25) Гурток Маргарити Наваррської.

Маргарита Наваррська (1492-1549), сестра короля Франціска І, була одним із активних діячів гуманістичного руху. Вона відзначалася всебічною освіченістю, захоплювалася античною культурою, італійською літературою, особливо творами Данте, Петрарки і Боккаччо, знала класичні мови. При її дворі у Наваррі групувалися вчені-гуманісти, художники, письменники, тут вони знаходили матеріальну підтримку, нерідко захист від переслідувань церковної реакції, а найважливіше - необхідну для творчості духовну й інтелектуальну атмосферу. Наваррська була талановитою письменницею, вона писала вірші, поеми, але найкращим її твором - і дійсно значним - є прозова збірка новел «Гептамерон». У неї знайшов притулок Еразм Роттердамський; близькими її друзями були Клеман Маро, Ронсар та інші поети. Одним із найбільш значних представників гуртка Маргарити Наваррської був Клеман Маро (1496- 1544) - талановитий поет, син Жана Маро - придвірного поета Анни Бретонської. Творчість Клемана Маро зросла на грунті національної й античної поетичних традицій. Він вважав себе послідовником Війона, звертався до жанрів французької народної поезії, засвоював ліричні форми Катулла й Овідія, стислий і гострий вірш Марціала. Маро писав поеми, балади, рондо, послання, еклоги, елегії, похвальні пісні, епіграми; він перший у Франції наслідував петрарківський сонет. Найкраще удавалися йому твори малих форм. У поезіях Маро йдеться про повсякденні пригоди, інтриги й урочисті події при королівському дворі, про кохання й розчарування, трапляються меланхолійні міркування про смерть, значне місце в них посідає сатира на ченців, суддів, схоластів із Сорбонни. Другий учасник гуртка Маргарити Наваррської - Бонавентюр Депер'є (1510-1544) увійшов у французьку літературу як видатний сатирик. Він вийшов із демократичного середовища, мав добру освіту, знав класичні мови. Замолоду він почав писати вірші, заробляв на прожиття як переписувач, значну увагу приділяв науковій праці. У 1536 р. він приєднався до гуртка Маргарити Наваррської і був деякий час її особистим секретарем. У середовищі гуртка повною мірою розгорнулася його літературна творчість. Він захоплювався Маро і писав вірші в дусі його поезій. Створив збірку оповідань «Нові забави і веселі розмови», сатиричні діалоги «Кімвал світу». Депер'є не тільки висміював богословів і сектантів, а й заперечував релігію взагалі. «Кімвал світу» пройнято духом сміливого вільнодумства і критики, що робить цю книгу особливо цінною.За свій твір Депер'є зазнав жорстоких переслідувань, втратив покровительство Маргарити Наваррської. Останні роки життя він провів у Ліоні в гірких злиднях. Зацькований реакцією, Депер'є закінчив життя самогубством

26)Франсуа Рабле та його роман ” Гаргантюа і Пантагрюель”: жанрова своєрідність,тематика,сюжет,персонажі роману. Український Рабле.

Франсуа Рабле народився у Шиноні у 1495 році. Він був молодшим сином дрібного судового чинов­ника, походив із заможної родини. Пращури Рабле — вихідці із народу, але батько успадкував по материнській лінії дворянський титул і деякі маєтки. Мати померла рано. З 10-річного віку хлопець почав мандрувати по монастирях. Оскільки Франсуа був молодшим сином, то за законами того часу міг розраховувати в житті лише на себе. Батько хотів, щоб син був ченцем. У 1510 році хлопець вступив до французького монастиря і до 1524 року був ченцем у Фонтені-ле-Конті, там же одержав сан священика у віці 25 років. Проте залишився сам собою, в угоду церкви не змінив ні поглядів, ні способу життя. Духовні подвиги мало спокушали талановитого юнака, адже він хотів учитися. У 1527 році Рабле попрощався з монастирським життям назавжди. У 35 років він відправився на південь Франції у Монпельє, щоб вступити на прославлений медичний факультет. Менше ніж через два роки Рабле пройшов повний курс медичної премудрості, одержав звання бакалавра і, як це було заведено, виступав на факультеті з лекціями, у яких давав тлумачення праць батьків медицини Гіп­пократа і Галена. У 1532 році Франсуа вже в Ліоні — лікар, який працює, за мізерну платню в 40 лір на рік та має складні умови роботи. Палати в ті часи були переповнені хворими (до 200 чоловік у кожній) по декілька хворих на одному ліжку. Він не лише практикував, але й розповсюджував медичні знання. У 1532 році вийшла його книга «Афоризми» Гіппократа для лікарів. 22 травня 1537 року Рабле отримав вище вчене звання — доктора медицини у Монпельє і почесні відзнаки: золоту каблучку, викарбуваний золотом кушак, панаму із чорного сукна і шапочку з малинового шовку, а також примірник творів Гіппократа. Гуманіст був особистим лікарем кардинала Жане дю Белле, якого двічі супроводжував до Риму. Все життя він користувався покровительством як політичних діячів (Маргарити Наваррської, Гійома дю Белле), так і високого ліберального свяще- нослужительства, що позбавило його від багатьох неприємностей у зв'язку з публікацією роману «Гангартюа і Пантагрюель». Майбутній письменник буквально «з'їдав» твори Гомера, Платона, Вергілія, Арістотеля, Данте і Бокаччо. У 1533 році під псевдонімом Алькофрібас Назьє вийшла перша частина «Пантагрюеля», написана рідною мовою, що розширило коло читачів. Нову книгу під тим же псевдонімом він видав у 1534-му. Потім упродовж 12 років мовчав, бо у країні почалася жахлива інквізиція: у 1544 році помер у вигнанні поет Клеман Маро; покінчив життя самогубством, кинувшись на власний меч, Депер'є; Етьєн Доле був спалений на вогнищі у Парижі за книгу, спрямовану проти церкви. Разом із ним було спалено й те, що він написав. Маргарита Наваррська звернулась до містики, шукала для своїх новел сюжетів, сповнених релігійної моралі. Рабле переслідували, вороги вимагали розправи над ним. У рік страти Етьєна Доле з'явилася третя книга безсмертного творіння письменника. У 1552 році, за рік до смерті, була видана четверта книга письменника «Гаргантюа і Пантагрюель». Цензура Сорбонни намагалася знищити творіння автора. Книги було заборонено читати, а видавець четвертої книги був викликаний до суду, де йому наказали припинити її продаж, погрожуючи висікти. Довелося втрутитися впливовим друзям, щоб заборону відмінили. Про останні роки життя Рабле не збереглося відомостей. Точна дата смерті, як і народження, залишилася невідомою. Помер письменник у першій половині 1550-х років. У збірці епітафій церкви св. Павла у Парижі записано, що Рабле помер 9 квітня 1553 року у віці 70 років і похований на цвинтарі цієї церкви. Роман залишився незавершеним. Через 9 років після його смерті був надрукований уривок з п'ятої книги, а у 1564 році побачила світ і вся книга, невідомо ким і коли видана. «Гаргантюа і Пантагрюель». Сатирично-філософський роман !!!!!Сюжет свого геніального роману письменник запозичив з лубочної «Хроніки велетня Гаргантюа» (1532), але через створені ним літературні образи зумів трансформувати волелюбні думки та ідеї свого часу. Вийшло п'ять книг:

1532 р. — «Страшні і жахливі діяння і подвиги вельми славетного, Пантагрюе- ля, короля дипсодів, сина великого велетня Гаргантюа».

1534 р. — «Найжахливіше життя великого Гаргантюа, батька Пантагрюеля».

1546 р. — «Третя книга героїчних діянь і промов доброго Пантагрюеля».

1552 р. — «Четверта книга».

1564 р. — «П'ята книга».

У своєму романі Рабле використав усі можливі форми комічного. Тут і вбивча іронія, і грубий комізм, і нищівна пародія, і сатиричний гротеск. Письменник завжди сміявся. Постійний гомеричний сміх — його випробувана зброя. Сміх цей — різнобічний і викривальний: він дискредитував і скидав з п'єдесталу застарілі святині і авторитети. Незважаючи на те, що все описане в романі подане в комічній формі, книга розповідала про «серйозні речі, які стосувалися нашого життя» (Ф. Рабле). Книгу письменника не можна назвати романом у сучасному значенні цього слова. У ній немає чіткого розвиненого сюжету, різнобічних характеристик образів, зображення психології героїв. В основу архітектоніки твору покладено розвиток ідей, які об'єднували всі книги в єдине ціле. Письменник розв'язав у романі великі педагогічні проблеми, давав різку сатиру на феодальні загарбницькі війни, змалював ідеал щасливого суспільства, вислював палку любов до знань, людської культури, виступив проти церковної псевдонауки і богословів. Перший український переклад під назвою «Гаргантюа» був надрукований в Харкові у 1929 році, під назвою «Панідулі та Папамами» у Києві в 1957 році. Гаргантюа та Пантагрюель (скорочено) — Рабле Франсуа

Стислий переказ, короткий виклад змісту

Велетень Грангуз’є улаштував великий бенкет, коли в нього народився синочок. «Пити! Пити!» —заволала дитина. «Ке гран тю а!» — обізвався батько, що означало: «Яка велика горлянка!» Ось так і назвали малого — Гаргантюа.

Зростав Гаргантюа вільно — байдики бив, між двох стільців сидів. Але батько вважав, що його синочок дуже розумний, бо провів дослідження, чим краще витирати носа: чи шовковими хустками, чи подушками, чи капелюшками. Вирішив, що найкраще підходить маленьке гусеня, бо не тільки витирає, а ще й зігріває.

Гаргантюа виріс такий великий, що приїхавши до Парижу, зняв дзвони з Собору Паризької Богоматері, щоб повісити їх замість дзвоників на свою кобилу. Ледве його вмовили повернути.

У Парижі велетень вчився читати та писати, ходив до храму, розважався. Автор з особливим смаком змальовує, як Гаргантюа снідає: ковбаси, окости, шинка. Усе це здобрюється ложками гірчиці, яку служники заливають велетню в рот. Якось із салатом велетень проковтнув шістьох паломників. Але потім відпустив. Іншим разом він накрив язиком ділу армію.

Гаргантюа завзято воює проти підступного короля Пікрохоля. Гарматні ядра здаються йому мухами. Одним ударом ломаки він розвалив фортецю ворогів.

Друзі Гаргантюа веселі та завзяті. Особливо монах Жак, який більше б’ється, ніж молиться. На знак своїх перемог вони поставили пам’ятник з написом: «Розум людини сильніший за її кулак».

Після перемоги Гаргантюа з друзями повертається додому. Монах Жак просить друга подарувати йому право заснувати Телемський монастир. Споконвіку до монастирів ішли тільки кульгаві, горбаті потвори та нероби. Але в новий монастир приймали тільки здорових та веселих хлопців та дівчат. Вони там училися, читали корисні книжки, вивчали різні мови та музику, складали вірші, ходили на прогулянки, плавали тощо. Це було втілення мрії про гармонійне, щасливе та вільне життя.

Згодом Грагантюа став дорослим чоловіком та одружився. На жаль, його дружина Бадебек померла невдовзі після народження сина.

Отже, Гаргантюа то плакав, бо сумував за дружиною, то реготав, бо радів синові – такому могутньому малюку. Кожного ранку Пантюгрюель (так назвали сина) випивав молоко 4600 корів. Якось він розірвав навпіл ведмедя. До колиски його прикували ланцюгами, щоб він не зашкодив сам собі. Але він звалив колиску на плечі разом з ланцюгами та прийшов так до залу, де батько, за звичаєм, бенкетував. Пантагрюель наївся досхочу та розламав свою колиску на шматки Коли Пантагрюель виріс, він навчався у багатьох навчальних закладах, та скрізь його не влаштовувала система освіти: монахи диктують професорам, як читати лекції, єретиків спалюють на вогнищах, від лікарів тхне клістиром, а судді всі вбогі та недолугі. Нарешті в Парижі наш герой залишився та навчався добре. У цьому славетному місті він познайомився з Панургом – веселим молодиком, що полюбляв випити та попоїсти, був неабияким витівником і бешкетником. Гроші він здобуває крадіжками з церковної кружки. Мовляв, монахи оббирають народ гірше.

Ось задумав Панург одружитися. Та почав усім морочити голову, одружуватися чи ні? А якщо наречена виявиться поганою дружиною? То не одружуватися. А якщо доброю дружиною? Тоді одружуватися. І так він питав у ворожок, у блазнів та нарешті вирішив спитати оракула Чарівної Пляшки. Зібралися друзі у подорож.

У мандрах на них чекало безліч пригод.

На кораблі Панург купив у одного пихатого купця, що перевозив овець, найкращого барана за дуже великі гроші. Купив – та жбурнув тварину у хвилі. Інші барани всі стрибнули у воду слідом за головним. Так Панург залишився без баранини на вечерю, але помстився купцю за його пиху та образи.

Побували друзі на островах Великого Посту, де жили аскети, які відмовляли собі в усіх радощах життя та від того зробилися жорстокими й потворними. Завітали мандрівники й на острів М’ясних Ковбас — його жителі були ворогами тих, що постилися. У суперечках між усіма тими Гірськими Сосисками та Дикими Ковбасами, Паподулями та Папоманами відбивається тогочасний церковний розкол.

Найстрашнішим виявився острів Пухнастих Котів — у вигляді цих жорстоких ненажер Рабле змальовує суддів — ницих хабарників, які думають тільки про свій гаманець.

Нарешті друзі знаходять Чарівну Пляшку, і вона промовляє тільки одне слово: «Трінк!» Це означає — пити. Але ж Панург і без того не обминає чарчину з добрим вином. Що означає ця порада?

Одна мудра жінка розтлумачує друзям зміст цього лаконічного висловлювання: «Пити треба з витоків істини, знань, навчання, радощів. Багато часу доведеться витратити, щоб здобути справжнє Знання, істинну Науку. А коли друзі навчаться відрізняти світло від темряви, тоді й зможуть побачити, де дурна людина, а де хороша. Тоді Панург зможе знайти собі добру і чесну дружину».

З цим посланням Пантагрюель, братець Жак, Панург та автор книги знову вирушають у мандри.

Український Рабле – Степан Васильович Руданський. я от того український рабле не знаю…ніде нема