49.Взаємодія права та моралі в процесі правотворчості.

Взаємодія норм права і норм моралі в процесі правотворчості:

1. Норми права створюються з урахуванням норм моралі, що панують у суспільстві, виступають як формально (офіційно) визначена міра справедливості, і тому право в широкому розумінні є моральним явищем. Наприклад, заборона убивства — це насамперед моральна заборона, а потім уже правова. Законом передбачена кримінальна відповідальність за наклеп, давання неправдивих показань, підробку документів, шахрайство, які у своїй основі мають неправду як аморальне явище. Або конституційна норма (ст. 63 Конституції України), відповідно до якої особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, є насамперед моральною нормою.

2. Норми права змінюються і розвиваються під впливом норм моралі. Наприклад, зміна ставлення до комерційної діяльності зажадала юридичного закріплення, оскільки норма, що забороняє комерційну діяльність в Україні, морально відпала.

3. Норми права скасовуються у разі невідповідності вимогам норм моралі, яка панує в суспільстві. Наприклад, смертна кара в Україні.

Вплив норм моралі на діяльність, пов'язану з реалізацією права:

1. Норми права оцінюються громадянином, який реалізує їх, із погляду моралі. Навіть технічні, організаційні правила, які не несуть морального навантаження (наприклад, передбачена законом форма декларації про прибутки), мають певний вихід на норми моралі.

2. Норми права тлумачаться посадовою особою, яка здійснює правозастосовну діяльність, відповідно до норм моралі, що панують у суспільстві. Особливо це стосується тих норм права, котрі містять у своєму тексті оцінні поняття (наприклад, «цинізм», «особливе зухвальство» — у Кримінальному кодексі України), їх неможливо зрозуміти і застосувати без звертання до норм моралі. Так, справедливе, обґрунтоване і законне судове рішення про наклеп, образу, хуліганство, статеві злочини багато в чому залежить від урахування моральних норм, які діють у суспільстві.

3. Правозастосовний процес, включаючи його останню стадію — прийняття правозастосовного акта, здійснюється з урахуванням норм моралі. Здавалося б, передбачена законом форма протоколу судового засідання не торкається будь-яких моральних цінностей, проте будь-які юридичні правила, які вносять чіткість і певність у взаємовідносини суб'єктів права в процесі правоза-стосовної діяльності, не є байдужними для моралі.

Вплив норм права на норми моралі:

1. Норми права сприяють затвердженню прогресивних моральних уявлень. Наприклад, ст. 21 Конституції України затверджує гуманістичні засади справедливості: «Всі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах».

2. Норми права сприяють усуненню перепон на шляху розвитку нових моральних норм. Наприклад, норма про рівність форм власності — державної, комунальної, приватної — затверджує у громадян не лише необхідне почуття відповідальності за цілість державної і комунальної власності, але й моральне право хазяїна, власника — фермера, приватного підприємця та ін.

3. Норми права виступають як засоби охорони і захисту норм моралі. Так, статті Цивільного кодексу спрямовані на захист і охорону таких моральних цінностей, як добре ім'я, незаплямо-вана репутація, честь, гідність.

50.Право та технічні норми.

Право — система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до примусу.

Всі види норм (норма — це певне правило) можна умовно поділити на дві групи:

— соціальні;

— технічні.

Технічні норми регулюють діяльність людини, пов'язану з використанням природних ресурсів (норми витрати палива, електроенергії, води та ін.) і знарядь праці. Соціальні норми регулюють відносини людей один з одним. Соціальні норми — правила поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в суспільстві в зв'язку з проявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу.

Технічні норми посідають своєрідне місце в системі соціального регулювання, обумовлене тим, що вони регулюють відносини між людьми і природою, технікою (людина і комп 'ютер, людина і знаряддя праці, людина і виробництво), тоді як соціальні норми — відносини між людьми та їх об'єднаннями.

Технічні норми — правила, що вказують на найбільш економічні та екологічно нешкідливі методи, прийоми і засоби впливу людей на матеріальний світ, їх роботу з технічними і природними об'єктами. Інакше: це правила доцільного поводження з предметами природи, знаряддями праці та різними технічними засобами, наприклад, правила виконання будівельних робіт, інструкції з експлуатації машин і механізмів.

Технічні норми ґрунтуються на пізнанні законів природи, особливостей технічних об'єктів (знарядь виробництва та ін.) і являють собою специфічну мову спілкування людини з матеріальними об'єктами. Недотримання технічних норм призводить до відповідної реакції з боку сил природи на конкретні дії людини (каліцтва, травми, хвороби). Так, невиконання вимоги медичного закладу користуватися одноразовими шприцами може призвести до інфікування хворого СНІДом, а порушення правил роботи на електронно-обчислювальній машині не дасть потрібного результату.

Якщо розглядати технічні норми безвідносно до того, регулюють вони поведінку людей чи ні, то їх можна визначити як суто технічні і протиставити соціальним нормам, тобто суто технічні норми як абстракція, відволікання від суспільних відносин, мають таке саме значення, як правила математики та інших несоціальних утворень, наприклад, правила поводження з комп'ютерами, телевізорами, стереосистемами, холодильниками і т.д.

Як тільки технічні норми стикаються з поведінкою людей і люди починають узгоджувати свої вчинки з технічними вимогами, тобто як тільки технічні правила перетворюються на загальні правила поведінки (норми), вони набувають соціального значення. Наприклад, правила гігієни — технічні норми, що мають соціальне значення. Або інший приклад: технічними нормами є різні правила, що встановлюють вимоги до якості продукції, товарів і гарантії їх якості. Ці технічні правила розраховані на ставлення суб'єктів (колективів) до них у процесі створення продукції (товарів) і сфері обміну. Тому вони мають соціальний характер. Ряд технічних норм, що діють у матеріально-виробничій і управлінській сфері і набули соціального значення, набувають правової сили, тобто перетворюються на техніко-юридичні з ознаками обов'язковості і охорони державними засобами, аж до примусу. При цьому вони не втрачають свого організаційно-технічного характеру. Наприклад, правила протипожежної безпеки, експлуатації атомних станцій, усіх видів транспорту, енергопостачання, збереження і переміщення вибухових і токсичних речовин, поводження зі зброєю тощо. До технічних норм належать: Будівельні норми і правила (БНіПи); Державні стандарти (Держстандарте); Технічні умови виробництва певної продукції; Інструкції з експлуатації машин і механізмів тощо.

51.Право, політика, економіка.

Право «живе» в оточенні різних соціальних явищ, які впливають на нього, але й вони відчувають його вплив. До таких явищ належать економіка і політика. СПІВВІДНОШЕННЯ.Економіка — одна зі сторін матеріального виробництва в широкому значенні цього поняття, друга сторона — соціальна сфера суспільства, що забезпечує існування і відтворення фізичного життя людини. Взаємодія цих сторін матеріальних відносин є об'єктивною основою формування права. Наприклад, власність є соціально-економічним явищем дійсності. І лише в поєднанні з юридичним елементом виникає право власності. Сама по собі належність комусь майна означає лише «прив'язку» суб'єкта власності до об'єкта, особи до речі. І лише юридичний зв'язок між ними переводить це соціально-економічне явище в правову площину. Лише за її наявності і можна говорити про право власності. Звідси випливає, що певним економічним відносинам відповідає правова форма, яка закріплює їх.

Економіка впливає на право або безпосередньо, або опосередкованим шляхом — через державу, політику, правосвідомість та ін. Безпосередній вплив економіки на право проявляється в праві держави розпоряджатися засобами виробництва, які знаходяться в її власності. Найтиповішим є опосередкований вплив економіки на право. Це виявляється у визначенні державою розміру податків, мінімуму заробітної плати, строку відпустки, встановлення правил екологічної і технічної безпеки та ін.Зворотний вплив права на економіку відбувається у три основні способи:

- право закріплює сформовані економічні відносини, гарантує їх стабільність (право як закріплювач) Виступаючи як закріплювач сформованих реальних відносин в економіці (напр., визначення учасників ринкових відносин за допомогою реєстраційної діяльності компетентних органів держави), право забезпечує їхню стабільність. Право відповідає матеріальним умовам життя, обумовлене ними, фіксує їх.;

— право стимулює створення і розвиток нових економічних відносин, якщо для цього є відповідні умови (право як стимулятор) Право не може насаджувати ринкові відносини, але може сприяти їхньому розвитку. Воно здатне зняти перепони на шляху до ринку, створити додаткові економічні стимули, закріпити економічні основи ринкової динаміки, визначити коло суб'єктів ринкових відносин та ін.;

- право підтримує і охороняє існуючі економічні відносини, особливо такі, що знов виникли (право як охоронець) Право впливає на економіку, виступаючи як охоронець існуючих економічних відносин. Це виражається в забороні законом порочних засобів ведення господарства та комерції; застосуванні санкцій при зловживанні рекламою, товарними знаками тощо (антимонопольне законодавство). Це проявляється в регламентації порядку вирішення ринкових справ і спорів про право; відновленні порушеного становища, відшкодуванні шкоди; встановленні юридичної відповідальності, насамперед матеріальної — із волі потерпілої сторони (а не за вказівкою зверху).

Отже, визначаючись економікою, право справляє зворотний вплив на економіку — або сприяє розвитку економіки, прискорює її, або гальмує поступальний рух уперед. Гальмування відбувається в тому разі, коли економічні вимоги в праві відбиваються в перекрученому вигляді.

Політика — це система відносин між людьми та їх об'єднаннями з приводу влади, держави, демократії. Боротьба за владу та її утримання, участь у справах держави, формування і функціонування інститутів демократії — це сфера політики.

Політика з'явилася разом із державою. Інші суб'єкти політичної системи (партії, громадські об'єднання тощо) формувалися поступово, набуваючи навички впливу на розробку і здійснення політики. Політика може проводитися в різних територіальних рамках — держави, регіону, області, міста, району тощо. Ми розглядаємо політику держави, яка (політика) може бути визначена як стратегічний курс держави (має три види діяльності: виробітку курсу політики, вибір цього курсу, реалізація вибраного курсу). Вироблення курсу політики, як правило, — прерогатива політичних партій. Виборці, що голосують на виборах за програму тієї чи іншої партії, вибирають курс політики держави.Держава відповідальна за реалізацію політичного курсу, який повинен відповідати інтересам суспільства.Політика і право тісно взаємозалежні. Процес прийняття закону (законодавчий процес) також є політичним за своїм характером. Принципи справедливості та свободи, закладені в праві, здійснюються соціальними групами, класами, народами (націями), а процес їх реалізації в будь-якому випадку набуває політичного характеру.

Право залежить від політики:будь-які інтереси людей перед тим, як стати правом, мають бути опосередковані державною політикою (діяльністю законодавчих та інших правотворчих органів держави);політика в праві формується у вигляді формально закріплених прав та обов'язків. Політичні вимоги стають правом лише в тій мірі, у якій вони закріплені в системі загальнообов'язкових норм, що охороняються державою. Політика залежить від права, яке є засобом вираження політики, її реалізації, гарантом пропаганди на користь визначеної політики. Право впливає на політику:

— конституційно закріплює політичний лад суспільства, механізм дії політичної системи (поділ влади, політичний плюралізм, статус партій, виборче право та ін.), політичні права та свободи громадян;- робить легітимними політичні рішення і органи державної влади, що забезпечує їм підтримку населення (у тому числі не допускає протидії владі у разі прийняття непопулярних рішень), визначає межі та можливості діяльності як опозиції, так і правлячих структур;- гарантує (охороняє і захищає) політичні права і свободи громадян, забезпечує механізм їх реалізації.

Право виступає як своєрідний індикатор зрілості політики того чи іншого класу, народу (нації), держави.

У демократичній державі легітимація офіційної політики передбачає її відповідність праву, а легалізація — закріплення в правовому законі.

52.Норми права:поняття, структура та ознаки.

Норма права — це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої ознаки, як системність, оскільки вона регулює групу певних суспільних відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає систему права.

специфічні ознаки норми права:1. Правило поведінки регулятивного характеру — норма права вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поведінку людей; є модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», яка повинна призвести до певного результату.2. Загальнообов'язкове правило поведінки — норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає обговоренню щодо доцільності.3. Правило поведінки загального характеру — норма права має загальний (без зазначення конкретного адресата — неперсоні-фікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).4. Формально-визначене правило поведінки представницько-зобов'язуючого характеру -- норма права закріплює права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), яка застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших — забезпечити це право). Формальну визначеність норма права отримує після викладення її в законах, інших писаних джерелах права.5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку, — норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їх компетенції з дотриманням певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасування чинності.6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу, — держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права.Риси норми права як класичного розпорядження:1) норма відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони поведінки (вид і міру поведінки);2) норма вбирає в себе всі основні властивості права (нормативність, формальну визначеність, стабільність, владність);3) норма має чітко виражену структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція). Структура, або внутрішня форма норми права — це внутрішня побудова норми права, яка виражається у її поділі на складові елементи, пов'язані між собою. Гіпотеза(припущення) — частина норми, яка вказує, за яких обставин норма вступає в дію. Відповідає на запитання: Де? Коли ? У якому випадку ? При яких умовах ? Диспозиція (розпорядження) - частина норми, у якій формулюється саме правило поведінки, права і обов'язки

Санкція(стягнення) — частина норми, яка встановлює заходи (вид та обсяг) державного примусу, застосовувані у разі її порушення.

Доповнення до №52. Структура норми права являє собою її внутрішню побудову, для якої характерний усталений зв'язок компонентів, які її утво¬рюють: диспозиції, санкції і гіпотези.

Диспозиція — це така частина норми права, в якій викладений зміст правила поведінки. В ній сформульовані права й обов'язки, яких суб'єкти суспільних відносин набувають при наявності умов, передбачених гіпотезою норми. Вона є центральною частиною нор¬ми права в тому розумінні, що інші дві частини є похідними від неї, логічно обумовленими диспозицією. Разом з тим це не означає можливості існування диспозиції норми права без санкції та гіпоте¬зи, оскільки без них вона втрачає свої регулятивні властивості.Залежно від ступеня визначеності диспозиція поділяється на абсолютно визначену і відносно визначену.Абсолютно визначена диспозиція містить чітко і вичерпно ви¬кладене правило, що позбавляє суб'єктів суспільних відносин можливості вибору варіантів поведінки (наприклад, п. З ст. 9 За¬кону України “Про податок на додану вартість” вказує на те, що суб'єкти підприємницької діяльності, які створюються після на¬брання чинності цим Законом, незалежно від виду діяльності і запланованих обсягів операцій... зобов'язані зареєструватися як платники податку за місцем їх знаходження в податковому органі).Відносно визначена диспозиція містить загальні ознаки по¬ведінки, в межах якої можуть діяти суб'єкти (наприклад, викори¬стання землі в Україні є платним, про що йдеться у ст. 36 Земель¬ного кодексу).

Санкція — це така частина норми права, яка встановлює не¬вигідні наслідки на випадок невиконання правила, визначеного в диспозиції. Вона є логічно завершальним елементом структури норми права, який обумовлений існуванням диспозиції. Санкція є виразом осуду і примусу, який застосовується державою до суб'єкта суспільних відносин при порушенні ним вимог норми права.

Залежно від ступеня невигідності наслідків санкції поділя¬ються на штрафні, правопоновлюючі та заходи попереджуваль¬ного впливу.

Штрафні (каральні) санкції передбачають найбільш не¬вигідні наслідки для правопорушника (позбавлення волі, позбав¬лення батьківських прав тощо).

Правопоновлюючі санкції спрямовані не на покарання право¬порушника, а на відновлення попереднього стану, порушених прав і законних інтересів, виконання правопорушником покладе-них на нього і невиконаних або неналежним чином виконаних обов'язків (відновлення на попередній роботі (посаді) незаконно звільнених робітників; сплата аліментів; відібрання індивідуально визначеної речі в боржника і передача її кредиторові тощо).

До заходів попереджувального впливу відносять привід, арешт майна, затримання як підозрюваного.

За сферою використання санкції поділяються на:

конституційно-правові (визнання конституційним судом за¬кону таким, що не відповідає конституції);

цивільно-правові (визнання договору недійсним, стягнення неустойки);

адміністративно-правові (штраф, позбавлення спеціального права, наданого громадянину, наприклад полювання);

дисциплінарні (винесення догани або звільнення з роботи);

кримінальні (виправні роботи, позбавлення волі).

За ступенем визначеності розрізняють абсолютно визначені і відносно визначені санкції.

Абсолютно визначені санкції чітко і вичерпно вказують на вид і міру державного примусу (звільнення з роботи, чітко визна¬чений розмір штрафу).

Відносно визначені санкції передбачають мінімальні і макси¬мальні або лише максимальні межі невигідних наслідків (позбав¬лення волі строком від ... і до ..., виправні роботи строком до ...).

Залежно від складу санкції поділяють на прості, складні й альтернативні.

Прості санкції передбачають один невигідний наслідок (штраф; стягнення пені).

Складні санкції тягнуть за собою кілька невигідних наслідків (позбавлення волі з конфіскацією майна).

Альтернативні санкції містять кілька наслідків, один з яких може бути застосованим до правопорушника (позбавлення волі або виправні роботи; позбавлення волі, або виправні роботи, або штраф).

Гіпотеза — це така частина норми права, яка вказує на ті фактичні обставини (місце, час, стан тощо), наявність або відсутність яких є умовою виникнення передбачених у диспозиції прав і обов'язків.

Залежно від свого складу гіпотези також поділяються на прості, складні й альтернативні.

Прості гіпотези вказують на одну обставину як умову дії норми (наприклад, дитина, батьки якої на момент її народження є громадянами України (гіпотеза), є громадянином України).

Складні гіпотези вказують на дві або більше обставин як на умову дії норми (ст. 76 Конституції дає перелік вимог, які став¬лять перед кандидатом в народні депутати).

Альтернативні гіпотези пов'язують дію норми з однією із декількох перерахованих у законі обставин (ст. 81 Конституції вказує на обставини, коли будь-яка з них може призвести до при-пинення повноважень народного депутата).

За ступенем визначеності розрізняють абсолютно визначені і відносно визначені гіпотези.

Абсолютно визначені гіпотези чітко і вичерпно вказують на обставини, з наявністю або відсутністю яких пов'язана дія норми (ст. 77 Конституції чітко визначає умови проведення позачерго¬вих виборів парламенту).

Відносно визначені гіпотези найбільш загально, абстрактно формулюють обставини, які є умовою дії норми (наприклад, ст. 111 Конституції передбачає, що Президент може бути усуне¬ний з поста в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину).

53. Способи викладення елементів норм права в статтях нормативно-правових актів. За повнотою викладу норм права в статтях нормативно-правових актів розрізняють форми (способи):

• повну (пряму),

• відсильну,

• бланкетну.

Повна.У статті містяться всі необхідні елементи норми права без посилань до інших статей. Наприклад, у ст. 99 Житлового кодексу України зазначено: у разі припинення дії договору наймання житлового приміщення (одночасно припиняється дія договору піднаймання), піднаймач і члени його сім'ї (а також тимчасові мешканці) зобов'язані негайно звільнити приміщення, що займають. У разі відмови вони підлягають виселенню в судовому порядку, а з будинків, що погрожують обвалом, — в адміністративному порядку.

Відсильна.У статті містяться не всі елементи норми права, але є посилання до інших статей цього акта, якщо є недостатні відомості. Наприклад, ст. 138 «Оголошення розшуку обвинуваченого» Кримінально-процесуального кодексу України говорить: Якщо місце перебування особи, щодо якого винесена постанова про притягнення його у справі як звинувачуваного, не встановлено, слідчий оголошує розшук. За наявності підстав, передбачених у ст. 155 цього Кодексу, слідчий може вибрати у відношенні до розшукуваного обвинуваченого запобіжний захід у вигляді утримання під вартою.

Бланкетна.У статті міститься посилання не на якесь конкретне нормативне розпорядження даного закону, а на інший нормативний акт. Такого роду стаття є «бланком», що заповнюється іншим законом, джерелом права. Наприклад, у ст. 2 Закону України «Про заставу» зазначається: відносини застави, не передбачені цим законом, регулюються іншими актами законодавства України. Якими актами? Про це в ст. 2 конкретно не сказано, і у загальний «бланкетний» спосіб передбачена можливість регулювання заставних відносин іншими актами законодавства України.

Виходячи з форм викладу правових норм у статтях нормативно-правових актів їх класифікують як повні, відсильні, блан-кетні.

Форми (способи) викладу норм права в статтях нормативно-правових актів за рівнем узагальнення:

— казуїстична — зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, через певні факти, випадки, ознаки та ін.;

— абстрактна — зміст норми розкривається через загальні, абстрактні, не індивідуалізовані поняття.

54.Види правових норм

Розгляд права як системного явища не передбачає сприйняття норм, що його утворюють, як однорідної маси нормативних приписів. Норми права за своїм змістом досить різноманітні, що обу¬мовлено спеціалізацією права. В механізмі правового регулювання кожна з них призначена вирішувати специфічні завдання, реалізо¬вувати ті чи інші функції права. Виходячи з цієї обставини, в теорії права норми права класифікують за певними критеріями.Залежно від функціональної спрямованості норми права поділяють на регулятивні і правоохоронні.Регулятивні (правоустановчі) норми права безпосередньо спрямовані на здійснення правового регулювання суспільних відносин шляхом наділення їх учасників правами і покладанням на них юридичних обов'язків. Регулятивні норми права визначають міру правомірної поведінки суб'єктів.

Виходячи з характеру передбачених нормою суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, регулятивні норми права, у свою чергу, поділяються на зобов'язальні, заборонні і уповноважувальні.

Зобов'язальні норми права встановлюють обов'язок суб'єктів суспільних відносин здійснювати певні позитивні дії, наприклад, ст. 9 Закону України “Про систему оподаткування” встановлює обов'язки платників податків і зборів. Закріплення змісту обо¬в'язкової поведінки досягається за допомогою таких термінів, як: “повинен”, “зобов'язаний”, “має обов'язок”.Заборонні норми права встановлюють обов'язок суб'єкта су¬спільних відносин утримуватися від здійснення дій певного роду. Так, ст. 15 Конституції передбачає заборону цензури в Україні, а ст. 112 Кодексу України про шлюб і сім'ю прямо забороняє без зго¬ди усиновителів (органів опіки і піклування) повідомляти будь-які відомості про усиновлення. Деякі з приписів, що закріплюють ці норми, розпізнаються завдяки таким термінам, як: “не допус-кається”, “заборонено”, “неповинне”, “не може бути”.

Уповноважувальні норми права встановлюють право на здійс¬нення тих чи інших можливих позитивних дій і надають громадя¬нам, організаціям та установам свободу розпоряджатися цим пра¬вом. Наприклад, ст. 19 Кодексу про шлюб і сім'ю надає право по¬дружжю за своїм бажанням обрати собі прізвище. У тексті відповідних приписів містяться такі терміни, як: “має право”, “мо¬же ”. Уповноважувальні норми права надають суб'єктам права сво¬боду розпоряджатися своїми правами, однак не зобов'язують ці права реалізовувати.Змістом правоохоронних норм є попередження суб'єктів права про обов'язок утримуватися від скоєння певної дії або бездії і встановлення санкції за порушення цих обов'язків. Ці норми і відповідні приписи містять визначення виду державно-примусових заходів захисту суб'єктивних прав (конституційних, цивільно-правових, дисциплінарних, адміністративних, криміна¬льних) і на регламентацію міри юридичної відповідальності за¬лежно від того, наскільки тяжким виявилося правопорушення. Водночас слід зазначити, що поділ правових норм на зобов'я¬зальні, заборонні та уповноважувальні певною мірою має віднос¬ний характер. Цей висновок ґрунтується на врахуванні двосторонього характеру кожної правової норми, яка передбачає для од¬них осіб певні уповноваження або заборони, а для інших — відповідні їм обов'язки зобов'язаних суб'єктів. Наведений поділ відбиває лише зовнішню (текстову) відмінність у приписах, у яких та чи інша норма викладена.

За методом правового регулювання норми права поділяють на імперативні, диспозитивні, рекомендаційні, заохочувальні.Імперативні норми права — це такі категоричні, строго обо¬в'язкові нормативні приписи, які безпосередньо визначають по¬ведінку суб'єктів суспільних відносин, позбавляючи останніх пра¬ва самостійно визначати для себе певні права та обов'язки. Так, статті 15-17 Кодексу про шлюб і сім'ю визначають умови укладен¬ня шлюбу, що не можуть змінюватися за розсудом осіб, яким во¬ни адресовані.Диспозитивні норми права характеризуються тим, що вони діють у сфері, де суб'єктам права надається можливість са¬мостійно встановлювати для себе певні взаємні права й обов'язки. Ці норми діють у разі, коли сторони не скористалися такою мож¬ливістю. Тоді викладене в диспозиції норми правило набуває для них імперативного характеру. Диспозитивні норми найпоши-реніші в цивільному праві, метод правового регулювання якого заснований на автономії сторін (наприклад, ст. 29 Кодексу про шлюб і сім'ю України).Рекомендаційні норми права — це такі нормативні приписи, за допомогою яких держава рекомендує самоврядувальним органі¬заціям певний спосіб дій. У цих нормах вказується на варіант по¬ведінки, бажаний для суспільства і держави. Надаючи можливість діяти певним чином, вони також вказують на бажаність рекомен¬дованої моделі поведінки. Адресат такої норми, діставши рекомен¬дацію про бажаний напрямок розвитку суспільних відносин, суб'єктом яких він є, зобов'язаний залежно від припису норми:1) розглянути ці пропозиції і прийняти їх до виконання;2) обґрунтовано відмовитись;3) прийняти позитивне рішення, але основні положення норми конкретизувати, виходячи із реальних можливостей, резервів своєї організації.Специфіка регулятивного впливу цих норм на суспільні відно¬сини полягає в тому, що для їх реалізації здебільшого необхідна їх конкретизація в локальних правових актах (статутах, положеннях, рішеннях).Юридична обов'язковість цих норм полягає в тому, що: по-пер¬ше, факт видання такої норми зобов'язує самоврядувальну ор¬ганізацію обговорити запропоновану в нормі рекомендацію, по-друге, рекомендаційні норми попередньо санкціонують ті норма¬тивні рішення, які будуть прийняті на їх основі.Заохочувальні норми права — це такі нормативні приписи, які передбачають певні засоби заохочення (матеріальні або нема¬теріальні) для суб'єктів права за здійснення ними бажаних для держави і суспільства діянь. Заохочення — це результат вико¬наних належним чином юридичних або суспільних обов'язків (на¬приклад, п. 5.1.21 ст. 5 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачає звільнення від оподаткування надання бла¬годійної допомоги) або досягнених результатів, які перевищують звичайні правові вимоги (наприклад, ст. 146 Кодексу законів про працю передбачає можливість застосування до працівників за особливі трудові заслуги заохочення: нагородження орденами, почесними грамотами тощо). Сутність заохочувальних норм по¬лягає не у встановленні для суб'єктів права певної моделі по¬ведінки, а в закріпленні стимулів до поведінки, яку вони звичайно юридичне не зобов'язані здійснювати. Ці норми стимулюють у суб'єктів суспільних відносин прояв соціально активної, пра¬вомірної поведінки.

Залежно від характеру двох найбільших за обсягом складових елементів права, що характеризуються особливістю предмета і методу правового регулювання, функціонального призначення, норми права класифікують на норми матеріального і процесуаль¬ного права.

Функціональне призначення норм матеріального права поля¬гає в первинній регламентації поведінки (діяльності) суб'єктів суспільних відносин, що потребують своєї організації. Вони ви¬значають зміст первинних прав і обов'язків суб'єктів права, їх правове становище і безпосередньо спрямовані на регулювання суспільних відносин.

Функціональне призначення норм процесуального права по¬лягає в правовому регулюванні організаційних відносин, забезпе¬ченні процедур, форм реалізації або охорони норм матеріального права.

Відмінність норм процесуального права від норм матеріального права знаходить свій вияв у таких ознаках: по-перше, процесуальні норми завжди мають процедурний характер; по-друге, процесу¬альні норми в першу чергу адресовані суб'єктам, наділеним дер¬жавно-владними повноваженнями щодо прийняття та застосуван¬ня норм матеріального права; по-третє, для процесуальних норм характерний специфічний зміст їх структури. Специфіка санкції процесуальних норм полягає в тому, що передбачені нею невигідні наслідки знаходять свій вияв у скасуванні правозастосовчого акта, який було прийнято з порушенням норм процесуального права.

За предметом правового регулювання норми права можна та¬кож поділити на норми галузей права: конституційного, цивіль¬ного, трудового, адміністративного, кримінального тощо.

За дією в просторі: обмежено-загальні, локальні; в часі: постійні, тимчасові, норми зі зворотною силою дії. За дією за колом осіб: загальні, спеціальні.

55.Норми матеріального та процесуального права.

Залежно від характеру двох найбільших за обсягом складових елементів права, що характеризуються особливістю предмета і методу правового регулювання, функціонального призначення, норми права класифікують на норми матеріального і процесуаль¬ного права:

1) Матеріальні – є первинним регулятором суспільних відносин, оскільки закріплюють права і обов’язки суб’єктів права, на підставі яких можливо вирішити справу за суттю. Наприклад, право на сумлінну конкуренцію в підприємницькій діяльності.

2) Процесуальні – є вторинним регулятором суспільних відносин, оскільки містять правила про порядок реалізації норми матеріального права та вирішення справи за суттю. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків у суд та ін..

Функціональне призначення норм матеріального права поля¬гає в первинній регламентації поведінки (діяльності) суб'єктів суспільних відносин, що потребують своєї організації. Вони ви¬значають зміст первинних прав і обов'язків суб'єктів права, їх правове становище і безпосередньо спрямовані на регулювання суспільних відносин.

Функціональне призначення норм процесуального права по¬лягає в правовому регулюванні організаційних відносин, забезпе¬ченні процедур, форм реалізації або охорони норм матеріального права.

Відмінність норм процесуального права від норм матеріального права знаходить свій вияв у таких ознаках: по-перше, процесуальні норми завжди мають процедурний характер; по-друге, процесу¬альні норми в першу чергу адресовані суб'єктам, наділеним дер¬жавно-владними повноваженнями щодо прийняття та застосуван¬ня норм матеріального права; по-третє, для процесуальних норм характерний специфічний зміст їх структури. Специфіка санкції процесуальних норм полягає в тому, що передбачені нею невигідні наслідки знаходять свій вияв у скасуванні правозастосовчого акта, який було прийнято з порушенням норм процесуального права.до того ж мат норм регулюють фактичні зв’язки, а процесуал – юридичні, що виступають формою матеріального права, покликані сприяти розвитку матеріальних норм, забезпечувати їх реалізацію; матер – статичні, процесуальні – динамічні ;матер – скасовуються в офіційному порядку, процесуал – припин дію зі скасуванням норм матер права.

56.Регулятивні та охоронні норми права.

Розгляд права як системного явища не передбачає сприйняття норм, що його утворюють, як однорідної маси нормативних приписів. Норми права за своїм змістом досить різноманітні, що обу¬мовлено спеціалізацією права. В механізмі правового регулювання кожна з них призначена вирішувати специфічні завдання, реалізо¬вувати ті чи інші функції права. Виходячи з цієї обставини, в теорії права норми права класифікують за певними критеріями.

Залежно від функціональної спрямованості норми права поділяють на регулятивні і охоронні.

Регулятивні (правоустановчі) норми права (дозвільні) безпосередньо спрямовані на здійснення правового регулювання суспільних відносин шляхом наділення їх учасників правами і покладанням на них юридичних обов'язків. Регулятивні норми права визначають міру правомірної поведінки суб'єктів.Виходячи з характеру передбачених нормою суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, регулятивні норми права, у свою чергу, поділяються на зобов'язальні, заборонні і уповноважувальні.

Зобов'язальні норми права встановлюють обов'язок суб'єктів суспільних відносин здійснювати певні позитивні дії, наприклад, ст. 9 Закону України “Про систему оподаткування” встановлює обов'язки платників податків і зборів. Закріплення змісту обо¬в'язкової поведінки досягається за допомогою таких термінів, як: “повинен”, “зобов'язаний”, “має обов'язок”.Заборонні норми права встановлюють обов'язок суб'єкта су¬спільних відносин утримуватися від здійснення дій певного роду. Так, ст. 15 Конституції передбачає заборону цензури в Україні, а ст. 112 Кодексу України про шлюб і сім'ю прямо забороняє без зго¬ди усиновителів (органів опіки і піклування) повідомляти будь-які відомості про усиновлення. Деякі з приписів, що закріплюють ці норми, розпізнаються завдяки таким термінам, як: “не допус¬кається”, “заборонено”, “неповинне”, “не може бути”.Уповноважувальні норми права встановлюють право на здійс¬нення тих чи інших можливих позитивних дій і надають громадя¬нам, організаціям та установам свободу розпоряджатися цим пра¬вом. Наприклад, ст. 19 Кодексу про шлюб і сім'ю надає право по¬дружжю за своїм бажанням обрати собі прізвище. У тексті відповідних приписів містяться такі терміни, як: “має право”, “мо¬же ”. Уповноважувальні норми права надають суб'єктам права сво¬боду розпоряджатися своїми правами, однак не зобов'язують ці права реалізовувати.регулятивні норми розраховані на правомірну поведінку (первинні норми).

Охоронні норми права – визначає умови застосування до суб’єкта права заходів державно-примусовгого впливу, характер і зміст цих мір у випадках вчинення правопорушення і створення інших обставин, що перешкоджають здійсненню регулятивних норм. За характером санкцій, що містяться в них бувають: відновлювальні (компенсаційні)- дія їх срямвана на захист порушених прав і законних інтересів: цивільно-правові та норми ін. галузей права. Обмежувальні (каральні) - їх дія спрямована на застосування мір юридичної відповідальності:кримінально-правові; адміністративно-правові, та ін. норми.такі норми розраховані не неправомірну поведінку (вторинні норми стосовно регулятивних).