33.Визволення України від нацистських загарбників.

Після розгрому гітлерівців у битві під Сталінградом почалося їх вигнання з України. Першим населеним пунктом, очищеним наприкінці грудня 1942 р. від німецьких військ, було село Півнівка Міловського району Луганської області. Однак невдовзі стрімке просування радянських військ було зупинено. У лютому 1943 р. німці завдали відчутних контрударів. 15 березня знову взяли Харків, а 18 березня — Бєлгород. Утворився Курський виступ, так звана Курська дуга, де з квітня до липня 1943 р. панувало відносне затишшя. Обидві сторони готувалися до рішучих боїв. Курська битва розпочалася 5 липня 1943 р. наступом німецьких військ і тривала 50 днів. Внаслідок важких, кровопролитних боїв кращі танкові дивізії нацистів були знищені. Склалися сприятливі умови для наступальних операцій Червоної Армії, у тому числі і в Україні. Німецьке командування, тверезо оцінюючи свої можливості, вирішило перейти до оборони. 11 серпня було віддано наказ про будівництво системи укріплень на річках Дніпро і Молочна, яка одержала назву "Східний вал". Поки тривало спорудження "Східного валу", гітлерівці всіма можливими засобами стримували Червону Армію на Правобережжі і в Донбасі. Але перевага в живій силі і техніці визначила результат воєнних дій на користь Радянської армії. У серпні силами Степового та Воронезького фронтів було проведено Харківсько-Бєлгородську операцію, У ніч на 23 серпня розпочався вирішальний штурм Харкова, а вранці місто було очищене від окупантів. У вересні—жовтні 1943 р. окупанти залишили Донбас, міста Слобожанщини, індустріальні центри Подніпров'я. Відступаючи, німці прагнули перетворити Лівобережжя на пустелю. Рейскомісар України Кох у розпорядженні представникам німецької адміністрації Лівобережжя вимагав знищувати все, що не можна було вивезти в тил. Лише стрімкий наступ радянських військ врятував Лівобережну Україну від повного знищення. Врешті-решт німці дійшли висновку, що зупинити радянські війська на Лівобережжі неможливо. В умовах наростаючого наступу радянських військ було прийнято рішення про відведення армії за Дніпро. Тепер уся надія покладалася на "Східний вал", для укріплення якого німці зібрали не лише свої кращі інженерні сили, а й радянських військовополонених, безліч місцевих жителів. 

Після Сталінградської і Курської битв розпочався розгром німецьких військ безпосередньо на території України. Величезні надії окупанти покладали на систему укріплень на Дніпрі, яку вони нарекли "Східним валом". Німецьке командування намагалося використати повноводну ріку з високим правим берегом як природне укріплення. Населення зганялось з 300-кілометрової смуги вздовж Дніпра. Значна частина міст — Дніпропетровськ, Кременчуг, Полтава — була розорена й спалена. На Дніпрові кручі гітлерівці стягли групу армій "Центр" у складі 62 дивізій. Загалом тут було зосереджено 1240 тис. німецьких солдатів і офіцерів, 12 тис. гармат і мінометів, 2100 танків, стільки ж бойових літаків. Наприкінці вересня 1943 р. Радянська армія контролювала 700 кілометрів лівого берега Дніпра. У планах осінніх операцій 1943 р. першочерговим завданням було захоплення плацдармів на правому березі Дніпра, закріплення там і розгортання наступальних операцій на Правобережжі. Радянські війська за допомогою партизанів наприкінці вересня 1943 р. в дуже складних умовах форсували Дніпро й створили плацдарми на північ від Києва. Плацдарми були і на ділянках південніше Дніпра. Увесь жовтень радянське командування вело підготовку до штурму Дніпра. Прагнучи піднести бойовий дух військ, які з виходом в Україну поповнювалися здебільшого за рахунок місцевих жителів, Ставка перейменувала Воронезький, Степовий, Південно-Західний і Південний фронти відповідно в Перший, Другий, Третій і Четвертий Українські фронти. Потужні сили радянських військ були зосереджені на Лютізькому плацдармі. Звідси почався наступ танкового угруповання, перекинутого з Букринського плацдарму, де попервах робилися спроби розгорнути наступ. У перші дні листопада почалися вирішальні бої за Київ. Сталін віддав наказ узяти Київ до річниці Жовтневої революції. Цей наказ було виконано. 6 листопада 1943 р. було визволено столицю України — Київ. За успішне форсування Дніпра 2438 радянським бійцям було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, близько 10 тисяч одержали бойові ордени. Штурм Дніпра супроводжувався надзвичайно великими, часто не виправданими жертвами. Десятки і десятки тисяч новобранців, так званих "піджаків" — неозброєних, ненавчених юнаків, наспіх мобілізованих у придніпровських областях України, були жертвами штурму. Їх тіла вкривали плацдарми на Правобережжі. Пояснювалося це тим, що в ставленні вищого радянського керівництва і військового командування відчувалася недовіра до визволених від нацистів жителів України. Вона нерідко переростала в мстивість, прагнення примусити жителів республіки "спокутувати кров'ю" своє перебування в окупації. Це був один з виявів жорстокості війни, яка помножувалася на жорстокість і несправедливість тоталітарного режиму, що керував воєнними діями. Пізньої осені 1943 р. радянські війська вийшли на правий берег Дніпра, закріпилися там, відбили контрнаступ німецьких військ і підготували умови для подальшого наступу в глиб української території. У січні-лютому 1944 р. під Корсунь-Шевченківським війська 1-го Українського фронту під командуванням М. Ватутіна і 2-го Українського фронту на чолі з і. Конєвим оточили і знищили фашистське угруповання чисельністю понад 50 тис. чол.. Крім того, в Україні було проведено Рівненсько-Луцьку, Нікопольсько-Криворізьку, Проскурівсько-Чернівецьку, Умансько-Ботошанську, Одеську, Кримську та Львівсько-Сандомирську операції. Під час останньої в боях під Бродами було розгромлено вісім німецьких дивізій, в тому числі створену з українських добровольців дивізію "Галичина". Завершено визволення України було здійснено під час проведення Яссько-Кишинівської та Карпато-Ужгородської операцій. Останній населений пункт УРСР в її довоєнних межах — село Лавочне Дрогобицької області — німці залишили 8 жовтня 1944 p., a Закарпаття було повністю очищене від окупантів 28 жовтня 1944 р. У жовтні 1944 р. Україна була звільнена від фашистських окупантів. Розпочалось визволення країн Центральної і Південно-Східної Європи. Перемоги радянських військ в Україні дали можливість союзникам перейти в наступ у Західній Європі. Ключові дати 6 листопада 1943 р. - визволення Києва жовтень 1944 р. - завершення визволення України від фашистських окупантів 

Визволення України почалося під час Сталінградської битви (листопад 1942 — лютий 1943 p.), яка поклала початок корінному перелому у війні на користь СРСР. Перші населені пункти України в східному Донбасі були звільнені в грудні 1942 р. Остаточне ж визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня—23 серпня 1943 p.). 23 серпня війська Степового фронту звільнили Харків. У вересні—жовтні 1943 р. розгорнулася героїчна битва за Дніпро, уздовж якого німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони («Східний вал»). Кульмінацією битви за Дніпро було визволення від окупантів Києва. Сталін, ігноруючи реальне співвідношення сил, наказав за будь-яку ціну звільнити Київ до річниці Жовтневої революції 1917 р. Ціною величезних людських втрат радянські війська 6 листопада 1943 р. звільнили місто. За визволення столиці України понад 1000 солдатів і офіцерів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 1944 р. радянське командування силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн осіб, здійснило серію блискучих наступальних операцій, остаточно визволивши територію України. Радянським військам протистояла гітлерівська група армій «Південь» (командувач — генерал-фельдмаршал Е. Манштейн, із березня — генерал В. Модель), яка налічувала 1,8 млн осіб. Отже, битва за визволення України тривала 22 місяці (табл. 16, с. 86). Після вигнання ворога з української землі бойові дії перемістилися на територію Центральної та Південно-Східної Європи. Війська 1-го Українського фронту визволяли від гітлерівських загарбників польські землі, а у квітні — травні 1945 р. разом з Білоруськими фронтами провели Празьку операцію, у ході якої був завершений розгром нацистської Німеччини, штурмували Берлін. 2, 3, 4-й Українські фронти взяли участь у звільненні від нацистської окупації Румунії, Угорщини, Болгарії, Югославії, Австрії, Чехословаччини. Війська 2-го Українського фронту брали участь і в розгромі Квантунської армії Японії на Далекому Сході. Воїни-українці зробили вагомий внесок у перемогу над нацистською Німеччиною та її союзниками. Радянськими бойовими нагородами було відзначено 2,5 млн осіб. Українцями були маршали С. Тимошенко, P. Малиновський, А. Єрьоменко, П. Рибалко, С. Руденко, генерали В. Герасименко, П. Жмаченко, К. Москаленко, І. Кириченко та інші. Маршали й генерали українського походження очолювали більше половини з 15 фронтів, які діяли в період боротьби з німецько-фашистськими загарбниками. На відзнаку мужності й героїзму українського народу, який захищав свою землю від поневолювачів, почесне звання «Місто-герой» було присвоєно містам Києв, Одеса, Керч і Севастополь.