11.2. Суть, способи та задачі випробування перспективних горизонтів

Одним з найважливіших завдань при бурінні на мало вивчених площах є виявлення горизонтів, в яких вміщується нафта чи газ, та оцінка промислових запасів вуглеводнів у них. У значній мірі задача вивчення нафтогазоносних горизонтів вирішується проведенням геофізичних досліджень. Проте кінцевий висновок про можливість одержання припливу нафти або газу і промислової цінності покладу можна зробити лише на основі випробовування об’єкта.

До задач випробування перспективних горизонтів належить:

1. одержання припливу пластового флюїду з даного об’єкта;

2. відбір проби флюїду для проведення лабораторного аналізу;

3. вимірювання початкового пластового тиску;

4. оцінка колекторських властивостей пласта;

5. оцінка ступеня забрудненості пристовбурової зони пласта;

6. оцінка продуктивності об'єкта;

7. оцінка можливих запасів вуглеводнів.

Суть випробування полягає в:

1. ізоляції перспективного об'єкта від всіх інших проникних горизонтів і від впливу тиску стовпа промивальної рідини, якою заповнена свердловина;

2. створенні достатньо великої різниці між пластовим тиском у даному об'єкті і тиском у свердловині з метою одержання припливу пластового флюїду;

3. вимірюванні об'ємної швидкості припливу і характеру зміни тиску в свердловині проти даного об'єкту протягом всього періоду випробування;

4. відборі достатньої кількості проби пластового флюїду для його дослідження.

Конкретний об'єм задач, які ставляться при випробуванні того чи іншого горизонту, залежить від призначення свердловини, перспективності об'єкта, способу випробування, стійкості порід у незакріпленій частині стовбура, складу та властивостей обладнання і апаратури, що є на озброєнні підприємства, кваліфікації інженерного персоналу та інших факторів.

Існує два способи випробування:

1. у процесі буріння, безпосередньо після розкриття перспективного горизонту – спосіб “зверху-вниз”;

2. після закінчення буріння і кріплення свердловини – спосіб “знизу-вверх”.

Випробування в процесі буріння є найефективнішим, оскільки дозволяє одержати найвірогіднішу початкову інформацію про даний пласт, поки пристовбурова зона об'єкта ще суттєво не забруднена, а також зменшити вартість свердловини завдяки тому, що:

а) якщо випробувані об’єкти є непродуктивні, то відпадає необхідність спуску і цементування обсадної колони для їх розмежування;

б) якщо непродуктивною є частина об’єктів, то відпадає необхідність їх детального випробування після кріплення свердловини і перфорації обсадної колони, а також встановлення ізоляційних мостів на період випробування.

До випробування пластів після закінчення буріння свердловини і спуску обсадної колони варто вдаватися у випадках:

а) якщо породи надто нестійкі і ефективне випробування в процесі буріння неможливе із-за небезпеки прихоплювання випробувача або ненадійності розмежування даного об'єкта від інших проникних об’єктів і впливу тиску стовпа промивальної рідини в свердловині;

б) якщо апаратура непридатна для випробування даного об'єкта, наприклад, внаслідок надмірно високої пластової температури.

Для випробування об'єктів використовують спеціальні апарати, які можна розділити на три групи:

1. апарати, які спускаються в свердловину на каротажному кабелі;

2. апарати, які спускаються в свердловину з допомогою бурильних труб – пластовипробувачі;

3. апарати, які спускають всередину колони бурильних труб безпосередньо перед початком випробування об'єкта.

Апарати першої і третьої груп доцільно використовувати як оперативні засоби для одержання первинної інформації про вміст флюїду в тому чи іншому об’єкті. Пластовипробувачі, як правило, використовують на об’єктах, наявність нафти або газу в яких підтверджено даними оперативних методів і промислової геофізики. Їх також доцільно застосовувати тоді, коли немає впевненості в достовірності даних промислової геофізики і оперативних способів випробування.