2.Основні форми та методи колоніальної експлуатації народів Сходу.

Колоніальна політика мала декілька аспектів. У політичному відношенні залежні країни Азії та Африки поділялися на колонії та напівколонії. Колонії повністю залежали від метрополій, які створювали в них свою систему управління. Найяскравішим прикладом колонії в XIX ст. була «перлина британської корони» -Індія. Китай та Іран були напівколоніями, оскільки мали свої власні уряди, які, однак, багато в чому залежали від європейських держав. У цих країнах навіть були регіони, які європейці перетворили на сфери впливу, де встановили свої закони.В економічному відношенні колоніальна система складалася поступоо.

На першому етапі колоніалізму в ХУІІ-ХУШ ст. європейці вивозили з країн Сходу прянощі, що дуже цінувалися в Європі, золото, коштовне каміння, цінні породи дерев тощо. Вони продавали ці речі і на виручені гроші будували кораблі, щоб знову вирушити в плавання, або ставали підприємцями. Особливих успіхів на Америці й вивезли звідти силу-силенну золота й коштовностей, перетворили їх на скарб, вони «їли й пили на золоті» замість того, щоб перетворити його на капітал і розвивати економіку. Так само вчинили й португальці, які володіли численними територіями в Південній Америці й Африці.На другому етапі колоніалізму, у першій половині XIX ст., колонії почали перетворюватися на джерела сировини для європейської економіки та ринки збуту товарів. З колоній вивозили пшеницю, прянощі, бавовну, чай, кавові зерна, тютюн, оливи, цитрусові, вугілля, залізну руду тощо. Колонізатори відбирали землю в місцевого селянства, створювали плантаційні господарства, у яких за мізерну платню працювали наймані робітники. У шахтах і копальнях у жахливих умовах трудилися місцеві жителі.

"Закриття" у 1756 р. Китаю, тобто заборона торгівлі зарубіжними товарами на його території (крім порту Макао), було своєрідною реакцією на експансію європейських держав у країни Далекого Сходу. Проте це ускладнювало становище самого Китаю, який позбавив себе можливості користуватися досягненнями європейської науки і техніки, розширювати ринок збуту для національних товарів.

Спроби англійців проникнути до Китаю у XIX ст. супроводжувались війнами. Приводом для них стала заборона в 1839 р. торгівлі опіумом (головний предмет вивозу англійців з Індії). Приблизно 1000 т наркотику, які належали британським купцям, було знищено. У 1840 р. Велика Британія розв'язала з Китаєм війну, що увійшла до історії як перша "опіумна війна". Внаслідок жорстокої поразки Китаю у 1842 р. було підписано нерівноправний Нанкінський договір, за яким для англійської торгівлі відкривались 5 портів, встановлювалось вигідне для неї ввізне та вивізне мито (яке не могло перевищувати 5 % вартості товару), о. Сянган (Гонконг) став британським володінням, Китай мав сплатити контрибуцію 23 млн дол. За додатковим протоколом (1843 p.), англійський уряд здобув низку привілеїв: право екстериторіальності; право на концесії; принцип найбільшого сприяння у торгівлі.

У 1844 р. США силою військового тиску змусили Китай надати їм такі ж права. Того ж року подібний договір з Китаєм підписали французи. У 1856 р. Велика Британія, а з 1857 р. Франція, скориставшись з ослаблення Китаю внаслідок Тайпінського повстання, розв'язали другу "опіумну" війну. За Пекінським договором 1860 р. Китай знову зобов'язався сплатити контрибуцію Великій Британії та Франції. Велика Британія придбала частину півострова Цзюлун (Коулун), ще кілька китайських портів було відкрито для іноземної торгівлі. У 1869 р. уже 15 портів стали відкритими для торгівлі з іноземцями. У країні було створено Управління імперськими морськими митницями, які повністю перейшли в руки англійців (митні збори йшли на сплату контрибуцій). Китай став залежною країною. Така ж доля спіткала й Османську імперію.Єдиною країною на Далекому Сході, що витримала експансію європейських держав і відстояла свою незалежність, була Японія. Вона, зміцнивши свій економічний потенціал, згодом сама стала колоніальною державою.