3. Історичні поняття. Їх класифікація. Продумайте, у яких класах і яких тем; розкривається одне із загальноісторичних понять.

Історичним поняттям називають ключове слово чи ключові слова, у яких відображено головні, важливі найбільш суттєві сторони історичних подій та явищ. Засвоєння учнями історичних понять є найважливішим завданням навчання історії в школі. Процес формування історичних понять починається з визначення суттєвих ознак та розкриття їх на конкретному історичному матеріалі. Далі учні повинні знати сутність історичного поняття. Наступними етапами роботи є визначення місця історичного поняття в загальноісторичному процесі та їх зв’язок з іншими історичними поняттями. Методисти виділяють такі етапи формування понять: створення цілісної картини історичного явища;

• виділення його суттєвих ознак;повідомлення поняття, яке закріплює сутність цього явища;визначення поняття;вправи на застосування поняття;перехід до вивчення нових понять.

За своєю класифікацією історичні поняття розподіляються на:

• одиничні – діють протягом короткого історичного часу в тій чи іншій країні; особові – діють упродовж значного періоду в одній країні чи групі країн; загальні – діють у різних країнах, у рамках певного суспільства; всеохопні – діють у різних суспільствах протягом тривалого історичного періоду.

Білет №4

1. Київська Русь: основні етапи політичної історії.

Історію Київської Русі можна поділити на три етапи.

I етап – виникнення і становлення Давньоруської держави (кінець IX – кінець X ст.).

Цей етап пов'язаний з правлінням князів Діра та Аскольда (загинув близько 882 р.), Олега (882 – 912 рр.), Ігоря (912 – 945 рр.), Святослава (969 – 972 рр.) та регентством княгині Ольги (945 – 969 рр.).

– захоплення Олегом влади у Києві в 882 р. та об'єднання Північної та Південної Русі, що стало основою виникнення загальноруської держави;

– зосередження уваги та сил держави не на внутрішній, а на зовнішній політиці;

– формування системи васально-ієрархічних відносин (зросла влада князя і княжої дружини, яка виділилася у панівний прошарок і фактично склала основу своєрідного адміністративного апарату; утворилися різні групи феодально залежних селян: смерди, закупи, рядовичі, холопи, челядь);

– воєнне протистояння з Візантією (кожен з руських князів цього періоду вважав за необхідне організувати декілька походів на Візантію, княгиня Ольга у 965 р. першою відвідала Константинополі з мирними намірами);

– наростання небезпеки з боку кочівників (ослаблення Хазарського каганату після успішних походів Святослава у 965 і 968 рр. відкрило шлях на Русь кочовим народам, зокрема печенігам).

II етап – розквіту і піднесення Київської Русі (кінець X – середина XI ст.).

Він припадає на час князювання Володимира Великого (980 – 1015 рр.) та Ярослава Мудрого (1019 – 1054 рр.).

– завершення процесу формування території Київської Русі;

– перенесення уваги князівської влади з проблеми завоювання земель на проблему їхнього освоєння та втримання під контролем;

– посилення централізації влади;

– активна реформаторська діяльність великих князів (судова, адміністративна, війська реформи);

– невдала спроба реформування язичництва, офіційне запровадження та поширення державної консолідуючої ідеології – християнства;

– поява писаного кодифікованого права («Руська Правда» – перший кодекс права на Русі);

– активізація міжнародних контактів, численні шлюби членів сім'ї Ярослава Мудрого з представниками правлячих династій Заходу;

– зростання цивілізованості держави, розквіт давньоруської культури.