58. Оун. Програмні цілі, методи боротьби. Лідери оун.

Так склалося, що українському народові майже всю його історію не вдавалося створити повноцінну довготривалу незалежну державу. Весь час наш народ боровся за проголошення своєї незалежності у власній суверенній державі. Сотні тисяч і мільйони українців гинули, прагнучи добитися цієї мети. Ми шукали допомоги інших країн, вступали в союзи з імперіями і князівствами, але все марно. Українців катували, убивали,відсилали до тюрем, але це не зламало прагнення народу до визволення, до бажання будувати власну країну власними руками.В XX ст. починається новий етап руху за самостійність. Створюються

партії, організації, що починають відкриту боротьбу. Початок XX ст. знаменувався епохою великих перемін: падіння Російської імперії, Перша світова війна, Соціалістична революція в Росії. Ці події посилили

боротьбу українців.

Та на жаль не так склалося, як хотілося. Громадянська війна на теренах колишньої Російської імперії затвердила владу більшовиків, в тому числі і на Україні. Та поразка Української національної революції не зупинила відданих своїй державі патріотів. Боротьбу продовжили люди, які були готові віддати життя за свою країну і за свій народ. Це була Організація Українських Націоналістів (ОУН) та створена згодом нею Українська Повстанська Армія (УПА).

Хоча і дотепер ОУН та УПА приписують фашистські і нацистські погляди і діяння, але це не зовсім так. Фашизм в Італії зародився для придушенняанархії, німецький нацизм – для возвеличення німецької раси, з приниженням інших, і для світового господства. Український націоналізм хоча і вважав за доцільне використовувати тоталітарні методи на першій стадії розвитку майбутньої держави, але лише для затвердження нового ладу, для зміни поглядів радянізованого населення України. Український націоналізм, перш за все боровся за створення власної держави, а не за якісь ідеї, він прагнув лише реалізувати споконвічну мрію українського народу.

59.Радянсько-німецькі договори 1939 року та їх наслідки для України. Радянізація західних областей України в 1939-1941 рр. 23 серпня 1939 р. між СРСР та Німеччиною було підписано Пакт про ненапад, а також таємний протокол Молотова—Ріббентропа, який визначав зони впливу двох держав у Схід¬ній Європі. За цим протоколом східні польські території (тобто західні області колишньої тери¬торії України) мали бути передані СРСР. Радянсько-німецький договір розв'язав Гітлеру руки в його агресії в Європі. 1 вересня 1939 р. нацистські війська вторглися в межі Польщі.17 вересня, коли головні сили польської армії були розбиті, радянські війсь¬ка перейшли польсько-радянський кордон у Західній Україні й Західній Біло¬русії. Розпочалася «визвольна місія» Червоної армії для захисту «єдинокров¬них братів» — українців і білорусів від нацистського поневолення, а фактично реалізація таємного протоколу Молотова—Ріббентропа. Для узаконення радянського режиму в Західній Україні 22 жовтня 1939 р. під контролем нової влади було проведено вибори до Народних зборів, які наприкінці жовтня прийняли Декларацію про входження Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з УРСР. Заходи, які зустріли підтримку з боку населення:—ліквідація польського державного апарату;—конфіскація земель великих власників, націоналізація торгівлі та про¬мисловості (ці галузі перебували в руках поляків та євреїв);— українізація та зміцнення системи освіти (кількість українських шкіл збільшилася до 6,5 тис, з одночасним скороченням польських); Львівський університет перейменовано на честь І. Франка, мовою викладання стала ук¬раїнська тощо);—розвиток системи соціального забезпечення, особливо охорони здоров'я. Заходи, які викликали невдоволення з боку населення:—заміна польських чиновників на місцевих комуністів та людей, присла¬них зі сходу України;—насильницька колективізація (на червень 1941 р. в колгоспи було об'єднано 15 % господарств);—тиск на церкву (як греко-католицьку, так і православну);—розгром політичних партій і громадських об'єднань, у тому числі таких впливових, як «Просвіта»;—масові репресії.Репресії розпочалися практично відразу після зайняття краю Червоною армією, але спочатку вони зачепили переважно поляків — депортація на схід СРСР мільйона поляків, розстріл 15 тис. польських військовослужбовців.Серед українців раніше за інших репресій зазнали активісти політичних партій. Єдиною організованою силою Опору залишалась Організація Українсь¬ких Націоналістів — ОУН.

60.Охарактеризуйте нацистський «новий порядок» в Україні в 1941-1944 рр. В чому полягає суть Голокосту. Протягом одного року німецькі війська та їх союзники окупували територію України (червень 1941 — липень 1942 рр.). Наміри гітлерівців були викладені в плані «Ост» — плані знищення на¬селення та «освоєння» окупованих територій на Сході. За цим планом, зокрема, передбачалося:—часткове онімечення місцевого населення;—масова депортація, у тому числі українців, до Сибіру;-заселення німцями окупованих земель;—підрив біологічної сили слов'янських народів;—фізичне знищення слов'янських народів. «Новий порядок», запроваджений загарбниками, включав: систему масо¬вого знищення людей; систему пограбування; систему експлуатації людських і матеріальних ресурсів.Особливістю німецького «нового порядку» був тотальний терор. Із цією метою було створено систему каральних органів — державну таємну поліцію (гестапо), збройні формування служби безпеки (СД) і націонал-соціалістичної партії (СС). На окупованих територіях нацисти знищили мільйони мирних Жителів, виявлено майже 300 місць масових страт населення, 180 концтаборів, понад 400 гетто тощо. Щоб запобігти руху Опору, німці запровадили систему колек¬тивної відповідальності за акт терору чи саботажу. Розстрілу підлягали 50 % євреїв і 50 % українців, росіян та інших національностей від загальної кіль¬кості заручників. Загалом на території України під час окупації було знищено 3,9 млн мирних громадян. Становлення «нового порядку» було тісно пов'язано з «остаточним вирішен¬ням єврейського питання». Напад на Радянський Союз став початком планомір¬ного і систематичного знищення нацистами єврейського населення спочатку на території СРСР, а згодом і всієї Європи. Цей процес отримав назву — Голокост.Символом Голокосту в Україні став Бабин Яр, де 29 вересня 1941 р. за один день було знищено 33 711 євреїв. Далі тут протягом 103 тижнів окупанти кож¬ного вівторка й п'ятниці здійснювали розстріли (загалом 150 тис. осіб).

61.В чому полягали особливості руху опору в Україні в роки Другої світової війни, його течії та діяльність. Після нападу фашистської Німеччини на Ра¬дянський Союз величезні території були окупо¬вані. Загарбникам уже в 1941 р. відійшла тери¬торія України з населенням близько 42 млн осіб. Гітлерівці проривалися до Москви, намагаючись водночас закріпитися на завойованих землях. Але план блискавичної війни «бліцкріг» не вдав¬ся, і вона набула затяжного характеру. В Україні найбільш сприятливими були умови для таборів партизан на Во¬лині й Поліссі. Рух набув організованого характеру в 1942 р., коли було створено Український штаб партизанського руху, який очолив Т. Строкач. У русі Опору брали участь утікачі-військовополонені, партійні й безпартійні, дорослі й діти. Причини розгортання руху Опору:- окупація батьківщини загарбниками;- жорстокість окупаційного режиму;—цілеспрямована діяльність радянського керівництва з організації руху Опору на окупованих територіях. Форми опору: 1.Пасивні:—різноманітна допомога партизанам;—відмова співпрацювати з окупаційною владою;—саботаж окупаційної влади;—випуск бракованої продукції;— зрив поставок продуктів харчування для окупаційної армії;—ухиляння від робіт тощо.2.Активні:—партизанський рух;— діяльність підпілля;—диверсійна діяльність;—пропагандистська діяльність. Джерела формування партизанських загонів:—залишення в тилу ворога спеціально сформованих загонів;—окремі солдати та підрозділи, що опинились в оточенні і не мали змоги прорватися для з'єднання з фронтовими частинами;—окремі громадяни, які не були призвані до армії, але були здатні носити зброю і за своїми переконаннями й бажанням готові були вести партизанську боротьбу. Отже, в Україні в роки Другої світової війни існувало три течії руху Опору:—радянська (1941-1942 рр. — партизанські загони, радянське підпілля; діяла на українському Поліссі, Чернігівщині, Сумщині, налічувала 200— 600 тис. осіб);— націоналістична (1942 р. — похідні групи, УПА та інші загони, підпілля ОУН; діяла на території Волині, Галичини, українського Полісся, налічувала 50 — 200 тис. осіб);-польська (1941—1942 рр. — армія Крайова, армія Людова, батальйони хлопські; діяла на території Волині, Полісся, налічувала 10—20 тис. осіб). 62. Охарактеризуйте та дайте оцінку опору в Україні в роки Другої світової війни ОУН-УПА в роки Другої світової війни. Яким було значення проголошення у Львові Акта відновлення Української держави (30 червня 1941р.). 22 червня 1941 р. фашистська Німеччина без оголошення війни напала на СРСР. Вторгнення гітлерівців створювало оунівцям передумови для здійснення їхніх планів. У передових колонах вермахту наступав батальйон «Нахтігаль» імені Степана Бандери, але в боях участі він не приймав. Український підрозділ мав завдання проникнути у Львів, зайняти дороги, мости, об'єкти зв'язку і забезпечити безпечне просування німців. Разом з батальйоном рухалися представники керівництва ОУН-Б на чолі з Ярославом Стецьком. . Ймовірно, німці розраховували, що націоналісти піднімуть повстання в тилу радянських військ. Масштабного повстання в тилу радянських військ не було, але бойові дії почали націоналісти-підпільники, окремі бандерівскі загони і диверсанти. Документи свідчать, що оунівці атакували відступаючі червоноармійські частини. Рядових солдатів при цьому, як правило, роззброювали, а «енкаведистів, політруків і ворожих українському народу офіцерів знищували». Першими почали дії націоналісти Львівської області. Зокрема, у Перемишлянському районі вже 23 червня 1941 р. був створений загін, у кількості 87 бойовиків. У боях з червоноармійцями і частинами НКВС він знищив 35 і взяв у полон 188 чоловік. У Радехівському районі 24 червня бандерівці ліквідували 50 енкаведистів і міліціонерів У липні 1941 р. міністерство закордонних справ рейха заявило, що проголошення української держави було «самовільним вчинком відомої честолюбної й активної групи Бандери», що проголошений у Львові Акт, «не має ніякого державного значення». У відповідь на це керівництво ОУН Бандери видало декларацію під назвою «До ситуації у Львові». У ній говорилося, що проголошення Акту 30 червня вже «є історичним фактом», подібно Акту від 22 січня 1918 р., яким було проголошене об'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. ОУН-Б підкреслювала, що Акт 30 червня 1941 р. «стане символом нинішньої визвольної боротьби української нації» Тим часом Берлін показав, що надії націоналістів одержати єдину Українську державу є даремними. 1 серпня 1941 р. було оголошене рішення про розділ України і приєднанні Галичини до Генерального губернаторства, а Північної Буковини до Румунії. 20 серпня декретом Гітлера був утворений рейхскомісаріат «Україна» з центром у Рівному. Націоналісти відреагували на ці рішення Берліна негативно, а Бандера і Стецько, які перебували під домашнім арештом, направили протест німецькому керівництву. Глава українського уряду писав: «Вся українська нація здивована й глибоко вражена приєднанням Галичини до Генерального губернаторства». Бандерівці і мельниківці організували збір підписів протесту. ОУН-Б вимагала від німецької влади звільнення Бандери і Стецька [34, с.133-134]. На якийсь час Бандера і Стецько були звільнені з-під арешту, але вони не могли залишати Берлін без дозволу гітлерівців. До кінця літа оунівскі лідери вже не виявляли колишньої активності в захисті Акту 30 червня, але вони продовжували переконувати фашистське керівництво в тому, що ліквідація українського уряду не на користь відносинам України і Німеччини. Непоступливість бандерівців стала причиною нових арештів. У вересні 1941 р. Бандера, Стецько, Ребет та інші лідери ОУН-Б стали в’язнями концтабору «Заксенхаузен».

63.Розкрийте процес визволення України від фашистських загарбників. Курська битва розпочалася 5 липня 1943р. наступом німецьких військ і тривала 50 днів. Унаслідок важких кровопролитних боїв кращі танкові дивізії нацистів були знищені. Склалися сприятливі умови для наступальних опера¬цій Червоної армії, у тому числі і в Україні.Німецьке командування вирішило перейти до оборони. 11 серпня було від¬дано наказ про будівництво системи укріплень на річках Дніпро і Молочна, яка дістала назву «Східний вал».Після Сталінградської та Курської битв розпочався розгром німецьких військ безпосередньо на території України. Величезні надії окупанти по¬кладали на «Східний вал», для укріплення якого німці зібрали не лише свої кращі інженерні сили, а й радянських військовополонених, безліч місцевих жителів. Німецьке командування намагалося використати повноводну річку з високим правим берегом як природне укріплення. Населення зганялось із 300-кілометрової смуги вздовж Дніпра. Значна частина міст — Дніпропет¬ровськ, Кременчук, Полтава — була розорена й спалена. На Дніпрові кручі гітлерівці стягли групу армій «Центр» у складі 62 дивізій. Загалом тут було зо¬середжено 1240 тис. німецьких солдатів і офіцерів, 12 тис. гармат і мінометів, 2100 танків, стільки ж бойових літаків. Радянські війська за допомогою партизанів наприкінці вересня 1943 р. в дуже складних умовах форсували Дніпро й створили плацдарми на північ від Києва. Плацдарми були споруджені й на ділянках на південь від Дніпра.У перші дні листопада почалися вирішальні бої за Київ. Й. Сталін віддав наказ узяти Київ до річниці Жовтневої революції. Цей наказ було виконано. 6 листопада 1943р. було визволено столицю України —- Київ. За успішне форсування Дніпра 2438 радянським бійцям було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, близько 10 тис. одержали бойові ордени. Пізньої осені 1943 р. радянські війська вийшли на правий берег Дніпра, закріпилися там, відбили контрнаступ німецьких військ і підготували умови для подальшого наступу в глиб української території.Кримська наступальна операція завершилася визволенням півострова (травень 1944 р.).Унаслідок проведення 13 липня — 29 серпня 1944 р. Львівсько-Сандомирської насту пальної операції радянські війська розгромили німецьку групу армій «Північна Україна».

64. Охарактеризуйте соціально-економічні і політичні процеси в Західній Україні після Другої світової війни. Як проходила боротьба ОУН-УПА проти тоталітарного режиму. Дайте характеристику періоду. Активний політичний та воєнний спротив сталінському режиму чинила ОУН—УПА. У програмних документах організації зазначалося, що вона веде боротьбу за самостійну соборну Українську державу, за справедливий лад у державі без панів, поміщиків і більшовицьких комісарів, за справедливий міжнародний устрій на основі поважання прав кожного народу на самостійний розвиток.Навесні 1945 р., за даними органів держбезпеки УРСР, загальна чисельність ОУН—УПА становила 90 тис. осіб. При цьому, за словами головнокомандуючого УПА Р. Шухевича, члени ОУН становили 50 % усього складу повстанців, 80% вояків УПА були вихідцями з селян. Керівний склад, включаючи і Р. Шухевича, сформувався переважно з різночинної інтелігенції.До складу УПА входило чотири групи: Північна, або Поліська (Волинь та Західне Полісся), Південна (Правобережжя), Західна (Галичина, Північна Буковина, Закарпаття і Закерзоння), Східна (північ Житомирської, Київської, частково Чернігівської областей). Групи УПА складалися з військових округ, що мали по кілька відтинків. Відтинок об'єднував від 3 до 5 куренів. На початку 1944 р. УПА мала 50 куренів. Кожен курінь складався з сотень, сотні з чот, а ті з — роїв. Командирів підрозділів УПА, починаючи від сотні й вище, призначала крайова екзекутива (виконавчий комітет) ОУН. При Головному командуванні функціонувала старшинська школа з 4-місячним терміном навчання. Найуживанішими тактичними прийомами УПА були: несподівані напади на противника, як правило, із засідки, наскоки на адміністративні центри; нищення комунікацій; диверсії; замахи на представників партійно-радянського апарату; пропаганда ідей ОУН поширенням листівок, гасел, вивішуванням національних прапорів тощо. У післявоєнний період чітко виділяються два етапи збройної боротьби ОУН—УПА: 1944—1946 pp. та 1947 перша половина 50-х років. На першому етапі характерним було намагання ОУН—УПА утримувати під своїм контролем великі території, вести бої великими силами із застосуванням мінометів та артилерії. Однак у важких боях 1944—1946 pp. УПА втратила до половини особового складу. На другому етапі Головне командування УПА змінило тактику збройної боротьби. В 1947 р. воно розчленувало свої відділи на оперативні самостійні підвідділи (10—50 осіб), а частину бійців УПА приєднало до самооборонних кущових відділів ОУН. Відтоді бойові дії вели лише дрібні загони партизанськими методами. До 10 тис. повстанців під проводом керівника СБ ОУН М. Лебедя 1947—1948 pp. з боями через територію Чехословаччини прорвались у Західну Німеччину. Там вони отримали статус "Закордонних частин ОУН".