41) Дослідження показника спеціалізації. Середньозважений ранг.

Є більш строгі, формальні, методи визначення галузей виробничої спеціалізації. Часто для цього обчислюють середньозважений ранг (R), за яким визначають кількість галузей спеціалізації:

де di – частика і-тої галузі (в %) у загальній вартості товарної продукції;

Ri – порядковий номер (ранг) за величиною di.

Щоб обчислити середньозважений ранг, усі галузі розміщують по порядку від найбільшого до найменшого значення di. При цьому сума всіх di повинна становити 100%.

Отриманий результат (наприклад 3) дає можливість визначити галузі виробничої спеціалізації: зернові культури, скотарство і технічні культури – визначені як галузі виробничої спеціалізації. За допомогою середньозваженого рангу можна також характеризувати глибину спеціалізації. Показник глибини спеціалізації Т обчислюють так:

Т=1/R=

На простих прикладах легко переконатися, що в разі максимальної спеціалізації, коли вся товарна продукція представлена однією галуззю, Т = 1,0. Чим більша кількість галузей спеціалізації, тим менше значення Т, тим менша глибина спеціалізації господарства.

Показник глибини спеціалізації враховує також різне співвідношення галузей, якщо кількість їх однакова. Наприклад, для першого господарства галузі спеціалізації в структурі товарної продукції становлять 90 і 10%, а для другого – 60 і 40%. Показники глибини спеціалізації цих господарств становлять відповідно: Т = 0,91 і Т = 0,71. Отже, перше господарство має глибшу спеціалізацію.

42) Геофізичні методи вивчення ландшафтів.

Геофізичні методи передбачають вивчення ландшафтних комплексів фізичними методами – перш за все вивчення енерго- і масообміну, які пов’язують ландшафтний комплекс у єдине ціле. На рівні сучасної фізики за допомогою приборів визначають радіаційні та теплові умови підстилаючої поверхні, умови зволоження, термічний і водний режими ґрунтів, активність біоценозів.

43) Дослідження функціональних типів поселень, транспортних зв’язків, організації території та територіальної структури села.

За під розподілом господарства, а також за співвідношенням груп населення, зайнятого в сільському та лісовому господарстві, у промисловості, на транспорті, в різних наукових закладах визначають функціональний тип поселення: 1) центральні села; 2) бригадні поселення; 3) польові стани та ін. пункти сезонного користування; 4) несільськогосподарські поселення. Виділяють перспективні та неперспективні щодо подальшого розвитку населені пункти.

Транспортні зв’язки. Дають перелік і протяжність, характеризують стан шляхів, що зв’язують господарство з районним центром, сусідніми містами, залізницею магістральним шосе, оцінюють транспортну доступність окремих частин території в різні пори року, зважають на основні недоліки мережі шляхів у цілому. Транспортні засоби господарства характеризують за видами, кількістю та вантажопідйомністю. Оцінюють забезпеченість господарства різними видами транспорту.

Організацію території господарства визначають за особливостями землекористування, розмірами та розміщенням його підрозділів та населених пунктів, особливостями транспортної мережі господарства. Картографічною основою для її аналізу є план землекористування.

Особливості землекористування аналізують за структурою земельних угідь та поширенням їх по території, середніми розмірами с/г угідь та ріллі, природними особливостями, розмірами та формою нарізки окремих масивів орних земель та посивів сівозмін.

Характеризуючи господарські підрозділи та центри з погляду організації території, слід проаналізувати кількість та розміри відділків та населених пунктів, особливостями їх розташування.

За кількість населених пунктів є господарства з одним та кількома поселеннями. Розташування населеного пункту може бути центральне, серединне, крайове. Господарства до складу яких входить кілька населених пунктів, можуть мати компактне, рівномірне або розпорошене розселення. За поєднанням основних ознак землекористування, розміщенням населених пунктів та мережі шляхів виділяють типи організації території.

Територіальна структура господарства визначається особливостями господарського використання окремих частин території з різними природно-економічними умовами, специфікою внутрішньогосподарської спеціалізації таких частин. Територіальна структура сільськогосподарського підприємства визначається співвідношенням та особливостями поширення основних видів фактичного використання земель, а також розміщенням цехів. При дослідженні територіальної структури господарства слід скласти перелік використання земель, виділити високо- і малоінтенсивні види використання земель; різноманітність у використанні земель; проаналізувати карту фактичного використання земель і порівняти її з картою с/г типів земель та ландшафтною картою території; показати зв’язок природних комплексів, с/г типів земель, структури типів земель та фактичного їх використання.