5. Національний рух у Галичині та Наддніпрянській Україні в роки Першої світової війни.

1. Передумови національного руху в Наддніпрянській Україні.

Напередодні Першої світової війни відбувалося зростання української національної самосвідомості. В Галичині розгорталося студентський рух за відкриття національного університету, яка підтримувала Українська соціал-демократична партія Галичини і Буковини.Національна боротьба загострилася в 1911 р., під час виборів до австрійського парламенту.Наступного рік австрійські власті пішли на поступки українським вимогам. Вони зайнялися розробкою проекту відкриття українського університету, погодилися на реформу системи виборів до сейму.В Наддніпрянській Україні суспільно-політичний рух стало активізуватися з 1910 р. Проявом масового незгоди українців з національною політикою російської влади стали події осені 1912 Тоді похорони великого патріота України Миколи Лисенка перетворилися на стотисячну демонстрацію представників різних регіонів України, в тому числі Галичини та Буковини.У 1914 р. незважаючи на активну протидію російської влади, а також чорносотенних організацій, вся Україна урочисто відзначала сторіччя від дня народження свого геніального сина Тараса Шевченка. Святкування пройшли у Катеринославі і ще декількох містах. У Києві, незважаючи на заборону вшанування ювілею великого поета, студентський комітет організував 10-11 березня 1914 вуличну демонстрацію. Проти демонстрантів виступили чорносотенці, влада використовувала силу - кінну поліцію та козацькі загони.Події в Галичині і Наддніпрянській Україні напередодні Першої світової війни продемонстрували зростання українського національного руху. Сплеск національних почуттів українців відбувся в умовах Першої світової війни, коли українці змушені були воювати у складі ворогуючих військово-політичних блоків. У результаті українські національні сили були розколоті.Можна визначити кілька політичних партій і груп в оцінці війни.«Оборонна» позиція з орієнтацією на Росію, прагнення з її допомогою об'єднати Україну і добитися її автономії -- обгрунтовуючи це тим, що після розгрому Австро-Угорщини та її союзників Росія буде змушена задовольнити національні вимоги українців, бо без їх допомоги перемога буде неможлива. Ця позиція домінувала на Наддніпрянщині.Ставка на перемогу Німеччини та Австро-Угорщини з метою створення української держави під їх протекторатом була поширена в Галичині. Ще і 1912 р. відповідне рішення було ухвалене на засіданні керівництва трьох головних партій -- Російсько-української радикальної, Української національної демократичної, Української соціал-демократичної. Через півроку, на Другому Всеукраїнському студентському з'їзді, Д. Донцов висунув ідею політичного відділення, «сепарації» від Росії, орієнтації на Австро-Угорщину.Розрахунок на свої власні сили і боротьбу «трудящих мас».

Важливими передумовами національного руху було також наступне:

• вплив визвольного руху в інших національних окраїнах Росії;

• загострення соціально-економічних проблем, особливо на селі.

2. Основні напрямки національно-визвольного руху.1) Національно-ліберальний напрямок. ТУП.

«Товариство українських поступовців (ТУП, від слова "поступ» - «прогрес») було утворено в 1908 р. Його основу складали колишні члени Української демократичної радикальної партії (УДРП). Приєдналася до

тупу також частина українських соціал-демократів і членів Української народної партії.

Програма ТУПА зводилася до трьох основних вимог:

1) парламентаризм як основа загальнодержавного ладу;

2) федеративна розбудова Росії як засіб забезпечення прав українського населення;

3) національно-територіальна автономія України в складі Російської Федерації.

Туповци розуміли, що власними силами вони не в змозі досягти поставлених цілей. Тому вони схилялися до пошуку політичних союзників, бачачи їх, перш за все, в загальноросійської конституційно-демократичної партії (КДП). За політичним поглядам туповци ділилися на соціалістичне крило (С. Петлюра, М. Шаповал, В. Винниченко та ін) і ліберальне крило (А Вязлов, Є. Чикаленко, М. Міхновський та ін.)

З початком Першої світової війни в організації виникли протиріччя. У компромісному рішенні Ради ТУПА була проголошена нейтральна позиція з питання про ставлення до війни. Проте, група на чолі з М. Міхмовскім активно демонструвала свою підтримку царизму. Міхновци організували збір підписів під резолюцією про підтримку уряду, сподіваючись, що «грім перемоги ... пом'якшить круте серце царизму до ступеня народного правління, до парламентаризму й до волі націй ...». Підтримував І. Міхновський В. Шемет, а також Д. Дорошенка, І. Красковський та інші члени «Союзу міст», організатори "Товариства для надання допомоги населенню Півдня Росії, що постраждало від військових дій »і інших «патріотичних заходів».

Хід війни скорочував число прихильників царизму в тупе. Уряд заборонив українську пресу і українські громадські організації, в окупованій Галичині розгорнулася русифікаторська політика. В кінці вересня 1914р. Рада ТУП зібралася на нове засідання, на якому більш рішуче було заявлено про нейтральної позиції організації по відношенню до війни.

Ряд діячів ТУПА - С. Єфремов, В. Прокопович вступили на «третій шлях», взявши участь у роботі журналу «Боротьба». Видання виступало з гострою критикою як «русофілів», так і «германофілів», з центристських позицій підтримуючи гасло поразки «Свого уряду». В цілому ця група залишалася на національних позиціях.