
- •3. Загальні особливості української культури у хх ст.
- •4. Україна у Першій світовій війні. Воєнні дії на території України в період її світової війни.
- •5. Національний рух у Галичині та Наддніпрянській Україні в роки Першої світової війни.
- •2) Націонал-радикальне напрямок.
- •3) Союз визволення України (Союз визволення Україну - сву).
- •6.Бойовий шлях Легіону усс
- •7.Початок Української революції. Утворення уцр, її програми і діяльність. М.Грушевський. В.Винниченко
- •8.Проголошення автономії України. І Універсал уцр.
- •9.Проголошення унр. Ііі Універсал
- •10.Війна Радянської Росії проти унр (грудень 1917-квітень 1918) 4 Універсал уцр
- •11.Внутрішня і зовнішня політика української держави за часів п.Скоропадського.
- •12. Проголошення зунр. Внутрішня і зовнішня політика. Українсько-польська війна 1918-1919рр.
- •13.Утворення Директорії. Внутрішня і зовнішня політика. С.Петлюра
- •14.Злука унр і зунр. Історичне значення цього акту.
- •15.Культура і духовне життя в 1917-1920 рр.
- •16. Радянсько-польська війна і Україна
- •17.Політика українізації в 20-х роках та її наслідки.
- •18. Голодомор 1932-1933: причини та наслідки.
- •19. Голодомор 1921-1923: причини та наслідки.
- •20.Особливості і наслідки радянської індустріалізації в Україні.
- •21.Політика суцільної колективізації та розселювання в Україні.
- •22.Розвиток культури в 30-ті роки. «Розстріляне відродження»
- •23.Громадсько-політичне життя в Україні в 30-х роках.
- •24.Неп і особливості його впровадження в Україні.
- •25. Входження усрр в склад срср.
- •26.Суспільно-політичне життя укр.Земель в складі Польщі.Виникнення оун. Є.Коновалець, с.Бандера
- •27. Суспільно-політичне життя укр.Земель в складі Румунії.
- •28. Суспільно-політичне життя укр.Земель в складі Чехословаччині.
- •29.Радянсько-німецькі договори 1939р. І західно-українські землі. Початок радянізації Західної України.
- •30.Початок Великої Вітчизняної війни. Окупація України військами Німеччини та її союзниками.
- •31.Нацистський «новий порядок». Колабораціонізм. Голокост.
- •32.Розгортання руху Опору та його течії. Утворення упа.
- •33.Визволення України від нацистських загарбників.
- •34. Культура України в роки Великої Вітчизняної війни.
- •35.Героїзм укр.Народу в роки Великої Вітчизняної війни. Ціна перемоги.
- •36.Відбудова народного господарства після війни. Стан с/г. Голод 1946-1947рр.
- •37.Радянізація Західних областей України (1946-1950рр.) Боротьба оун-упа.
- •38.Адміністративно-територіальні зміни після завершення Великої Вітчизняної війни. Участь України в оон та інших міжнародних організаціях.
- •39.Україна на початковому етапі десталінізації. Реабілітація політичних в'язнів.
- •40.Спроба економічних і соціальних реформ в Україні наприкінці 50-х – першій половині 60-х рр. М.Хрущов
- •41.Зародження дисиденського руху. Релігійна політика.
- •42. «Відлига» в українській літературі та мистецтві. «Шістдесятники»
- •43.Україна в період загострення кризи радянської системи (сер.60-х – поч..80-х рр.) Конституція урср 1978р.
- •44.Спроба економічних та соціальних реформ (сер.60-х-поч.80-х рр.) Матеріальний рівень життя.
- •2. Сутність реформ.
- •45.Культурне і духовне життя в сер.60-х – першій половині 80-х рр..
- •46.Опозиційний рух сер. 60-х – 80-х рр..
- •47.Україна в умовах політики перебудови. М.Горбачов
- •48. Розгортання національно-визвольного руху у другій половині 80-х р. Поява громадських організацій. Виникнення багатопартійної системи.
- •49.Декларація про державний суверенітет України. Вибори до Верховної Ради урср в 1990р.
- •50.Проголошення незалежності України. Розпад срср.
- •51.Конституційний процес в Україні. Прийняття Конституції 1996р.
- •52.Культура України в умовах незалежності.
- •53.Сучасна Україна в міжнародній політиці. Основні принципи зовнішньої політики.
- •54.Державотворчий процес 1991-1994 рр. Вибори до Верховної Ради і президентські вибори 1994р.
- •55.Боротьба політичних сил в Україні в 1995-2014 рр. Вибори до Верховної Ради і президенські вибори.
- •56. Наш край в роки Великої Вітчизняної війни (1939-1945 р.Р.)
- •57. Чорнобильська катастрофа. Стан навколишнього середовища та проблеми охорони довкілля.
- •58. Економічне життя в Україні в першій половині і основні тенденції розвитку економіки в другій половині 1990-х рр..
31.Нацистський «новий порядок». Колабораціонізм. Голокост.
1. Розчленовування території України. Захопивши Україну, нацисти, перш за все, знищили її цілісність. Територія України була розчленована нацистами на чотири частини, підлеглі різним державам і адміністративним органам.
- Чернівецька й Ізмаїльська області були включені до складу союзника Німеччини - Румунії. Одеська область, південні райони Вінницької, західні райони Миколаївської області, лівобережні райони Молдавії нацисти об'єднали в губернаторство «Трансністрія» і також включили до складу Румунії.
- Західні землі - Дрогобицька, Львівська, Тернопільська, Станіславська області - на правах окремого дистрикту (округу) за назвою «Галичина» увійшли до складу окремого губернаторства, що включало також польські землі з центром у м. Кракові.
- Чернігівська, Сумська, Харківська області та Донбас як прифронтові зони безпосередньо підкорялися німецькому військовому командуванню.
- Інші українські землі входили до складу рейхскомісаріату «Україна» з центром у місті Рівне. Він поділявся на шість округів. Рейхскомісаром України був призначений Е. Кох.
Закарпатська Україна з 1939 р. була окупована Угорщиною.
2. Установлення нацистського «нового порядку». Нацисти установили на окупованих територіях жорстокийокупаційний режим. Вони перетворили Україну в німецьку колонію, що входила в «німецький життєвий простір» і стала джерелом сировини, продовольства, робочої сили для «третього рейха». 85% усіх продуктів, вивезених у роки війни зі СРСР до Німеччини, були з України. Економічний грабіж відбувався з німецькою обґрунтованістю і педантичністю. Нацистами була створена ціла система грабіжницьких заготівельних органів. Найбільшим серед них було «Центральне товариство Сходу», що мало 30 комерційних відділів із 200 філіями в містах.
Гітлерівський план «Ост» передбачав перетворення України в аграрно-сировинний придаток рейху, життєвий простір для колонізації представників «вищої раси». Протягом 30 років планувалося виселити 65% населення України, на «землі, що звільнилися», переселити німців, а тих місцевих жителів, які залишаться живими, поступово «онімечити».
Окупаційний режим здійснювався гестапо, військами СС, Службою безпеки (СД). Діяла також допоміжна адміністрація з місцевих жителів (бургомістри, старости, поліція). Необхідність керування окупованими територіями України вимагала великого і розгалуженого адміністративного апарату, створити який без участі місцевого населення було важко. I в нацистів знаходилися помічники - колабораціоністи (місцеві жителі, які співробітничали з окупаційною владою). Більшість із них складали ті, хто став жертвою сталінської репресивної системи, бажав помститися радянській владі. Вони йшли в окупаційні органи, поліцію, каральні підрозділи. Саме зрадники сприяли арештам і знищенню антигітлерівського підпілля в Києві, Одесі та інших містах, допомагали знаходити комуністів, радянських активістів, євреїв, прирікаючи їх на знищення; іноді колабораціоністи безпосередньо брали участь в «акціях знищення».
Нацисти в ідеологічній роботі використовували як негативні приклади діяльність більшовиків проти народу України. Окупанти обіцяли провести аграрну реформу, розвивати українську культуру, повернути солдатів додому, але це були способи морально-психологічного тиску, на тлі якого жителі України оголошувалися громадянами «третього сорту», їхнє життя строго регламентувалося правилами і наказами, порушення яких призводило до концтаборів або розстрілу.
Великою трагедією для України стало вивезення людей, у першу чергу молоді, на роботу в Німеччину. У 1941-1944 pp. 2,8 млн чоловік були вивезені зі СРСР у нацистське рабство і 2,4 млн із них були з України. Десятки тисяч із них загинули на чужині від виснаження, хвороб і травматизму. Частина остарбайтерів (так називали вивезених у Німеччину), боячись репресій з боку радянської влади, не повернулися на Батьківщину після завершення війни. Крім цього, і на окупованих територіях була організована примусова праця населення з метою зміцнення економічної могутності «третього рейху».
Людство ніколи не забуде і не пробачить нацистам масового знищення населення. Масовий терор проти українського народу нацисти застосовували з особливою жорстокістю. Підрозділи СС знищували цілі села. В жовтні 1941 р. Україна й уся Європа «побачили свою першу Хатинь» : сіло Обухівка Полтавської області було цілком спалене, а все населення розстріляне. Під час окупації подібні варварські акції були здійснені нацистами в 250 населених пунктах України. В Україні діяли десятки «таборів смерті», існувало 50 гетто.
Майже 3 тис. мирних жителів нацисти знищили в Н. Берестечку. Очевидці розповідали, що гітлерівці закопали в землю напівживих людей, над якими ще довго ворушився ґрунт. У вересні 1941 p. у Львові для масово знищення населення окупанти вперше застосували автомобілі, що стали газовими камерами, у яких жертви умертвлялись під час руху відпрацьованими газами.
Гітлерівці організовували масове знищення військовополонених. У Львівському, Славутському, Кам'янець-Подільському та інших концтаборах були замучені сотні тисяч чоловік. Із 5,8 млн радянських військовополонених, що потрапили до рук нацистів, загинули близько 3,3 млн; із них майже 1,3 млн українців.
3. Голокост. Складовою частиною нацистських планів завоювання світового панування, найважливішим елементом ідеології, політики і практики нацистської Німеччини 1933-1945 pp. був антисемітизм - одна з форм національноїнетерпимості, що виражається у ворожому ставленні до євреїв. На практиці він вилився в прагнення поголовного фізичного знищення євреїв у всьому світі. Це трагічне явище в історії людства здобуло назву Голокост.
Голокост - загибель значної частини єврейського населення Європи внаслідок нацистської політики планомірного й організованого фізичного знищення (геноциду) євреїв у Німеччині та на захоплених нею територіях у 1933-1945 pp.
В Україні антиєврейський геноцид мав особливо жорстоку форму. Це пояснювалось тим, що, у розумінні нацистів, тут жили не просто євреї, a євреї «більшовицькі», нібито складова основа радянської влади, які представляли собоюрушійну силу світової революції, для запобігання якої і необхідно було будь-якими способами позбутися від її носіїв.
Напередодні війни за кількістю євреїв, що проживали на її території, -2,7 млн чоловік - Україна (у сучасних кордонах) займала перше місце в Європі та друге у світі.
Убивства євреїв окупантами почалися в Україні 22 червня 1941 p. і тривали понад три роки. Перші «єврейські акції» були спрямовані в основному проти єврейської інтелігенції як потенційного організатора опору окупантам. Першочерговому знищенню також підлягали євреї-партійні працівники і державні службовці. Далі окупанти перейшли до поголовного знищення всіх євреїв. Головна роль у цих операціях надавалася силам поліції та СД. Перед знищенням євреї в Східній Галичині, на Волині, у Поділлі, Закарпатській Україні, частково на Лівобережній Україні були примусово зібрані в гетто.
Гетто, створені нацистами в роки Другої світової війни, були задумані як проміжні місця проживання на шляху євреїв до «таборів смерті». На іншій території України гетто не створювалися, оскільки євреї, які залишилися, винищувалисямайже відразу після окупації, максимум через кілька місяців.
Символом Голокосту в Україні став розстріл понад 150 тис. чоловік, більшість із який були євреями, у Бабиному Яру(м. Київ). Масові вбивства єврейського населення відбулися також у Львові, Бердичеві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську та інших містах України. Крім того, значна частина єврейського населення УРСР була вивезена і знищена на території Польщі - у «таборах смерті» Освенцім, Майданек, Треблінка та ін.
Загальну кількість загиблих українських євреїв можна оцінити в 1,8 млн осіб. У цілому Україна втратила близько 70% довоєнного єврейського населення.
Слід особливо зазначити, що багато українців, ризикуючи своїм життям, ховали євреїв у своїх будинках, рятуючи від неминучої загибелі дітей, жінок і чоловіків. У сучасному Ізраїлі їх, як і представників інших національностей, називають «Праведниками світу» і віддають данину глибокої поваги мужності та гуманізму цих людей.