ЗМІС

ВСТУП 4

1. ПОРІВНЯЛЬНЕ ТЕСТУВАННЯ СУЧАСНИХ ВІДЕОАДАПТЕРІВ 5

1.1 Основні типи графічних відеоадаптерів 5

1.2 Основні параметри відеоадаптерів 12

1.3 Опис відео карти Asus Radeon R9 270 16

Дизайн і особливості відео карти Asus Radeon R9 270. 18

1.4 Опис відео карти Asus GeForce GTX 760 20

2. ПРИЛАДИ ДЛЯ НАЛАШТУВАННЯ МОНІТОРІВ 24

2.1. Типові несправності моніторів та способи їх усунення. 24

2.2 Використання тестера навантаження для виявлення несправностей моніторів 27

2.3 Використання осцилографа при тестуванні монітора 33

3. ОХОРОНА ПРАЦІ 38

ВИСНОВОК 43

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 44

ВСТУП 3

1. Порівняльне тестування сучасних відеоадаптерів 4

1.1 Основні типи графічних відеоадаптерів 4

1.2 Основні параметри відеоадаптерів 10

1.3 Опис відео карти Asus Radeon R9 270 14

1.4 Опис відео карти Asus GeForce GTX 760 18

2. ПРИЛАДИ ДЛЯ НАЛАШТУВАННЯ МОНІТОРІВ 22

2.1. Типові несправності моніторів та способи їх усунення. 22

2.2 Використання тестера навантаження для виявлення несправностей моніторів 25

2.3 Використання осцилографа при тестуванні монітора 31

3. ОХОРОНА ПРАЦІ 36

ВИСНОВОК 41

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 42

ВСТУП

Для того щоб персональний комп'ютер став корисним інструментом у роботі, дуже важливо бачити її результати. Необхідно яким-небудь чином спостерігати за відповідною реакцією комп'ютерної системи, щоб знати, чим вона займається в цей момент. Реалізацією цих завдань займається відеосистема комп'ютера, що складається з відеоадаптера (або інакше — відеокарти), яка відповідає за формування зображення, і монітора, на який це зображення виводиться.

Відеосистема не завжди була невід'ємною частиною комп'ютерів. Протягом тривалого часу обчислювальні машини як вихідні пристрої використовували принтери, що дозволяють одержати отриманий результат на папері. Однак із появою персональних комп'ютерів, тобто обчислювальних машин для персонального використання, у функції пристроїв відображення почали використовувати спочатку звичайні побутові телевізори, а потім спеціалізовані — монітори.

При ремонті моніторів, особливо сучасних, нерідко зустрічаються несправності, пошук і усунення яких викликає певні труднощі не тільки у радіоаматорів, але і у майстрів. Значна їх частка пов'язана з дефектами рядкової розгортки.

1. Порівняльне тестування сучасних відеоадаптерів

1.1 Основні типи графічних відеоадаптерів

Графічний процесор – ключовий компонент відеоадаптера, здійснює обробку графіки протягом декількох ключових етапів: виконання вершинних шейдерів, збірка каркасної моделі з полігонів, виконання піксельних шейдерів та растеризація.

MDA (англ. Monochrome Display Adapter) — перший відеоадаптер комп'ютерів IBM PC.

Був введений фірмою IBM в 1981 році як стандартний відеоадаптер, а також як стандарт на відеодисплеї, що підключаються до такого відеоадаптера. Відеоадаптер MDA не підтримував роботу в графічному режимі. Єдиним доступним відеорежимом був монохромний текстовий режим (відеорежим номер 7 PC), в якому на екрані відображалась матриця символів з 80 стовпчиків і 25 рядків.

Відеорежими з такою кількістю символів в рядку і рядків на екрані прижилися. Наприклад, вихідні тексти ядра Linux відформатовані так, що в кожному рядку міститься не більше 80 символів, що дозволяє без проблем проглядати їх в текстовому режимі.

HGC (англ. Hercules Graphics Card) – відеоадаптер та відповідний стандарт дисплеїв для IBM PC. Він підтримує один текстовий режим високої роздільності і один графічний режим. Відеоадаптер підключався до монохромного (зеленого, світло-коричневого або, іноді, чорно-білого) монітору.

В 1984 році ціна відеокарти становила 499$, хоча її часто продавали за ціною нижчою, ніж встановлена виробником

CGA (англ. Color Graphics Adapter) – відеоадаптер, випущений IBM в 1981 році, і перший стандарт кольорових моніторів для IBM PC.

Перша графічна плата IBM, що підтримує кольорове зображення.

Стандартна графічна плата CGA має 16 кілобайтів відеопам'яті і може підключатися або до NTSC-сумісного монітору чи телевізору, або до RGBI монітору такого, як IBM 5153. Основана на відеоконтролері Motorola MC6845, графічна плата CGA підтримує кілька графічних і текстових відеорежимів. Найвища роздільність серед усіх режимів – 640×200, найбільша глибина кольору – 4 біти (16 кольорів).

EGA (англ. Enhanced Graphics Adapter) – стандарт моніторів і відеоадаптерів для IBM PC. Випущений IBM в 1984 році для нової моделі персонального комп'ютера IBM PC AT. Відеоадаптер EGA дозволяє використовувати 16 кольорів за роздільності 640×350 пікселів. Його оснащено 16 КБ ПЗП для розширення графічних функцій BIOS і відеоконтролером.

Адаптер EGA, при роздільності 640×350, дозволяє одночасно використовувати 16 кольорів з можливих 64-х (по два біти на червону, зелену і синю складові). EGA також підтримує 16-кольорові варіанти графічних режимів CGA – 640×200 і 320×200; в цьому випадку можна використовувати лише кольори з палітри CGA. Вихідні режими CGA також підтримуються, хоча EGA не повністю апаратно сумісний з CGA. EGA може виводити зображення на MDA-монітор; ця можливість вмикається за допомогою перемикачів на платі, при цьому доступний лише режим 640×350.

Плата EGA підключається до шини ISA, починаючи з 8-бітної версії. Базова версія EGA мала 64 КБ відеопам'яті, чого було достатньо для монохромної графіки високої роздільності і кольорової графіки в режимах 640×200 і 320×200. З часом, більшість плат EGA почала випускатись з 256 КБ відеопам'яті. Деякі клони EGA сторонніх виробників (в тому числі ATI Technologies і Paradise) підтримують розширені графічні режими (наприклад, 640×400, 640×480 і 720×540), автоматичне визначення типу монітора і, іноді, спеціальний черезрядковий режим для CGA-моніторів.

VGA (англ. Video Graphics Array) – відеоадаптер та відповідний стандарт дисплеїв, вперше введений на комп'ютерах IBM PS/2 у 1987 році, але через його розповсюдженість також став означати і 15-контактний D-subminiature VGA connector та роздільність 640×480. Наразі ця роздільність витіснена з ринку персональних комп'ютерів, але набуває популярності на ринку мобільних пристроїв. VGA був останнім стандартом, якому слідувала більшість виробників відеоадаптерів.

Відеоадаптер VGA підключається як до кольорового, так і до монохромного монітору, при цьому доступні всі стандартні відеорежими. Частота оновлення екрану у всіх стандартних режимах, крім 640×480, – 70 Гц, у режимі 640×480 – 60 Гц. Відеоадаптер має можливість одночасно виводити на екран 256 різних кольорів з палітри в 262 144 кольорів (по 6 біт на червоний, зелений і синій компоненти). Об'єм відеопам'яті VGA – 256 КБ.

Відеоадаптер VGA, на відміну від попередніх відеоадаптерів IBM (MDA, CGA, EGA), використовує аналоговий сигнал для передачі кольорової інформації. Перехід на аналоговий сигнал був зумовлений необхідністю скорочення числа дротів у кабелі. Також аналоговий сигнал давав можливість використовувати VGA-монітори з наступними відеоадаптерами, що можуть виводити більшу кількість кольорів.

MCGA (Multi-Color Graphics Array або Memory Controller Gate Array) — розробка IBM, що мала пізніше стати частиною загального стандарту Video Graphics Array (VGA). IBM PS/2 Model 25, що почали випускатись в 1987 році, мала відеосистему MCGA, вбудовану в материнську плату.

MCGA підтримував всі режими CGA, а також монохромний 640×480 при 60 Гц і 320×200, 256 кольорів (з палітри в 262 144 кольорів) при 70 Гц. Адаптер використовував роз'єм 15-pin D-shell. Монохромні текстові режими, сумісні з монітором 5151, не підтримувались.

MCGA проіснував не довго. PS/2 Model 25 і Model 30 (що мали вбудований в материнську плату відеоадаптер) перестали вироблятись в 1992 році і ніхто не виготовляв клонів цієї відеокарти, оскільки введений в той час стандарт VGA вважався кращим.

SVGA (Super VGA) – розширення VGA з додаванням більш високих дозволів і додаткового сервісу. Відеорежими додаються з ряду 800x600, 1024x768, 1152x864, 1280x1024, 1600x1200 – усі із співвідношенням 4:3. Колірний простір розширено до 65536 (High Color) або 16.7 млн (True Color). Також додаються розширені Текстові режими формату 132x25, 132x43, 132x50 SVGA є фактичним стандартом відеоадаптера приблизно з 1992 р. і по наш час.

На (рис. 1) наведена запропонована класифікація відеоадаптерів. Залежно від типу інтеграції графічні адаптери поділяються на дискретні та інтегровані.

Вид інтеграції відеокарти визначає її будову та положення в обчислювальній системі. Інтегровані відеокарти розміщуються в інших компонентах комп’ютера, не мають власної виділеної пам’яті та конструктивно є більш простими порівняно з дискретними аналогами в зв’язку з необхідністю в забезпеченні низьких енергоспоживання та тепловиділення.

Через вищевказанні особливості інтегровані відеоадаптери можуть забезпечити лише низьку швидкість обробки комп’ютерної графіки порівняно з дискретними аналогами.

Навідміну від інтегрованих, дискретні відеокарти розповсюджуються або на окремій платі або, у випадку ноутбуків, на окремій частині материнської плати. Це дає можливість виробникам розміщувати поруч з графічним процесором чіпи відеопам’яті, в результаті чого у відеокарти з’являеться власний об’єм пам’яті. Можливість використання додаткового живлення дає можливість ускладнити структуру графічних процесорів дискретних відеоадаптерів, наприклад, збільшити кількість графічних конвеєрів, що збільшує швидкість оброблення графіки.

Рис. 1.1. Створена класифікація графічних відеоадаптерів

Залежно від позиціонування виробником графічний адаптер можна віднести до одного з чотирьох рівнів: початкового, середнього, високого та ультрависокого.

Відеокарти початкового рівня мають максимально простий графічний процесор та оснащуються мінімалістичною елементною базою, наприклад, малою кількістю фаз живлення та чіпів пам’яті. За рахунок цього графічні карти даного рівня споживають малу кількість енергії, мають мале тепловиділення та низьку, порівняно з відеокартами вищих рівнів, швидкість обробки графіки.

На даний час відеокарти такого рівня коштують до 150$. Типовими представниками даного рівня станом на початок 2011 року можуть вважатися графічні адаптери NVIDIA GeForce GT440 та ATI Radeon HD5770.

Відеокарти середнього рівня оснащуються складнішими графічними процесорами, більшим об’ємом пам’яті, багатішою елементною базою і, як наслідок, мають вищу швидкість роботи з графікою.

Виробники, як правило, оцінюють графічні адаптери такого рівня в 150-300$. До найпотужніших представників даного рівня на даний час відносяться адаптери NVIDIA GeForce GTX560 та AMD Radeon HD6950.

Графічні адаптери високого рівня позиціонуються виробниками як безкомпромісне рішення для максимальної швидкості оброблення комп’ютерної графіки. Маючи ціну від 300 до 1000$, дані адаптери оснащуються найкращою елементною базою та найпотужнішими графічними процесорами і, відповідно, мають високий рівень енергоспоживання та тепловиділення. Деякі моделі таких адаптерів оснащуються декількома графічними процесорами. Серед відеокарт присутніх в продажу на даний час типовими представниками високого рівня є NVIDIA GeForce GTX580 та AMD Radeon HD6990.

До ультрависокого рівня відносяться передові професіональні відеокарти, призначені для виконання специфічних завдань, наприклад, прискорення обчислень загального призначення чи роботи з графікою.

Рівень цін на продукти такого класу зазвичай вищий, ніж у відеокарт зі схожими характеристиками, призначених для домашнього використання, і для найпотужніших варіантів нерідко перевищує межу в 1000$. Наприклад, ціна найдорожчої відеокарти, станом на середину 2011 року, NVIDIA Tesla C2070 складає 3999$. Високі ціни на такі рішення пояснюються незначними, на перший погляд, змінами у архітектурі таких відеоадаптерів, що дозволяють досягати швидкостей в специфічних задачах, недосяжних для звичайних відеокарт. До представників таких відеокарт відносяться продукти серій NVIDIA Quadro та ATI FirePro.

Кількість графічних процесорів відеокарти визначає її належність до одно- або багатопроцесорних графічних адаптерів. Багатопроцесорні відеокарти мають складнішу схемотехнічну будову порівняно з однопроцесорними аналогами. Це пояснюється необхідністю в потужнішій підсистемі живлення та встановленні чіпа-комутатора, що координує роботу графічних процесорів між собою.