". І система освіти була фактично зруйнована, вузи взагалі не працювали, як було відсутнє і медичне обслуговування населення. Багатьох працівників освіти, науки, мистецтва України окупанти просто винищували.

Таким чином, окупаційний режим в Україні був одним з найстрашенніших явищ в її історії.

Незважаючи на нещадний терор окупантів, в Україні розгорнулася антифашистська боротьба. Найефективнішою її формою був партизанський рух, в якому брали участь понад 60 з'єднань, близько 2 тис. загонів, багато підпільних організацій, патріотичних груп, що об'єднували понад 600 тис. чоловік.