32. Життя і творчість Сервантеса.

Мігель де Сервантес Сааведра (1547-1616рр) народився в місті Алькала де Енарес.Здобув освіту в Мадриді,куди перебралася його сім “я до панського посла Джуліо Аквавіва в 1569р.

Перша публікація віршів-1569р.

1570р-він стає солдатом,1571р-брав участь у Лепапестському бою (поти Турків)Отримав там поранення ,мав паралізовану ліву руку.Жив в Італії. В 1575р.-покинув службу.Повертаючись до Іспанії він потрапив у полон ,у рабство на 5 років до Алжіру.

У 1580р.-його викупили з неволі.

1587р.-стає агентом по купівлі провіанту

1597р. і 1602р.-був ув’язнений за борги. 1602р-помер у злиднях,був похований у монастері.

Його творчість має демократичний характер. Писав ліричні поезії,драматичні твори,пасторальні романи –«Галаня»1585р.,лицрські романи- «Персилес і Сигізмунда»-1607р.,реалістичні новели,безсмертний роман «Дон Кіхот»,драма-«Алжірські звичаї» ,новели,п’єси,20 чи 30 комедій,трагедії(змістом його трагедій було рабство та патріотзим)

Новий жанр-національно-героїчна трагедія-«зруйнування Нумансії»

Комедії Сервантеса пройняті гуманістичним поглядом на людину,реалістичні, в них він вміств інтермедії-живі гуманістичні сцени.(«Алжірські в’язниці»,»Педро де Урлемані»)

1613р.-«Повчальні новели»-збірка національно-гуманістичного характеру.Оригінальні сюжети на основі іспанської дійсності,мають і гостро-сатиричний характер(Провідна тема-любовна)

Найкраща новел-«Ліценціат Відрієра»!!!

Новела «Рінконете і Картадільйо»- в ній подається протиприродність існуючого суспільства.

Авантюрно-романтична новела-«Англійська іспанка»,про реальні стосунки англійця і іспанки(стиль тут просторічний,та реальний,а от мова-дещо ускладнена).

33)«Дон Кіхот» - суперечливий роман, з елементами комізму і трагедійності, реалізму і гротеску. Опису побуту і фантазії. (Ламанч – область у самому серці Іспанії – Кастилії. Це випалена сонцем рівнина з червоними пагорбами. І поєднання титулу «дон» зі словом «гідальго», що означало людину хоча й благородного, але зовсім не високого походження .) Роман був задуманий як пародія на лицарський роман. Дон Кіхот, бідний гідальго, зведений з розуму читанням лицарських романів, вирішив відновити давній інститут мандрівного лицарства. Подібно до героїв лицарських романів, він виїхав на подвиги в честь своєї уявної дами, для захисту всіх ображених і пригнічених у світі. Його обладунки – побиті іржею уламки зброї пращурів, його кінь – жалюгідна кляча, що спотикалася на кожному кроці, його зброяр – хитрий і брутальний селянин, який спокусився можливістю швидкого збагачення. Дама його серця – проста селянка із сусіднього села Альдонса Лоренсо, яку він перейменував у Дульсінею Тобоську. Всі подвиги здійснювалися героєм заради встановлення справедливості на землі. Та всі вони призводили до зовсім протилежних результатів: пастушок Андрес, за якого заступився Дон Кіхот, зазнав ще більш жорстоких покарання; напад н похоронну процесію закінчився переломом ноги ні вовчому невинного ліценціата; прання допомогти іспанському лицарю, оточеному маврами, призвело до розгрому лялькового театру. Перед смертю знов став доном Алонсо Кіхана, названим за свої вчинки Добрим. Герой відрікся від лицарських марень і залишив заповіт на користь небоги з приміткою, що вона буде позбавлена спадщини, якщо одружиться з людиною, яка захоплюватиметься читанням лицарських романів.

Сервантес висміяв не лише сутність лицарських романів як жанру літератури, але й саму ідею лицарства. Він боровся зі старою феодальною свідомістю, протестував проти світогляду пануючої верхівки Іспанії, яка намагалася відродити «лицарські ідеї», проти феодально-католицької реакції, яка підтримувала ці ідеї.

Звичайний лицарський роман починався з детальної розповіді про дитинство і юність героя , життя батьків. У Сервантеса – зовсім інакше. Ми не знаємо хто були батьки Дон Кіхота, як він прожив майже 50 років до того, як став героєм описаної в книзі історії. На відміну від героїв лицарських романів, у житті майбутнього героя не було нічого незвичайного. Якщо образ героя у лицарському романі статичний і незмінний, то у Сервантеса створений образ людини, в житті якої головну роль відігравали перетворення внутрішні.

«Дон Кіхот» і образ головного героя породили багатозначне поняття «донкіхотство», яке тлумачать по-різному. ЦЕ поняття часто вживають, коли хочуть підкреслити відсутність почуття реальності, і називають Дон Кіхотом людину, позбавлену відчуття дійсності, а тому безглузду , смішну, жалюгідну.

Проте під «донкіхотством» розуміють і інше: небажання пристосуватися до життя, прагнення змінити його, наполегливе і навіть героїчне слідування мрії,вірність меті.

В українській культурі: Стійкий інтерес українських літературознавців традиційно утримує аспект вивчення роману про Дон Кіхота в контексті біографії М. де Сервантеса. Сучасні укр. автори Дяченки написали повість «Останній Дон Кіхот» за мотивами твору.

Першим відкрив українському читачеві «Дон Кіхота» І.Франко. 1891 р. він написав віршований пе¬реказ кількох окремих епізодів твору під назвою "«Пригоди Дон Кіхота». Тоді ж у статті «Сила землі в сучасному романі» Великий Каменяр назвав «Дон Кіхота» одним з найславетніших та найпопулярніших творів людського духу.

Пізніше роман був перекладений В. Самійленком, проте він безслідно зник у Чернігові в буревії 1919 р. Про цю трагічну втрату написав Микола Зеров у сонетоїді «Самійленко». Ще один крок на шляху наближенню сервантівського шедевру до українського загалу зробив М. Іванов, брат відомого книгознавця й бібліографа Юра Чеженка. Це був неповний переклад, котрий пе¬режив два видання — 1927 та 1935 рр.

1955 р. побачив світ переклад Б.Козаченка та Є.Кротевича, котрі зробили його не з оригіналу, а з російського перекладу. Єди¬не, що в цьому перекладі було на високому рівні, то це віршовані вставки, зроблені І.Лукашем.

А через 40 літ з'явився повний переклад роману, що увінчав довготривалу працю Миколи Олексійовича Лукаша. Недарма в колі друзів Лукаша називали Дон Кіхотом. Проте Майстру не вдалося завершити переклад, цю працю продовжив його учень — Анатоль Перепадя.