50.Проголошення незалежності України. Розпад срср.

У 1989—1990 pp. в СРСР поряд з проблемами соціально-економічного характеру з усією гостротою постало питання зміни державного ладу країни. 17 березня 1991 р. відбувся Всесоюзний референдум з питання збереження Радянського Союзу. В Україні одночасно із загальносоюзним референдумом Верховна Рада запропонувала жителям республіки відповісти на додаткове питання: "Чи згодні Ви з тим, що Україна мас бути у складі Союзу Радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?". Народ України відповів позитивно як на перше (70,2 % від тих, хто взяв участь у голосуванні), так і на друге питання (80,2 %). Незважаючи на суперечливість результатів референдуму й опитування (голосувалися, по суті, різні форми національно-державного устрою), було очевидно, що громадська думка в Україні схиляється в бік незалежності. Після референдуму розпочався так званий "Новоогарьовський процес" — переговори керівників 9 республік, включаючи Україну, з президентом СРСР М. С. Горбачовим про новий союзний договір. Попереднє підписання договору планувалося провести 20 серпня 1991 р. Це була остання спроба Горбачова шляхом компромісу між республіками і центром врятувати державну цілісність СРСР. Але тут втрутилися консервативні сили, які прагнули не лише зберегти єдину союзну державу, а й не допустити її оновлення у будь-якій формі. 19 серпня 1991р. реакціонери здійснили спробу державного перевороту. Блокувавши М. Горбачова на його кримській дачі у Форосі, найближчі співпрацівники президента СРСР оголосили про створення Державного комітету з надзвичайного стану (ГКЧП), до якого ввійшли 8 чоловік. Серед них: віце-президент СРСР Г. Янаєв, прем'єр-міністр В. Павлов, голова КДБ В. Крючков, міністр оборони Д. Язов, міністр внутрішніх справ Б. Пуго. ГКЧП заявив про свій намір відновити в країні порядок і не допустити розпаду СРСР. Призупинялася діяльність політичних партій, громадських організацій і масових рухів. Заборонялося проведення мітингів, демонстрацій, страйків. Встановлювався контроль над засобами масової інформації. У деяких регіонах Радянського Союзу на 6 місяців запроваджувався надзвичайний стан. Проте змовники одразу ж зіткнулися з рішучою протидією керівництва РРФСР на чолі з Президентом Росії Б. М. Єльциним. На захист демократії виступили десятки тисяч жителів Москви, а також деяких інших міст СРСР. Серед захисників Білого дому в Москві були і представники України під синьо-жовтим прапором. Рішучі дії Б. Єльцина підтримала більшість урядів країн світу. Заколот провалився. Заколот висвітив реальні, а не декларативні позиції й наміри всіх політичних сил і державних органів в Україні. Керівництво ЦК КПУ опинилося на боці заколотників. На місця секретаріатом ЦК була надіслана шифрограма, в якій схвально оцінювався переворот і пропонувалося парткомам "організувати" підтримку дій ГКЧП. Присланий в Україну генерал Варенніков заявив, що в разі непідтримки рішень ГКЧП, проти проведення страйків, акцій непокори будуть застосовані війська. Л. М. Кравчук та очолювана ним Президія Верховної Ради України (де більшість була з представників КПУ) закликали до спокою і витримки. Але при цьому Л. М. Кравчук заявив, що будь-які зміни мусять відбуватися на основі закону і немає підстав для введення в республіці надзвичайного стану. Послідовно й рішуче виступила проти заколотників в Україні тільки опозиція — представники Руху і новоутворених демократичних партій. Вони виступили з пропозицією засудити заколот спеціальним рішенням Верховної Ради УРСР. За умов блокування Президією спроб дати належну оцінку дій ГКЧП, демократи розгорнули широку роботу в масах. Почалася підготовка до страйку. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла історичний документ - Акт проголошення незалежності України, в якому, зокрема, підкреслювалося: "Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України. Територія України с неподільною і недоторканою. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. " Тим самим було покладено край юридичному існуванню УРСР. На карті світу з'явилася нова суверенна держава —Україна. Акт проголошення незалежності України, день прийняття якого був незабаром проголошений національним святом, не був випадковим явищем. Прагнення до національного суверенітету випробувано віками. Право самовизначення — це право народу самому визначати свою долю. Акт проголошення незалежності України український народ прийняв, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні з урахуванням природного права на самовизначення. Положення Акту дістали схвалення на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р. ("так" Акту сказали 90,32% громадян, які брали участь у референдумі). Отже, Акт проголошення незалежності України — це документ великої історичної ваги, який, відновивши історичну справедливість, став закономірним наслідком процесу розвитку українського народу. Ключові дати 24 серпня 1991 р. - Акт проголошення незалежності України