28. Парламентська, президентська,напівпрезидентська республіки

Форма правління будь-якої держави вказує: на структуру і повноваження вищих органів державної влади; порядок їх утво¬рення і характер взаємовідносин між ними; ступінь і форми участі громадян у формуванні вищих органів влади; відносини між вищими органами влади і населенням і ступінь впливу насе¬лення на прийняття державних рішень; тривалість повноважень і характер змінюваності вищих оргадів влади; способи легітимації державної влади та її підстави. Традиційно в науці розрізняють дві форми правління — монархію і республіку

Республіка — форма правління, при якій вищі органи держав¬ної влади обираються громадянами-виборцями або формуються загальнонаціональними представницькими (виборними) устано¬вами.

Ознаки: 1) влада вищих органів обмежена строком, закріпленим у кон¬ституційних законах; 2)виборність і періодична змінюваність складу вищого органу законодавчої влади та глави держави (президента); відповідальність глави держави; 3) верховенство актів, які видаються вищим представницьким органом країни.

Республіканське правління в сучасному світі поділяється на парламентські, президентські та змішані республіки. Ознаки парламентських республік: 1) формальне верховенство парламенту, перед яким уряд несе відповідальність за свою політичну діяльність; 2) вибори до парламенту одночасно передбачають_питання формування ним уряду; 3) уряд формується парламентом; 4) виконавча влада існує окремо від президента: на нього по¬кладені номінальні представницькі функції, а реальна влада належить главі уряду; 5) уряд користується підтримкою парламентської більшості і відповідає перед парламентом, який може відправити уряд у відставку і сформувати новий; 6) розвинена багатопартійна система, що виключає концентрацію влади в руках парламенту; 7) особливості виборів президента: він може обиратися пар¬ламентом за правилами парламентської процедури.

Позитивні якості парламентських республік звичайно вбача¬ють у їх здатності частіше встановлювати стабільну демократію і надавати політичному процесу певної гнучкості. Недоліки пов'я¬зуються з нестабільністю виконавчої влади, що виражається в ча¬стих урядових кризах за умови відсутності стабільної правлячої більшості в парламенті.

Ознаки президентської республіки: 1) президент об'єднує повноваження глави держави і глави

уряду (виконавчої влади); 2) позапарламентський метод обрання президента: він оби-рається шляхом загальних виборів; 3) позапарламентський спосіб формування уряду (його очолює або призначає президент); 4) відсутність інституту парламентської відповідальності уряду (він несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом). У зв'язку з цим парламент не має права відкликання уряду: можливий навіть протилежний партійний склад парламенту й уряду; 5)Президент не має права розпустити парламент і призначити нові вибори; 6) президент має право накладати вето на законодавчі рішення парламенту, однак воно може бути скасоване (переборене) більшіс¬тю голосів у парламенті.

Недоліки: президент не зале¬жить від вотуму довіри парламенту, не несе відповідальності пе¬ред ним; часто виникає загроза конфліктів між парламентом і президентом.

Республіки не завжди відповідають ознакам їх «чистих» парламентських і президент-ських форм. Можуть бути створені й інші моделі республіканського правління, що поєднують ознаки як парламентських, так і президентських республік. Специфіка цього механізму і доз¬воляє вирізнити вид президентсько-парламентської республіки. Тут президент відіграє більш важливу роль, аніж у парламент¬ській республіці: він обирається прямими виборами, істотно впливає на формування уряду Однак уряд, з одного боку, залежить від президента, а з друго¬го — відповідальний перед парламентом, може бути замінений президентом. Співвідношення повноважень вищих органів влади може бути різним: 1) президент призначає голову уряду і за його пропозицією одночасно призначає склад уряду; 2) глава держави (президент) пропонує кандидатуру глави уряду, парламент його обирає, а президент призначає на посади і звільняє членів уряду за пропозицією голови уряду; 3) глава держави призначає главу уряду і за його пропозицією —

клад уряду, а парламент його схвалює.

29. форма державного устрою

Форма державного устрою — це спосіб устрою державної влади, при якому державна територія поділяється на складові ча¬стини, а порядок взаємовідносин держави з її частинами закріплено в конституційних актах. Усі держави за формою уст¬рою поділяються на дві групи — прості (унітарні) і складні (феде¬рації і конфедерації).

Унітарна держава — це держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці. Ознаки: а) вона не містить відокремлених територіальних утворень, що мають ознаки держави;б)являє собою централізовану державу (місцеві органи підконтрольні центральній владі); в) у міжнародних відносинах є єдиним суверенним суб'єктом міжнародного права (адміністративно-територіальні одиниці та-кого права не мають); г)має єдину систему законодавства; ґ) має одно канальну систему загальнодержавних податків (на відміну від федеративних держав); д)існує єдине громадянство.

У деяких випадках до складу унітарної держави можуть вхо¬дити автономні територіальні одиниці, яким притаманні певні ознаки державності і які здійснюють деякі передані їм централь¬ною владою суверенні права. Саме такою одиницею в складі Укра-їни є Автономна Республіка Крим. В основу територіального уст¬рою унітарної держави покладені принципи єдності державної території; її неподільності, недоторканності, цілісності, ком¬плексності і керованості її частин, поєднання державних і регіо¬нальних інтересів.

Федеративна держава — це складна союзна держава, що міс¬тить державні утворення (суб'єкти федерації), які мають юридич¬но визначену політичну самостійність.

З юридичної точки зору федерація означає створену за прин¬ципами федералізму єдину суверенну державу, що складається з особливих територіальних одиниць — державних утворень, які мають деякі риси держави і наділені самостійною юрисдикцією поза межами компетенції федеральної державної влади.

Ознаки: а)кожна федерація має дуальну організацію державного апарату: дві системи вищих органів влади (органи федеральні і органи суб'єктів федерації), а також відповідно дві системи інших державних органів (судових, контрольно-наглядових та ін.); б) вони мають вертикальну систему законодавства (законодавство федеральне і законодавство суб'єктів федерації; в той же час ніякі доповнення не можуть бути внесені до конституції, як¬ що вони не схвалені суб'єктами федерації); в) кожна особа має, крім громадянства федеративної держави, також громадянство суб'єкта федерації (штату, землі, про¬вінції тощо); г) суб'єктом міжнародно-правових відносин може виступати, як правило, не тільки держава в цілому, але й суб'єкти федерації; ґ) існує двоканальна податкова система (державні податки, загальнофедеральні і податки суб'єктів федерації); д)суб'єкти федерації самостійно вирішують питання свого адміністративно-територіального устрою; є) суб'єкти федерації мають, як правило, рівний обсяг прав; є) для федерації, як правило, характерна наявність двопалат¬них парламентів: головний законодавчий орган федерації (парла¬мент) повинен бути бікамеральним (двопалатним), а суб'єкти фе¬дерації мають рівне представництво в його палатах; ж)федеральна влада має виключне право контролювати впровадження зовнішньої політики з) федеральна влада не має права в однобічному порядку змінити кордони суб'єктів федерації.

Підставами формування федеративної держави й закріплення федеративних відносин, в тому числі й питання про розмежуван¬ня компетенції між федерацією і її суб'єктами, можуть бути кон¬ституція і (або) федеративна угода. Частіше всього в конституціях визначені три сфери повнова¬жень: федерації, її суб'єктів і питання спільного відання. Розмежування повноважень у федерації може здійснюватися і за принципом виключної компетенції федерації . До такого кола питань, наприклад, належать: 1)встановлення кордонів та митна справа; б)грошовий та валютний обіг, монетна монополія; в)паспортна справа, еміграція, іміграція, пошта;г)федеральні фінанси та податки; ґ) федеральний повітряний, залізничний та водний транспорт; д)армія, поліція, розвідка, контррозвідка, виробництво та по¬ ширення зброї.

Федерації утворюються, як правило, за територіальним принципом, або за національним, або з урахуванням обох прин¬ципів. Новітня історія свідчить, що федерації, побудовані на те¬риторіальному принципі, є більш міцними.

Конфеде¬рація являє собою державно-правовий союз суверенний держав, створений для досягнення певних цілей. Особливості й ознаки конфедерації полягають у тому, що: а)вона не створює будь-якої нової держави: члени конфедерації зберігають свій суверенітет і не втрачають права виходу з конфедерації будь-коли; б)конфедерація утворюється на основі договору, укладеного між двома або кількома державами, тобто конфедерація — цеоб'єднання міжнародно-правового характеру; в)конфедерація не має єдиного законодавчого органу (кож¬ний член конфедерації здійснює законодавчі функції в межах су¬веренної території), єдиної території створюваного об'єднання, громадянства, фінансової системи (хоча можуть за домовленістю

об'єднуватися митниця, оборона, управління транспортом, зовнішня торгівля тощо); г) конфедерація не має єдиної централізованої влади: органи конфедерації утворюються лише з представників держав, що вхо¬дять до союзу, і не здійснюють прямої влади над громадянами держав — членів конфедерації; ґ) рішення органів конфедерації забезпечуються тільки уря¬дами держав — членів конфедерації, але вони також мають право нуліфікації, тобто право скасовувати рішення загально конфедеративного органу; д)у конфедерації відсутня єдина податкова система: її фінансові кошти формуються з надходжень — внесків держав; є) конфедерація — союз тимчасовий: вона або розпадається, або перетворюється на федеративну державу.

33. Державний орган: поняття, ознаки, види.

На основі приналежності державним органам як певно¬му різновиду державних інституцій державно-владних повнова¬жень із більш широкого поняття «механізм держави» виокрем¬люється поняття «державний апарат», за посередництвом якого здійснюється державна влада і управління суспільством.

Державний апарат — це сукупність державних органів, їх ланок і підрозділів, уповноважених здійснювати дер¬жавну владу та управління, які спираються у своїй діяльності на можливість застосування примусу. Поняття державного апарату як складова частина кате¬горійного арсеналу теорії держави і права є узагальнюючим, тоб¬то охоплює на основі спільних ознак усю сукупність різно¬манітних за конкретним спрямуванням діяльності державних ор¬ганів. Державний орган розглядається теорією держави і права як первинний структурний елемент державного апарату.

Державний орган — це структурно виокремлений, внут¬рішньо організований колектив державних службовців, який наділений встановленою законодавством компетенцією для ви¬конання певних владно-управлінських функцій і завдань держави.

Слід зауважити, що структурно державний орган можна роз¬глядати як складне утворення, яке включає два відносно відо¬кремлених підрозділи, один з яких здійснює статутні повнова¬ження цього органу, а інший — виконує допоміжні функції, за¬вданням якого є забезпечення виконання державним органом своїх повноважень.

Залежно від соціальної природи державні органи поділяються на первинні та вторинні. Первинні органи створюються шляхом безпосереднього волевиявлення народу, якщо народ визнається джерелом державної влади, або успадкуванням, якщо джерелом влади вважається монарх. Первинним державним органом за умов республіканського правління є парламент, ним може бути прези¬дент, якщо його обирає безпосередньо народ. Вторинні органи утворюються первинними, є похідними від останніх і їм підзвітні.

Залежно від функціонального спрямування державні органи поділяються на органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Органом законодавчої влади виступає парла-мент, який може бути одно- або двопалатним, виконавча влада здійснюється урядом, який при парламентському правлінні очо¬лює прем'єр-міністр, а за умов президентського — президент, су¬дам належить виняткове право на здійснення правосуддя. За територією, на яку поширюються повноваження держав¬них органів, їх поділяють на центральні та місцеві. В Україні, на¬приклад, до центральних державних органів слід відне¬сти ті, повноваження яких поширюються на всю її територію, — Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України тощо. Місцевими державними органами є місцеві державні адміністрації, місцеві суди і т. ін. За умов феде¬ративного устрою державні органи поділяються на феде¬ральні органи і органи суб'єктів федерації.

Залежно від способу утворення державні органи класифіку¬ють на виборні, призначувані, успадковані. Типовим прикладом виборного органу є парламент, призначуваного — Кабінет Міністрів, успадкованого — монарх.

Залежно від особового складу державні органи поділяються на одноособові і колегіальні. Одноособовими державними органами є Президент, Уповноважений Верховної Ради з прав лю¬дини та деякі інші. Колегіальні державні органи приймають рішен¬ня і вступають у правові відносини лише як певні колективи дер¬жавних службовців (парламент, кабінет міністрів).