31. Держави соціально-демократичної орієнтації: поняття, сутність, функції.

Якісно новому станові всесвітньо-історичного розвитку людства — його переходу до громадянсь¬кого правового суспільства соціальної демокра¬тії — відповідає у політико-юридичній сфері і зо¬рієнтований на соціальну демократію перехідний тип держави. Держава соціально-демократичної орієнта¬ції — це організація політичної влади більшості населення у суспільстві з різноманітними форма¬ми приватної та суспільної власності на засоби виробництва, яка постійно поліпшує умови для здійснення основних прав людини, прав нації та народу на загальнолюдських засадах свободи, спра¬ведливості й солідарності. Соціально-демократичне спрямування такої держави знаходить прояв у тому, що вона:1) створює для всіх громадян формально рівні можливості участі у приватизації значної частини засобів виробництва та іншого майна, активно сти¬мулює цей процес; 2) послаблює відчуження людини від управлін¬ня суспільством, надаючи їй можливості впливати на вироблення і здійснення державної політики шляхом участі у загальних виборах, референду¬мах, діяльності різноманітних політичних партій та інших громадських об'єднань тощо; 3) не тільки зберігає права і свободи, які були рані¬ше здобуті у політичній боротьбі, але й розширює їх; 4) є прямим учасником, «співорганізатором» суспільного виробництва як власник вагомої части¬ни сучасних виробничих засобів; 5) бере пряму участь у розподілі матеріальних благ через систему соціальних допомог, виплат, пенсій, прагнучи забезпечити мінімально необхід¬ний рівень життя значної частини громадян; 6) розширює сферу виконання важливих загальносоціальних функцій, що здійснюються в інтере¬сах усього суспільства і питома вага яких в усій державній діяльності помітно зростає; 7)користується підтримкою більшої частини населення країни; 8) проводить миролюбну зовнішню політику, бе¬ре все ширшу участь у розв'язанні глобальних, тобто загальнолюдських, проблем — екологічних, енергетичних тощо.

Два основ¬них різновиди держав такого перехідного типу: а) держави, які існують у промислове розвине¬них країнах соціальне орієнтованого, «соціалізова¬ного» капіталізму; б) держави, які існують у країнах, що перехо¬дять від авторитарно-бюрократичного ладу псевдо-соціалізму до громадянського суспільства і пере¬творюються з організації тоталітаризованої влади колишньої партійно-управлінської верхівки на ор¬ганізацію влади більшості населення.

У гуманітарній сфері: Завдання: - забезпечити кожній людині належні умови життя на засадах свободи, справедливості і солідар¬ності. Функції: - гуманітарна (забезпечення, охорона і захист основних прав людини); - екологічна (охорона природного середовища); - соціальна (охорона і відновлення здоров'я соціальне забезпечення та ін.); - культурно-виховна (освіта, виховання, розви¬ток культури тощо).

В економічній сфері: Завдання: - сприяти формуванню соціальне орієнтованої ефективної ринкової економіки. Функції: - господарсько-стимулююча (створення умов для розвитку виробництва на основі рівноправного визнання й захисту різних форм власності на засо-би виробництва); - господарсько-організаторська (програмування та організація виробництва на державних підприємс¬твах, розпорядження об'єктами державної власності); - науково-організаторська (організація і стиму¬лювання наукових досліджень).

У політичній сфері: Завдання: - створювати умови для формування і діяль¬ності органів державної влади на засадах демо¬кратії, тобто відповідно до безперешкодного воле-виявлення більшості народу в умовах вільної діяльності різноманітних громадських об'єднань. Функції: - створення демократичних умов, інститутів для вільного виявлення і врахування інтересів різ¬них соціальних груп, зокрема для діяльності різно¬манітних політичних партій та інших громадських об'єднань; - забезпечення умов для збереження і розвитку національної самобутності корінної та всіх інших націй, що проживають на території держави (на¬ціонально-забезпечувальна функція); - охорона і захист державно-конституційного ла¬ду, законності та правопорядку (охоронна функція).

4. Зовнішні функції держав соціально-демократичної орієнтації

У гуманітарній сфері: - участь у міжнародному забезпеченні і захис¬ті прав людини: допомога населенню інших країн (у разі стихійного лиха, кризових ситуацій тощо); - участь у захисті природного середовища (еко¬логічна функція); - участь у міжнародному культурному спів¬робітництві.

В економічній сфері: - участь у створенні світової економічної систе¬ми на основі міжнародного розподілу та інтеграції виробництва і праці; - участь у розв'язанні глобальних господарсь¬ких та наукових проблем (енергетичної, викорис¬тання світового океану, досліджень і освоєння ко¬смосу тощо).

У політичній сфері: - організація, підтримка і розвиток міждер¬жавних договірних відносин на основі загальновиз¬наних принципів міжнародного права; - оборона своєї країни від зовнішнього нападу, анексії; - участь у забезпеченні ненасильницького миру в усіх регіонах планети; - участь у боротьбі з порушеннями міжнарод¬ного правопорядку (у тому числі із використанням військових засобів).

Схожість, аналогічність або збіг основних функ¬цій багатьох існуючих сьогодні держав свідчить про зближення їх соціальної сутності і про втілення нового політичного мислення у сучасні міжнародні відносини, про посилення взаємозалеж¬ності і взаємозв'язку всіх країн, про об'єктивно зу¬мовлену поступову консолідацію зусиль більшості народів світу у розв'язанні надто серйозних гло¬бальних проблем. Отже, людство, крок за кроком здійснює поворот до цивілізації нового типу.

32. Механізм держави: поняття, ознаки, структура.

Функції держави здійснюються за посередництвом спеціаль¬но утвореного для цього інституціонального механізму, який визначається як «механізм держави», складається із різних дер¬жавних органів, які об'єднуються у відносно виокремлену струк¬туру — державний апарат, та інших державних інституцій.

З іншого боку, механізм держави має розглядатися в кон¬тексті виконання певним прошарком людей певного різновиду суспільно корисної праці, що виділився історично як результат суспільного розподілу праці, — управлінської діяльності на постійних професійних засадах.

Питома вага механізму держави в забезпеченні життєдіяль¬ності соціального організму, можливості його впливу на різні сторони суспільного життя, чисельність зайнятих у ньому працівників залежать від змісту й обсягу функцій, які суспільство покладає на державу, обумовленого ними обсягу компетенції державних органів, визначеної в законодавстві.

механізм держави — це сукупність державних органів, установ, підприємств та інших державних інституцій, за посередництвом яких практично здійснюються завдання й функції держави.

До складу державного механізму входять різні за своєю кон¬кретною характеристикою види державних інституцій — органи, установи, підприємства та специфічні державні інститути. Понят¬тя механізму держави вперше включив до арсеналу теорії держави і права в середині 60-х років XX століття В. В. Копєйчиков.

Щонайперше, у складі механізму держави слід виокремлюва¬ти державні_органи як найбільш специфічну і важливу для реалізації функцій держави його частину, про що детальніше йти¬меться далі. Водночас разом з державними органами до складу механізму держави входять й інші різні за характером і змістом діяльності державні організації — державні підприємства, дер¬жавні установи, як збройні сили.

Державними підприємствами, і передусім заснованими на за¬гальнодержавній власності казенними підприємствами, вважа¬ються в Україні такі, що проводять виробничу або іншу діяль¬ність, яка, виходячи з її специфіки, може здійснюватись тільки державним підприємством, або такі, головним споживачем про¬дукції яких (понад 50 відсотків) є держава, або ж такі, які є суб'єктами природних монополій.

Щодо державних установ, то для них специфічною є неви¬робнича діяльність в освітницькій, культурно-виховній, науковій галузях, у сфері охорони здоров'я і соціального захисту грома¬дян.

Повноцінне здійснення функцій держави неможливе без застосування в разі не¬обхідності примусу, основним інститутом якого є військові фор¬мування. Так, захист суверенітету і територіальної цілісності держави і її недоторканності розцінюється Конституцією Укра-їни як одна з найважливіших функцій держави, виконання якої покладається на Збройні Сили України.

33. Державний орган: поняття, ознаки, види.

На основі приналежності державним органам як певно¬му різновиду державних інституцій державно-владних повнова¬жень із більш широкого поняття «механізм держави» виокрем¬люється поняття «державний апарат», за посередництвом якого здійснюється державна влада і управління суспільством.

Державний апарат — це сукупність державних органів, їх ланок і підрозділів, уповноважених здійснювати дер¬жавну владу та управління, які спираються у своїй діяльності на можливість застосування примусу. Поняття державного апарату як складова частина кате¬горійного арсеналу теорії держави і права є узагальнюючим, тоб¬то охоплює на основі спільних ознак усю сукупність різно¬манітних за конкретним спрямуванням діяльності державних ор¬ганів. Державний орган розглядається теорією держави і права як первинний структурний елемент державного апарату.

Державний орган — це структурно виокремлений, внут¬рішньо організований колектив державних службовців, який наділений встановленою законодавством компетенцією для ви¬конання певних владно-управлінських функцій і завдань держави.

Слід зауважити, що структурно державний орган можна роз¬глядати як складне утворення, яке включає два відносно відо¬кремлених підрозділи, один з яких здійснює статутні повнова¬ження цього органу, а інший — виконує допоміжні функції, за¬вданням якого є забезпечення виконання державним органом своїх повноважень.

Залежно від соціальної природи державні органи поділяються на первинні та вторинні. Первинні органи створюються шляхом безпосереднього волевиявлення народу, якщо народ визнається джерелом державної влади, або успадкуванням, якщо джерелом влади вважається монарх. Первинним державним органом за умов республіканського правління є парламент, ним може бути прези¬дент, якщо його обирає безпосередньо народ. Вторинні органи утворюються первинними, є похідними від останніх і їм підзвітні.

Залежно від функціонального спрямування державні органи поділяються на органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Органом законодавчої влади виступає парла-мент, який може бути одно- або двопалатним, виконавча влада здійснюється урядом, який при парламентському правлінні очо¬лює прем'єр-міністр, а за умов президентського — президент, су¬дам належить виняткове право на здійснення правосуддя. За територією, на яку поширюються повноваження держав¬них органів, їх поділяють на центральні та місцеві. В Україні, на¬приклад, до центральних державних органів слід відне¬сти ті, повноваження яких поширюються на всю її територію, — Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України тощо. Місцевими державними органами є місцеві державні адміністрації, місцеві суди і т. ін. За умов феде¬ративного устрою державні органи поділяються на феде¬ральні органи і органи суб'єктів федерації.

Залежно від способу утворення державні органи класифіку¬ють на виборні, призначувані, успадковані. Типовим прикладом виборного органу є парламент, призначуваного — Кабінет Міністрів, успадкованого — монарх.

Залежно від особового складу державні органи поділяються на одноособові і колегіальні. Одноособовими державними органами є Президент, Уповноважений Верховної Ради з прав лю¬дини та деякі інші. Колегіальні державні органи приймають рішен¬ня і вступають у правові відносини лише як певні колективи дер¬жавних службовців (парламент, кабінет міністрів).

34. Загальна характеристика системи державних органів, передбачених Конституцією України.

Орган законодавчої влади: Верховна Рада України (парламент).

Глава держави: Президент України.

Органи виконавчої влади:

вищий - Кабінет Міністрів України (Уряд);

центральні - міністерства, інші органи виконавчої влади;

місцеві - місцеві державні адміністрації (областей, районів, міст Київ, Севастополь), 'очолювані головами; територіальні підрозділи міністерств, інших органів виконавчої влади, які не входять до складу місцевих державних адміністрацій - керування й відділи МВС, КРУ й ін. (їх біля тридцяти в кожній області й більше десяти в кожному районі); адміністрації державних підприємств, установ, організацій.

Органи судової влади:

вищі - Верховний Суд України, Вищий арбітражний Суд України;

місцеві - обласні, міжобласні, міжрайонні, районні (міські), військові суди (регіонів, гарнізонів, ВМС); арбітражні суди областей;

Конституція України передбачає діяльність апеляційних судів, спеціалізованих судів (крім нині діючих арбітражних).

Контрольно-наглядові органи:

- Конституційний Суд України;

- Прокуратура України (генеральна й подчиненные їй на місцях обласні, районні й інші прокуратури);

-Уповноважений Верховної Ради України по правах людини (здійснює парламентський контроль дотримання конституційних прав і воль людини й громадянина);

- і ін.

При огляді органів української держави необхідно бачити, що органи місцевого самоврядування не входять у систему цих органів, тобто органи місцевого самоврядування в сучасній Україні мають недержавний статус, але законом їм можуть бути делеговані окремі повноваження органів виконавчої влади. З питань, пов'язаним зі здійсненням ними цих повноважень, вони підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Автономна Республіка Крим входить у систему адміністративно-територіального устрою України. В Автономній Республіці Крим (АРК) Верховна Рада є представницьким органом АРК, приймає Конституцію АРК, рішення, постанови . АРК має свій Уряд. В АРК діє Представництво Президента України. Правосуддя в АРК здійснюють суди, що входять у єдину систему судів України.

 

35. Правова держава: поняття та основні ознаки.

Правова держава — це держава, в якій юридич¬ними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорону і захист основних прав люди¬ни. Саме така держава є одним із найвизначніших загальнолюдських політика-юридичних ідеалів.

Концепція правової держави формувалася в історії політико-правової думки, поступово втілю¬ючи кращі гуманістичні здобутки соціальної теорії та практики. При цьому використовувались окремі положення, висловлені такими видатними мисли¬телями як Платон і Аристотель, Т. Гоббс і Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо і Ш.-Л. Монтеск'є. Голов¬ним фундатором зазначеної концепції цілком за¬служено вважається видатний німецький філософ І. Кант

Вихідні положення сучасної загальної теорії правової держави: 1) В єдності права і держави первин¬ним є право як загально соціальне явище, оскільки воно виникає раніше і незалежно від держави. 2) держава повинна бути обмежена саме таким правом. Вона пов'язана не тільки законами, які са¬ма встановлює, а й загально соціальним правом — передовсім у процесі законотворчості. 3) Найголовніше призначення такої держави — забезпечити здійснення, охорону та захист основ¬них прав людини. 4) Уявлення про правову державу вирішальною мірою залежить від того, яким правом збираються її пов'язати, як саме розуміють права людини. 5) Правові держави можуть формуватись у неод¬накових соціально-економічних устроях, системах. Становлення різних за типами правових держав са¬ме за сучасних умов пояснюється тим, що всім таким державам притаманні якісь спільні, однакові соціально-змістовні ознаки. Наявність таких оз¬нак — результат того, що в будь-якій сучасній юри¬дичній системі у тій чи іншій формі мають місце приписи, які відображають визнання певної самоцінності кожної людини, а також необхідність за¬безпечити виживання людського роду в цілому. 6) Поряд з тим, оскільки на право розуміння, поширене серед різноманітних соціальних спіль¬нот, груп, прошарків конкретного суспільства, неод¬мінно накладають відбиток, у кінцевому підсумку, їхні реальні потреби та інтереси, теорія і практика формування правової держави у різних країнах на¬вряд чи можуть бути повністю уніфіковані. 7) Для впровадження у життя панівного в су¬спільстві право розуміння держава вдається до різ¬номанітних загальнообов'язкових організаційно-юридичних структур, механізмів, процедур (техно-логій) тощо. Всі вони характеризуються, описують¬ся, фіксуються, як правило, через формально ви¬значені ознаки відповідних дій, фактів, ситуацій. І саме для правової держави специфічним є те, що право розуміння, якому вона підпорядкована, не¬одмінно охоплює і певний мінімум формальних оз¬нак тих суспільних відносин, котрі одночасно ін¬терпретуються як правові.

Ознаки правової держави: Соціально-змістовні: 1) закріплення в конституційному та інших за¬конах основних прав людини; 2) панування у суспільному і державному житті законів, які виражають волю більшості або всього населення країни, втілюючи при цьому основні за¬гальнолюдські цінності та ідеали; 3) врегулювання відносин між особою і держа¬вою на основі загально-дозволенного підходу, прин¬ципу: «особі дозволено чинити все, що прямо не за¬боронено законом»; 4) взаємо відповідальність особи і держави; 5) притаманність усім громадянам високої культури права, зокрема їх обізнаність із життєво необ¬хідними юридичними законами, а також уміння і навички їх використання у практичному житті. Формальні: 1) чіткий розподіл функціональних повнова¬жень держави між певними спеціалізованими сис¬темами її органів — законодавчих, виконавчих, су-дових — на основі підпорядкування саме закону як волевиявленню народу або вищого представниць¬кого органу державної влади усіх інших органів держави (принцип розподілу влади);

2) юридична захищеність особи, тобто наявність розвинених та ефективних процедурно-юридичних засобів (механізмів) для вільного здійснення, охо¬рони та захисту основних прав людини; 3) високозначуще становище у суспільному і дер¬жавному житті судових органів як, у певному ро¬зумінні, вирішальної, найбільш надійної юридичної гарантії прав людини; 4) неухильне і повсюдне виконання законів і підзаконних нормативних актів усіма учасниками суспільного життя, насамперед державними та гро¬мадськими органами.

36. Принцип розподілу влад.

Втілення в життя принципу поділу влади залежить від впливу багатьох чинників: історичних особливостей розвитку держави, економічного, соціального та культурного розвитку суспільства, етнічних, міжнародних та інших чинників.

Ці чинники справляють відповідний вплив на розуміння ідеї балансу законодавчої, виконавчої і судової гілок влади, системи їх стримувань і противаг, що відбивається так чи інакше в сучасних конституціях. Характер конституційного втілення вказаних ідей розрізняється залежно від того, якою є форма правління конкретної держави: парламентська республіка чи монархія, президентська або напівпрезидентська республіка тощо.

Доктрина позподілу державної влади на три гілки - законодавчу, виконавчу і судову, авторами якої були англійський філософ Джон Локк та французький вчений і просвітитель Шарль-Луї Монтеск'є, визнана у цивілізованих державах світу як загальнодемократичний принцип та існує вже понад двісті років. Хоча в Україні спроба законодавчого закріплення цього принципу була зроблена ще на початку XVIII століття у Конституції Пилипа Орлика, однак до його осмислення і послідовного втілення у життя ми підходимо лише тепер.

Хоча принцип розподілу державної влади був проголошений в Україні ще в 1990 році у Декларації про державний суверенітет, реальне розмежування всіх гілок влади знайшло втілення лише у Конституції України, прийнятої в 1996 році. Вона не лише сформулювала поділ влади як один із принципів конституційного ладу держави (ст. 6), а й закріпила його через перерозподіл повноважень між вищими владними інституціями. Це зроблено двома способами: 1) наділення гілок влади самостійними повноваженнями і 2) створення системи стримувань і противаг між суб'єктами владних стосунків (Верховною Радою, Президентом, Кабінетом Міністрів і Конституційним Судом).

Значення сегментації публічної влади для українського суспільства виражається в таких її завданнях: 1. Необхідність створення механізму стримувань і противаг для недопущення узурпації влади чи зловживання нею. 2. Утворення механізму співробітництва і взаємодії вищих органів влади на основі принципів їх взаємозв'язку та спеціалізації. 3. Обмеження (лімітування) державної влади як такої для становлення інститутів громадянського суспільства. 4. Відокремлення місцевого самоврядування від системи державних органів, сприяння його становленню та розвитку.

Діюча Конституція України закріпила здійснення державної влади в України на основі її розподілу на владу законодавчу, виконавчу й судову.

Розподіл влади між органами держави: 1) проявляється в тім, що вся державна влада в повному обсязі не належить жодному з органів держави; 2) покликано забезпечити реалізацію державної влади в інтересах народу, що є єдиним джерелом цієї влади; 3) перешкоджає виникненню якої-небудь необмеженої державної влади, зосередженню всієї повноти державної влади в або одних руках, її узурпації однією особою, органом, соціальною групою; 4) виражається в розмежуванні компетенції між органами держави; 5) пов'язане з наявністю взаємного контролю в органів держави по відношенню друг до друга; 6) є "несучою конструкцією" всієї системи стримань та противаг, спрямованої на забезпечення служіння держави загальному добру.

37. Система стримувань та противаг, передбачена Конституцією України.

Принцип поділу влади доповнюється системою «стримувань і противаг». Зазначена система допускає конкуренцію різних органів влади, наявність засобів для їх взаємного стримування і підтримування відносної рівноваги сил. «Стримування» і «противаги», з одного боку, сприяють співробітництву і взаємному пристосуванню органів влади, а з іншого боку -- створюють потенціал для конфліктів, які найчастіше вирішуються шляхом переговорів, угод і компромісів.

Суб'єктами системи стримувань і противаг за Конституцією України є Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд і Верховний Суд. Дана система виражається насамперед через повноваження цих органів, що включають суворо визначені взаємні обмеження.

Суб'єктами системи стримувань і противаг за Конституцією України є Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд і Верховний Суд. Дана система виражається насамперед через повноваження цих органів, що включають суворо визначені взаємні обмеження.

У Конституції України передбачені такі інститути системи «стримувань і противаг»: 1) право «вето» Президента на законопроект, прийнятий Верховною Радою; 2) імпічмент Президента з боку Верховної Ради, що призводить до його усунення з поста; 3) прийняття Верховною Радою резолюції недовіри Кабінету Міністрів, яка має наслідком його відставку; 4) участь Верховної Ради у формуванні Конституційного Суду (призначення третини складу); 5) контроль Конституційного Суду за відповідністю Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 6) парламентський контроль Уповноваженим Верховної Ради з прав людини (омбудсманом) за дотриманням конституційних прав і свобод людини та ін.

 

38. Основні форми та інститути демократії в Україні.

Слово «демократія» вживається в різному значенні: як форма держави; як політичний режим; як принцип організації та діяльності державних органів і громадських організацій.

Демократія — це форма такої держави, яка заснова¬на на здійсненні народовладдя шляхом забезпечення широких прав і свобод громадян і їх участі у формуванні і функціонуванні апарату політичної влади і контролю за його діяльністю.

Необхідно, щоб демократія була заснована на певних власти¬вих громадянському суспільству передумовах, в основу яких по¬кладено забезпечення свободи і рівності громадян і їх об'єднань у всіх сферах суспільного життя. Йдеться про свободу володіти і розпоряджатися власністю, вільне підприємництво, створення і діяльність політичних партій і об'єднань, можливість для них бра¬ти участь у формуванні і діяльності державних органів, здійсненні контролю за ними.

Ознаки: 1. Демократія має державний характер: а) виражається в делегуванні народом своїх повноважень державним органам; б) забезпечується виборністю органів держави, тобто демократичною процедурою організації органів держави в результаті конкурентних, вільних і чесних виборів; в) проявляється в спроможності державної влади впливати на поведінку та діяльність людей, підкоряти їх собі з метою управління суспільними справами. 2. Демократія має політичний характер: а) передбачає політичне різноманіття; б) ґрунтується па політичній рівноправності громадян на участь в управлінні справами суспільства і держави і, насамперед, рівності виборчих прав; 3. Демократія передбачає проголошення, гарантування та фактичне втілення прав громадян — економічних, політичних, громадянських, соціальних, культурних, а так само — й їх обов'язків відповідно до міжнародних стандартів, закріплених у Хартії прав людини; 4. 4. Демократія передбачає законність як режим суспільно-політичного життя. 5. Демократія припускає взаємну відповідальність держави і громадянина, що виражається у вимозі утримуватися від учинення дій, що порушують їх взаємні права і обов'язки.

Демократія має різні зовнішні прояви, тобто форми. По-перше, вона може здійснюватися через реалізацію і гарантування захищених правом демократичних прав людини і громадянина. Це випливає зі ст. З Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека ви¬знаються найвищою соціальною цінністю. По-друге, демократизм як загальнолюдський принцип по відношенню до діяльності державного апарату втілюється в систему підлеглих йому демократичних принципів. Існування де¬мократії неможливе без здійснення принципів гласності, надання певних можливостей для всіх політичних партій, виборності і де¬централізації влади. По-третє, демократія, як відомо, є формою здійснення на¬родовладдя. Це знаходить свій вияв у тому, що громадяни беруть участь у вирішенні державних справ. Народовладдя має два різновиди: 1) безпосередня (пряма) демократія, яку здійснюють пересічні

громадяни (через вибори, громадські ініціативи, обговоренняі т. ін.);2) представницька демократія, яку здійснюють обрані народом депутати державних представницьких органів, передусім

парламентів. В умовах сучасності саме наявність інститутів безпосереднього народовладдя створює найбільш сприятливі умови для викорис¬тання громадянами своїх демократичних прав. Як головні форми здійснення народовладдя Конституція України закріплює вибори та референдуми. Безпосереднє волевиявлення населення може та¬кож проявлятися у проведенні громадських та всенародних обго¬ворень з питань місцевого та загальнодержавного значення у таких формах прояву прямого народовладдя, як проведення мітингів, зборів і демонстрацій з метою сприяння вирішенню пи¬тань державної ваги. Однак безпосередня демократія не може вирішити питань, ,що виникають в ході державного будівництва. Значна кількість проблем потребує для їх вирішення ретельного попереднього дослідження і наявності спеціальних знань. Такі питання бажано вирішувати на рівні досвідченої спільноти. Подібні обставини обумовлюють існування іншої форми на¬родовладдя — представницької демократії - здійс¬нення державних повноважень обраними народом представниць¬кими органами. Вони, передусім парламенти, складаються з деле¬гованих народом обранців і виступають від його імені. Існують органи первинного і вторинного представництва населення. Ор-гани первинного представництва обираються виборчим корпу¬сом, тобто безпосередньо громадянами. В Україні такими орга¬нами є Верховна Рада України, Президент України, місцеві ра¬ди, їх голови, які виступають безпосередньо від імені народу України або певної його частини, органами вторинного представ¬ництва — Кабінет Міністрів, Верховний і Конституційний Суди, Генеральний прокурор і т. ін.

Кожен інсти¬тут демократії є юридично оформленим самостійним струк¬турним або функціональним елементом організації державної влади для вирішення певних завдань політичного життя. Демо¬кратія здійснюється через численні інститути. В одних інститутах превалюють структурні елементи (сесії представницьких органів тощо), в інших — функ¬ціональні (депутатський запит, правотворчий почин). Можливе й існування структурно-функціональних інститутів (наприклад, територіаль¬ної або національної автономії). Інститути демократії розрізняються за сферами діяльності на економічні (декларування доходів), політичні (президентське ве¬то), соціальні (оплачувані відпустки). За формами державної ді¬яльності існують інститути, що діють у сфері прийняття держав-них рішень (законодавча ініціатива, читання законопроектів), за¬безпечення охорони прав і свобод громадян і виконання ними обов'язків (Уповноважений Верховної Ради України з прав люди¬ни); у сфері здійснення правосуддя і контролю за законністю (адвокатура, звернення до Конституційного Суду). Інститути де¬мократії можуть мати імперативний (свобода преси, вільне голо¬сування під час виборів) і консультативний (всенародне обгово¬рення, опитування населення) характер.

39. Референдум в Україні: поняття, види, юридична природа.

Референдум (лат. — те, що повинно бути повідомленим) — засіб вирішення шляхом голосування кардинальних проблем загальнонаціонального і місцевого значення. Референдум є одним із важливих інститутів безпосередньої демократії, проводиться з метою забезпечення народовладдя — безпосередньої участі громадян в управлінні державою і місцевими справами. Референдуми за предметом проведення: конституційний — на всенародне голосування виноситься проект конституції або конституційні поправки; законодавчі — на всенародне голосування виносяться проект закону або чинний закон; консультативний — проводиться з метою виявлення громадської думки щодо принципового питанню державного життя.

Референдуми за ступенем обов'язковості проведення: 1) обов'язковий — предметом референдуму є питання, віднесені Конституцією до виключного вирішення в результаті всенародного опитування (наприклад, відповідно до ст. 73 Конституції України виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України); 2) факультативний — проводиться з метою виявлення громадської думки щодо конкретного питання, яке цікавить певну частину населення регіону (наприклад, про встановлення вільної економічної зони).

Предметом референдуму можуть бути питання: 1) що мають істотне значення для визначення політики держави ззовні — входження країни до певних міждержавних структур, співтовариства, наприклад, про членство країни в Європейському Співтоваристві; 2) що мають істотне значення для вдосконалення системи управління усередині - вирішення питань управлінського характеру, наприклад, зміна адміністративно-територіального поділу.

Юридичні наслідки зазначених референдумів — різні: 1. Результати конституційного і законодавчого референдумів мають найвищу юридичну силу, не потребують затвердження. Вони є загальнообов'язковими для державних органів, слугують правовим підґрунтям їх правотворчої і правозастосовної діяльності. 2. Результати консультативного референдуму не є обов'язковими для винесення адекватного рішення з опитуваного питання. Вони мають дорадчий характер, розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповідними державними органами.

За територією проведення референдум може бути: 1) Загальнонаціональним — проводиться в масштабах усієї країни. Відповідно до Конституції України (ст. 72) загальнонаціональний, усеукраїнський референдум призначається Верховною Радою або Президентом. Призначення всеукраїнського референдуму відбувається відповідно до народної ініціативи за вимогою не менш як 3 мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менше як у двох третинах областей і не менш як по 100 тисяч підписів у кожній області. Референдум в Україні не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії. 2) Місцевим — проводиться в межах окремої /мих адміністративно-територіальних одиниць із метою вирішення найважливіших питань місцевого значення.

Прийняті рішення на місцевому референдумі (наприклад, перейменування сіл, міст або дострокове припинення повноважень місцевої Ради, її голови) мають вишу юридичну силу щодо рішень відповідних місцевих Рад народних депутатів.

Новий усеукраїнський референдум з питань, що раніше виносилися на референдум, може бути проведений через 5 років, а місцевий референдум — через 1 рік від дня проведення попереднього референдуму з цих самих питань.

У виборах і референдумах мають право брати участь громадяни України, які досягли на день їх проведення 18 років. Гарантується вільне волевиявлення. Голосування під час виборів і референдумів є таємним: контроль за волевиявленням громадян не допускається.