18. Україна як суверенна держава.

Стаття 1 Конституції України визначає Українську державу як суверенну і незалежну.

Суверенність є необхідною передумовою конституційного ладу в будь-якій державі. Держава здатна виражати волю своїх громадян тоді, коли вона є суверенної. Суверенітет як необхідний атрибут державної влади виступає якісною рисою держави і становить важливий принцип конституційного ладу України.

Згідно з конституційними положеннями, народ як носій суверенітету і єдине джерело влади може реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі.

Згідно з Декларацією про державний суверенітет України, прийнятою Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року, державний суверенітет України це верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади держави в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Ознаками суверенітету Української держави є: 1) Єдність суверенітету полягає в тому, що в державі може бу¬ти одна суверенна влада, яку здійснює вся система державних ор-ганів. Тому всілякі спроби самопроголошення суверенітету тери¬торіями в межах однієї країни є неправомірними; 2) Неподільність суверенітету полягає в тому, що державній владі, яка діє на території певної країни, належить вся повнота - суверенітету. Державна влада не може бути лише частково суве¬ренною. 3) Невідчужуваність суверенітету означає, що суверенітет не може бути нікому переданий або обмежений. Звичайно суве-ренітету не властивий абсолютний характер. Сфера здійснення окремих суверенних прав може бути з тих чи інших причин обме¬женою, звуженою, але лише доти і тією мірою, якою держава вва¬жає це для себе корисним чи необхідним.

Першоджерелом влади, і передусім державної, в демократич¬них країнах є народ. Тому в основі державного суверенітету ле¬жить народний суверенітет. Саме народ, здебільшого через вільні вибори, легітимує державну владу. Оскільки джерелом державної влади є народ, то йому і повинна належати влада. Народний суверенітет здійснюється через виборний представницький орган і безпосередньо народом через вибори, всенародні обговорення, референдум. Отже, в умовах демократії державний суверенітет фактично збігається з народним. «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ», — говориться у ч. 1 ст. 5 Кон¬ституції України. Водночас ч. 2 тієї ж статті констатує, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить ви-ключно народові, чим підкреслюється пріоритет у цій справі на¬родного суверенітету.

19. Поняття державного суверенітету та його основні риси.

Суверенітет держави існує фактично з часу виник¬нення держави. Однак теоретичне обґрунтування суверенітету з'явилося значно пізніше. Першим теоретиком суверенітету в XVI столітті був французький прихильник сильної королівської влади Жан Боден. Поява цієї теорії пов'язана з цілком конкрет¬ними історичними обставинами — боротьбою королів проти зазіхань великих феодалів на самостійність у межах однієї дер¬жави та спроб Папи Римського стати «над королями» і управ¬ляти ними. Саме тоді і склалося вчення про суверенітет як суве¬ренітет внутрішній і зовнішній. Державним суверенітетом є верховенство державної влади щодо всякої іншої влади всере¬дині країни і її незалежність від усякої іншої влади за її межа¬ми. Отже, суверенітет поділяється на внутрішній і зовнішній. У сучасних умовах внутрішній суверені¬тет регулюється нормами конституційного права, а зовнішній, що стосується характеру відносин між різними країнами, — ще й нормами міжнародного права. У Конституції України закріп-люється, що Україна є суверенною і незалежною державою, що її суверенітет поширюється на всю її територію, що вона визнає чинні міжнародні договори і вважає їх частиною наці¬онального законодавства України, що на території України не допускається розташування іноземних військових баз. Ознаками суверенітету є його єдність, неподільність і невідчу¬жуваність. Єдність суверенітету полягає в тому, що в державі може бу¬ти одна суверенна влада, яку здійснює вся система державних ор¬ганів. Тому всілякі спроби самопроголошення суверенітету тери¬торіями в межах однієї країни є неправомірними; Неподільність суверенітету полягає в тому, що державній владі, яка діє на території певної країни, належить вся повнота - суверенітету. Державна влада не може бути лише частково суве¬ренною. Несуверенні утворення не можна вважати державами. Не є суверенними дер¬жавами і автономні утворення, які наділені окремими суверенни¬ми правами і тому набувають певних ознак державності. Невідчужуваність суверенітету означає, що суверенітет не може бути нікому переданий або обмежений. Звичайно суве¬ренітету не властивий абсолютний характер. Сфера здійснення окремих суверенних прав може бути з тих чи інших причин обме¬женою, звуженою, але лише доти і тією мірою, якою держава вва¬жає це для себе корисним чи необхідним.

Першоджерелом влади, і передусім державної, в демократич¬них країнах є народ. Тому в основі державного суверенітету ле¬жить народний суверенітет. Саме народ, здебільшого через вільні вибори, легітимує державну владу. Оскільки джерелом державної влади є народ, то йому і повинна належати влада. Народний суверенітет здійснюється через виборний представницький орган і безпосередньо народом через вибори, всенародні обговорення, референдум. Отже, в умовах демократії державний суверенітет фактично збігається з народним. «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ», — говориться у ч. 1 ст. 5 Кон¬ституції України. Водночас ч. 2 тієї ж статті констатує, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить ви¬ключно народові, чим підкреслюється пріоритет у цій справі на¬родного суверенітету.