36) Загальна характеристика англійського Відродження.

ПІДГОТОВКА ВІДРОДЖЕННЯ.

Хронологічні межі англійського Відродження — кінець XV—початок XVII ст,Але підготовка грунту для виникнення гуманістичної культури розпочалася раніше, ще в XIV ст. Це був час значних соціальних змін: розпочався розкладфеодалізму, відбувався швидкий розвиток міст, ремесла, торгівлі. Особливо тісні зв'язки встановилися з Фландрією та Італією, звідки й почали проникати в Англію гуманістичні ідеї. Великі соціальні зрушення зумовлені Столітньою війною (1337—1453). Вона активізувала боротьбу за зміцнення королівської влади; принесла багато злигоднів народу, але водночас сприяла його єднанню,розвитку свідомості і почуття власної соціальної значимості. У 1381 р. в південних частинах Англії спалахнуло Велике селянське повстання на чолі з Уотон Тайлером. Виник реформаційний рух лолардів, що виступили проти папства і католицької церкви. Представники лолардів Джон Уїкліф і Джон Болл, який,також був одним із ватажків селянського повстання, мали великий вплив на народ.Усі ці процеси створили передумови для формування англійської нації,культури, мови. У середньовічній Англії після норманського завоювання (XI ст.) офіційною державною мовою була французька, нею користувалися в аристократичному середовищі і при дворі. Населення міста і села розмовлялоанглосаксонськими діалектами. Тільки на початку другої половини XIV ст. на основі лондонського діалекту почала формуватися англійська літературна мова,Видатним англійським письменником цього перехідного періоду був ДжефріЧосер (1340—1400).

ЛІТЕРАТУРА РАННЬОГО ВІДРОДЖЕННЯ.

XV ст. в історії Англії — буремний і жорстокий час, мало сприятливий для розвитку культури. Негативні наслідки Столітньої війни, героїчний період якої давно вже минув, кривава династична війна Червоної і Білої Троянд (1455—

1485), внутрішній розбрат загальмували поступ гуманізму. Він починає розвиватися тільки на рубежі XV—XVI ст. і свого розквіту досягає в другій половині XVI ст. Цей процес зумовлений рішучими змінами у суспільному житті країни.

Внаслідок тривалої боротьби між великими феодальними баронами за трон похитнулась могутність родовитого дворянства і в Англії утвердилась абсолютна монархія. В роки правління Генріха VII (1485—1509) і Генріха VIII (1509—1547) сила феодального стану, а також церкви була підірвана остаточно. Генріх VIII порвав з папою римським, проголосив себе главою церкви (1534) і привласнив церковні землі. Новостворене дворянство було зацікавлене в буржуазному розвиткові країни і не протидіяло королю.Значною силою в країні стала буржуазія, яка швидко збагачувалась і відігравала все більшу роль у різних сферах суспільного життя. В Англії інтенсивно розвивалися економіка, внутрішня й міжнародна торгівля, мореплавство. Країна створила сильний морський флот, завдяки якому збільшила свої колоніальні території і здобула блискучу перемогу у війні з феодально-католицькою Іспанією, розгромивши ЇЇ “Непереможну Армаду” (1588).

Капіталістичний прогрес Англії, зростання багатства панівних класів супроводжувались посиленням експлуатації та ще більшим зубожінням народних мас,228 передусім селянства. Внаслідок розвитку торгівлі вовною значна частина їх була

зовсім позбавлена будь-яких засобів до існування. Великі землевласники проганяли селян з землі і відводили її на пасовиська для овець; відбувався процес так званого “огороджування”. Позбавлені землі селяни ставали волоцюгами,жебраками, розбійниками. Королівська влада відповідала на це виданням кривавих законів проти бродяжництва. В Англії за час королювання Генріха VIII,за цими законами, було повішено 72 тис. чол.

В епоху первісного нагромадження в Англії з усією очевидністю з самого початку виявився антинародний, антигуманістичний характер ^буржуазних відносин. Це зумовило і визначальну особливість англійської гуманістичної літератури— гостру постановку в ній соціальних проблем, її не тільки антифеодальний, а й антибуржуазний характер.

Особливості англійської літератури гуманізму пов'язані також з її порівняно пізнім характером. Вона спиралася на надбання ренесансної культури європейських країн, де гуманізм виник раніше, активно увібрала їхній літературний досвід і завдяки цьому розвивалася прискорено. В ній органічно поєдналися цей здобуток континентальних країн та національна літературна традиція і фольклор.Ранній період розвитку літератури припадає на кінець XV—першу половину XVI ст. В останній чверті XV ст. спостерігається помітне пожвавлення культурного життя в країні і посилення впливу нових європейських віянь. В університетах вводиться викладання грецької та латинської мов. З 1478 р. починається книгодрукування. Особливо значною була культурна роль Оксфордського університету, котрий наприкінці XV ст. став центром передової гуманістичної думки. Тут діяла група вчених, які здобули освіту в Італії, де сприйняли, нові ідеї і захоплене ставлення до античності.Встановлюються особисті контакти між гуманістами Англії та інших європейських країн. З початку XVI ст. розпочинається розвиток латинської гуманістичної прози, чільне місце в літературі посідає поезія.Найвидатнішим гуманістом раннього періоду був Томас Мор (1478—1535) —великий мислитель, письменник, державний діяч.

ЛІТЕРАТУРА ЗРІЛОГО І ПІЗНЬОГО ВІДРОДЖЕННЯ

У другій половині XVI ст. в атмосфері швидкого зростання могутності країни й великого національного піднесення гуманістична культура в Англії досягає повної зрілості. Відбувається інтенсивний розвиток філософської думки,

найвищим досягненням якої стала філософська система Френсіса Бекона, швидко розвивається гуманістична література, збагачуючись змістом та ідеями, новими жанрами й поетичними формами. Такий стан, однак, тривав не довго. Уже в першому десятилітті XVII ст. історичні умови значно змінюються: різко загострюються соціальні суперечності, посилюється політична реакція, антигуманістична войовничість пуританства. Все це вплинуло на розвиток пізнього англій-

ського гуманізму і зумовило його кризу.У період Зрілого Відродження в англійській літературі розвивалася поезія,

проза і драматургія.Після виступу Уайета і Серрея з 50-х років почався стрімкий розвиток гуманістичної поезії, найвищим досягненням якої в останні два десятиліття XVI ст. стала творчість Сіднея, Спенсера і.Шекспіра.

37. «Кентерберійські оповідання» Джеффрі Чосера «Кентерберійські оповідання», також «Кентерберійські оповідки» (англ. The Canterbury Tales) — твір поета Джеффрі Чосера, написаний в кінці XIV століття середньоанглійською мовою; не завершений.

Короткий опис

«Кентерберійські оповідання» — це збірка з 22 віршованих і двох прозових новел, об'єднаних загальною рамкою (хоча Чосер задумував загалом 120 новел): історії розповідають описані в авторському пролозі паломники, що прямували на поклоніння мощам святого Томаса Беккета в Кентербері. За задумом Чосера, кожен з них мав розповісти чотири історії (дві на шляху в Кентербері і дві дорогою назад). У «Кентерберійських оповіданнях», переважно віршованих, не використовується однакового членування вірша; поет вільно варіює строфи та розміри. Переважаючий розмір — 5-стопний ямб з парним римуванням («героїчна строфа» — англ. heroiccouplet).

Оповідачі належать до всіх верств середньовічного англійського суспільства: серед них є лицар, чернець, священик, лікар, мореплавець, купець, ткаля, кухар, йомен та ін. Їхні історії частково походять з традиційних новелістичних сюжетів, що були використані, зокрема, в «Книзі благої любові» Хуана Руїса та «Декамероні» Боккаччо, протеидеякі з них мають оригінальний характер.

Розповіді паломників вельми різноманітні за тематикою, часто пов'язані з темою любові та зради, та чи найголовнішою темою є сатиричне змалювання зловживань католицької церкви. Інший важливий аспект оповідань — детальний опис головних трьох верств тодішнього суспільства (аристократи, священики й селяни) та значення такої суспільної структури в житті людей середньовіччя. Літературна майстерність Чосера проявляється і в тому, що в новелах відображені індивідуальні риси і манера мови оповідачів.

Одні оповідання мають гумористичний характер, інші — серйозні теми, та всі вирізняються точністю в описі людської природи.

Новаторство та своєрідність «Кентерберійських оповідань» було гідно оцінене лише в епоху романтизму, адже продовжувачі традицій Чосера з'явилися вже за його життя (Джон Лідгейт, Томас Хокклів та ін.), а сам твір було опубліковано Вільямом Кекстоном в найранішу пору англійського друкарства.

Чи не найбільшим внеском у розвиток англійської літературної мови є вживання в «Кентерберійських оповіданнях» розмовної мови замість престижних тоді старофранцузької та латини.Твір Чосера, зокрема його структура та вживання народної мови, мали вплив на інші європейські літератури. Водночас і сам Чосер, після поїздки до Італії, чимало запозичив з «Декамерона» Джованні Бокаччо.