88. Організаційні форми досліджень: експедиційна і стаціонарна. (7 питання)

89. Дослідження основних економічних показників, допоміжних та основних галузей виробництва сільськогосподарського підприємства.

Галузі виробництва залежно від їхньої питомої ваги в господарстві можуть бути провідними (основними) або допоміжними. Допоміжними галузями бувають овочівництво, садівництво, баштанництво, вівчарство, бджільництво. Галузі, продукцію яких реалізують за межі господарства, називають товарними. Продукцію нетоварних (підсобних) галузей споживають у самому господарстві.

Для кожного с/г підприємства властивий певний набір галузей, їхнє специфічне поєднання, вагове співвідношення. Перелік основних галузей виробництва із зазначенням їхньої відносної ролі – виробнича структура господарства. Для визначення виробничої структури потрібно проаналізувати середнє за кілька останніх років співвідношення основних галузей та груп галузей виробництва за такими показниками: а) валова продукція; б) продукція реалізації (товарна продукція); в) затрати праці (кількість відпрацьованих протягом року людино-днів); г) чисті прибутки.

Щоб правильніше визначити відносну роль окремих галузей у виробничій структурі господарства, потрібно також проаналізувати розподіл основних засобів виробництва між галузями та основні економічні показники провідних галузей виробництва – врожайність, продуктивність, собівартість, рентабельність.

Перелік галузей виробничої структури залежить від завдання дослідження – від співвідношення тільки рослинництва і тваринництва до порівняння найдрібніших галузей і виробництв.

91. Генеральна схема планування території України.

Відповідно до постанови Кабінету міністрів України ―Про розроблення проекту Генеральної схеми планування території України‖ (1044, від 18 вересня 1997 р.) Українським державним інститутом проектування міст ―Дніпромісто‖ з участю Ради по вивченню продуктивних сил НАН України, академічних та відомчих науково-дослідних інститутів та установ був розроблений проект Генеральної схеми планування території України. Надалі Генеральна схема планування території України була затверджена Законом України (№ 3059-Ш, від 7 лютого 2002 р.) і запропонована до реалізації центральним і регіональним органам державної влади та місцевого самоврядування.

Генеральна схема (ГС) планування території України визначає пріоритети та концептуальні засади планування і використання території країни, вдосконалення систем розселення, забезпечення сталого розвитку регіонів і населених пунктів, розвитку виробничої, інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, формування національної екологічної мережі. Вона включає такі складові:

аналіз стану використання території України;

обґрунтування основних напрямків використання території України;

пропозиції щодо реалізації ГС.

Сучасне використання території країни визначається надмірним техногенним навантаженням на довкілля, високим ступенем його забруднення та природно-техногенних небезпек. Для існуючої системи розселення властива неузгодженість соціального, економічного, містобудівного та екологічного аспектів розвитку населених пунктів та прилеглих територій, надмірна концентрація населення та виробництва у великих містах, уповільнений розвиток більшості середніх і малих міст, селищ і сіл, недостатній рівень розвитку соціальної та інженерно-територіальної інфраструктури.

У ГС території систематизовані за видами переважного використання таким чином:

(1) території з інтенсивною, переважно промисловою міською житловою та громадською забудовою — зони урбанізації, в тому числі:

(1а) з критичним рівнем виробничо-містобудівного освоєння (міста з населенням понад 500 тис. жителів, а також міста Севастополь, Сімферополь, Херсон, їх приміські зони; центральна частина Донбасу);

(16) з високим рівнем виробничо-містобудівельного освоєння (приміські зони Києва, Черкас, Чернігова, Житомира, Вінниці, Полтави, Сум і Кіровограда; райони, що оточують центральну частину Донбасу);

(1в) із середнім рівнем виробничо-будівельного освоєння (Красноперекопський і Керченський промислові райони АР Крим; Нікопольський марганцеворудний басейн та Західний Донбас; території, що прилягають до решти обласних центрів та розвинених промислових центрів з населенням понад 50 тис. чоловік, які відіграють роль переважно міжрайонних центрів розселення);

(2) території переважно агропромислового виробництва та сільської забудови – зони сільського господарства; (3) території та об'єкти природно-заповідного фонду, ліси, водно-болотні вгіддя, землі водного фонду, рекреаційного та оздоровчого призначення, інші природні території, важливі для збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, – зони національної екологічної мережі;

(4) зона радіаційного забруднення, в тому числі території: а) відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення; б) гарантованого добровільного відселення; в) посиленого радіоекологічногоконтролю.