72. Дайте оцінку діяльності п. Шелеста та в. Щербицького на посаді Першого секретаря цк кпу.

Шелест Петро Юхимович (1908-1996) – радянський державний і комуністичний діяч. З 1940 – на партійній роботі. Учасник змови, внаслідок якої було усунено від влади М.Хрущова. У 1963-1972 – перший секретар ЦК КПУ. У 1972 підданий критиці за книгу «Україна наша Радянська». Переведений на роботу в Москву. В 1972-1973 – заступник Голови Ради Міністрів СРСР. Член президії, політбюро ЦК КПРС в 1964-1973. Герой Соціалістичної Праці (1967).Варто зазначити, що постать П.Шелеста в українській історії досить неоднозначна і суперечлива. З одного боку, він був яскравим представником сталінської адміністративно-командної системи. Уміння оперативно орієнтуватися у складних ситуаціях, своєчасно засвідчити свою відданість новому керівництву дали змогу П.Шелесту досить тривалий період часу (з 1963 по 1972 рр.) утримуватись на найвищому шаблі республіканської компартійної ієрархії. На травневому (1972 р.) пленумі ЦК КПУ керівником української республіканської партійної організації був обраний Володимир Щербицький. який понад сімнадцять років перебував на цій посаді.

 

Постать

Щербицький Володимир Васильович (1918-1990) – комуністичний і державний діяч УРСР. З 1946 – на партійній роботі в Україні. У 1961-1963 та 1965-1972 – Голова Ради Міністрів УРСР. З 1961 – член ЦК КПРС. У 1972-1989 – перший секретар ЦК КПУ. Лауреат Ленінської премії (1982). Двічі Герой Соціалістичної Праці (1974, 1977).Політична кар'єра В.Щербицького розпочалася ще за часів Й.Сталіна вДніпродзержинську наприкінці 40-х - у першій половині 50-х років.У тридцяти шестирічному віці він був обраний другим, а через рік першим секретарем Дніпропетровського обкому партії. Очолюючи могутню, високорозвинутуіндустріальну область України, В.Щербицький зарекомендував себе здібним організатором і господарником. У 1961 р. він був призначений Головою Ради Міністрів УРСР, обраний кандидатом у члени Президії ЦК КПРС. Його принципова позиція, крутий і непоступливий характер були не до вподоби М.Хрущову. Тому, коли В. Щербицький спробував заперечити доцільність поділу обкомів і облвиконкомів на міські і сільські, його в 1963 р. з Києва знову повернули до Дніпропетровська на попередню посаду і вивели зі складу Президії ЦК КПРС.

73.Прихід до влади М. Горбачова. Перебудова та Україна. Розгортання національно-демократичного руху. Після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС К. Черненка в березні 1985 р. на посаду керівника КПРС та СРСР було обрано М. Горбачова. Саме за його ініціативи розпочалась перебудова в СРСР (квітень 1985 р.). Перебудова мала охопити п'ять провідних галузей життєдіяльності суспільства: економіку (перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних), внутрішню політику (демократизація суспільного життя та народовладдя), зовнішню політику (припинення «холодної війни» та побудова спільноєвропейського дому); соціальну сферу (підви¬щення матеріального та культурного добробуту населення), ідеологію (ліквідація цензури, гласність, вільне виявлення думок громадян). Суттєвий вплив на ситуацію в Україні справило виникнення в СРСР на¬родних рухів, насамперед у республіках Балтії. 7 липня 1988 р. Українська Гельсінська спілка, створена на основі відновленої УГГ, оприлюднила «Де¬кларацію принципів», що за деякими положеннями відповідала програмним принципам народних рухів республік Балтії: перетворення СРСР на конфе¬дерацію незалежних держав; державність української мови; звільнення всіх політв' язнів тощо. У вересні 1989 р. В.Щербицький залишив посаду Першого секретаря ЦК КПУ, а цю посаду зайняв В. Івашко.Восени 1989 р. вдалося внести істотні поправки до проекту Закону про вибори до Верховної Ради УРСР, зокрема, було знято представництво від гро¬мадських організацій. Тоді ж Верховна Рада прийняла Закон про мови, згідно з яким українська мова проголошувалася державною. У той час відбувається стрімкий розвал КПУ. Суспільство і правляча верхівка починає все більше усвідомлювати необхідність домогтися реального суверенітету республіки. У 1989—1990 рр. з'являються паростки багатопартійності. У 1980 р. КПРС (КПУ як її складова) відмовилась від монополії на владу. Активізація політич¬ного життя спричинила стрімке зростання національної свідомості населення. З 1990 р. почався рух за вихід із СРСР. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, у якій проголошу¬валися верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.

74.Чорнобильська катастрофа та її наслідки. У 1970—1980-ті рр. економіка СРСР розвива¬лась в основному екстенсивним шляхом. Це не¬гативно позначилося на економічному становищі України. У ці роки за рішенням центру спору¬джували гіганти індустрії, що були зорієнтовані на випуск продукції для Союзу. У цьому плані розвивалися підприємства військово-промисло¬вого комплексу, яких в Україні було багато, а та¬кож металургійні, верстато- та машинобудівні гіганти. Чимало їх, у тому числі гіганти металургії, гірничі та хімічні комбінати, споруджували з орієнтацією на старі технології й проекти. їх експлуатація надзвичайно погіршувала еко-логію, а за забрудненістю повітря, зокрема в Донбасі, середньому Подніпров'ї тощо, Україна займала одне з перших місць серед регіонів колишнього Союзу. Кожне п'яте з найзабрудненіших міст було в Україні. Серед них виділялися Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Маріуполь, Горлівка, Нікополь та ін. Однак особливо страшною виявилася аварія на Чорнобильській АЕС, що сталася в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. За наслідками забруднення вона була справді світовою катастрофою, особливо для країн Європи. Довкола Ч АЕС утво¬рено спеціальну 30-кілометрову зону, із якої було евакуйоване все населення. Спорожніло м. Прип'ять, населення якого свого часу налічувало близько 35 тис. осіб. В Україні, за офіційними даними, вважають забрудненими тери¬торії 16 областей, а фактично — всі області республіки, у тому числі її столицю м. Київ. На ліквідацію наслідків катастрофи тільки в 1988—1990 рр. витра¬чено понад 20 млрд. крб. — у тодішньому масштабі цін сума буквально феноме¬нальна. Загалом на потреби ліквідації наслідків аварії витрачається щорічно 5—7 % державних коштів України. Уже в умовах незалежності держава ви¬явила «піклування» про долю населення України і переклала всі матеріальні клопоти на плечі трудівників шляхом уведення спеціального так званого чор¬нобильського податку, який становить 12 % (У 2000 р. цей податок було ска¬совано). До 2003 р. постраждалими від аварії на ЧАЕС вважалися 3 млн. осіб, із них 100 тис. померли. 3,5 млн. осіб на 2003 р. жили на забрудненій території.

75.Початок формування багатопартійності в Україні наприкінці 80-х – на початку 90-х років ХХ ст.. До головних причин, що привели до створення багатопартійності в Україні, можна віднести:— розширення демократизації суспільного життя, політика гласності;—історичні витоки багатопартійності в Україні;—виникнення і розвиток в Україні дисидентства;—нездатність КПРС (КПУ як її складової частини) продовжувати виконан¬ня керівної ролі всього суспільства, яку вона собі привласнила. В історії становлення багатопартійності виділяють три етапи:1)1988—1989рр. — створення умов багатопартійності. Створення опози¬ційних щодо КПРС неформальних об'єднань та рухів, що пізніше трансфор¬мувалися в політичні партії. У цей час в Україні розгортають активну діяль¬ність Українська демократична спілка (УДС), пізніше названа Українською народно-демократичною лігою (УНДЛ), Українська Гельсінська спілка (УГС), Народний рух України за перебудову (НРУ).2) 1989—1990 рр. — етап безпосереднього створення початкової багатопар¬тійності. За цей час у республіці було створено понад 20 партій, які об'єднували близько ЗО тис. осіб.3) Початок 1991 р. — серпень 1991 р. — кардинальні зміни в становленні багатопартійності. Заборона діяльності КПУ після спроби державного перево¬роту в Москві (ДКНС) 19—21 серпня 1991 р. у зв'язку з доказами про підтрим¬ку керівництвом КПУ державного перевороту. 24 серпня 1991 р. проголошено Акт про незалежність України. Зміцненню і розвитку політичних партій в Україні сприяли зміни у ви¬борчому законодавстві. У 1998 і 2002 рр. Вибори до Верховної Ради України здіснювалися за мішаною виборчою системою (половина депутатів обиралася за виборчими списками партій). У 2006 р. вибори до Верховної Ради України проводилися за пропорційною виборчою системою, яка передбачає обирати склад парламенту лише за партійними списками. У 2001 р. було сформовано перший коаліційний уряд.

76.Проголошення державної незалежності України. Улітку 1991 р. у балансі політичних сил сталися певні зміни. Після виникнен¬ня у Верховній Раді «націонал-комуністичного» крила (Л. Кравчук, Л. Кучма, В. Слєднєв, І. Плющ, М. Хоменко та ін.) фактично перестала існувати «група 239». Продовжувалося падіння престижу центру і компартії.У цей час велася інтенсивна робота з підготовки нового Союзного договору. 24 червня Президент СРСР М. Горбачов повідомив про домовленість із керівниками десяти республік СРСР. .1.5 серпня опубліковано проект договору, підписання якого мало відбутися через тиждень. Цей договір суттє¬во обмежував права центру, що не влаштовувало консерваторів.Уранці 19 серпня 1991 р. з інтервалом у годину центральне телебачення по¬чало зачитувати «Заяву Радянського керівництва» та «Постанову № 1 Держав¬ного комітету з надзвичайного становища в СРСР» (ДКНС, рос. ГКЧП). Ого¬лошувалось, що ДКНС створено у зв'язку з неможливістю за станом здоров'я виконувати М. Горбачовим обов'язки президента СРСР і переходом його пов¬новажень до віце-президента Г. Янаєва. До складу ДКНС увійшли: Г. Янаєв, О. Бакланов (секретар ЦК КПРС), В. Крючков (голова КДБ), В. Павлов (прем'єр-міністр СРСР), Б. Пуго (міністр внутрішніх справ), Д. Язов (міністр оборони), громадські діячі Д. Стародубцев і О. Тізяков. М. Горбачов тоді від¬почивав у Криму на урядовій дачі Форос. У присутності першого секретаря ЦК Компартії України С. Гуренка, генерал армії Варенников попередив голову Президії Верховної Ради УРСР Л. Кравчука про позицію Збройних Сил. Під Київ була перекинута бригада повітряно-десантних військ. Була скликана позачергова сесія Верховної Ради, де було поставлено питан¬ня про незалежність України. Л. Кравчук і його перший заступник І. Плющ заявили про вихід із Комуністичної партії. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла «Акт проголошення незалежності України», у якому під¬креслювалося, що у зв'язку з державним переворотом в СРСР над Україною нависла смертельна небезпека. Тому Верховна Рада проголосила незалежність України та створення самостійної держави — Україна.1 грудня 1991. р. було проведено всеукраїнський референдум, 90,3 % учасни¬ків якого підтримали «Акт проголошення незалежності України»

77. Результати та історичне значення Всеукраїнського рефрендуму 1 грудня 1991 р. 24 серпня 1991 р. Верховною Радою України був прийнятий Акт проголошення незалежності України. Однак, згідно із чинним на той час законодавством. питання про реалізацію права народу України на самовизначення виходило межі компетенції Верховної Ради УРСР і мало вирішуватися виключно всеукраїнським референдумом. Тому того ж дня, крім Акта проголошення незалежності України, було прийнято й постанову Верховної Ради УРСР «Про проголошення незалежності України», якою, зок¬рема, передбачалося провести 1 грудня 1991 р. все¬український референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України.Референдум, який відбувся в зазначений термін, не залишив жодних сумнівів. 90,32 % громадян, які брали участь у референдумі, на питання бюлетеня дали позитивну відповідь. Свою згоду підтвердило населення всіх областей України і Криму незалежно ві д їх національного складу. Отже, за незалежність проголосували не тільки українці, але й представники інших національностей. Результати голосування ознаменува¬ли повноправне входження України до світового співтовариства вільних держав. Почалася хвиля дипломатичного визнання України як незалежної держави. Пер¬шими незалежність України визнали Польща й Канада. Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р. став вирішальною подією в остаточній ліквідації СРСР. 7—8 грудня в Біловезькій пущі біля Мінська Президент України Л. Кравчук, Голова Верховної Ради Республіки Білорусь С. Шушкевич і Президент Росії Б. Єльцин констатували розпад Радянського Союзу та підписали угоду про утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня в Алма-Аті декларація про утворення СНД була підписана керівниками Азербайджану, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану й України. Засновники СНД чітко визначили, що кожна з республік, що входить до СНД, є цілком незалежною у своїй внутрішній і зовнішній політиці державою, а нове між¬державне утворення не передбачає ніякого центру, ніяких вертикальних уп¬равлінських структур.

78. Україна в період утвердження національної державності. Президент Леонід Кравчук. Вражаючі результати Всеукраїнського референдуму на підтвердження Акта проголошення незалежності України викликали позитивний резонанс у світі. За грудень 1991 р. незалежність України визнали 68 країн, а впродовж наступного року — ще 64 держави. Україна ставала повноправним учасником світового співтовариства. Наслідки всенародного референдуму в Україні стали, по суті, останнім цвяхом, забитим у домовину СРСР. Разом із тим українське керівництво мало зважати на те, що на той час ще існували загальносоюзні структури влади, на території України перебувала значна частина Радянської армії, залишалася небезпека некерованої дезінтеграції СРСР, що в умовах великої кількості зброї, передусім ядерної, на його території загрожувало непередбачуваними наслідками, в т. ч. для України.8 грудня 1991 р. Л. Кравчук, Б. Єльцин та С. Шушкевич від імені своїх держав підписали Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД), відкриту як для всіх суб'єктів колишнього СРСР, так і інших країн. 25 грудня 1991 р. М. Горбачов склав повноваження президента СРСР. Неодмінним атрибутом кожної держави є її символіка — прапор, герб, гімн. На момент проголошення незалежності України національний синьо-жовтий прапор майорів уже над багатьма українськими містами й селами, був встановлений у залі Верховної Ради. 4 вересня 1991 р. його було урочисто піднято над будинком парламенту, а 28 січня наступного року затверджено Державним прапором України. Він становить прямокутне полотнище, яке. складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: синьої згори та жовтої знизу. Вони символізують чисте небо і лан стиглої пшениці — вічні цінності людського буття. Подібне поєднання кольорів здавна використовувалося в Україні, зокрема на стягах галицьких полків у Ґрюнвальдській битві 1410 р., у Війську Запорізькому, легіоні УСС, УНР та ЗУНР, Карпатській Україні тощо. Державним гімном України 15 січня 1992 р. затверджено мелодію, а 6 березня 2003 р. слова першого куплету і приспіву національного гімну "Ще не вмерла У країна". Написаний поетом П. Чубинським і композитором М. Вербицьким ще в другій пол. XIX ст. цей твір набув особливого поширення в роки українських визвольних змагань 1917—1921 рр., а в 1939 р. став офіційним гімном Карпатської України. Малим гербом України 19 лютого 1992 р. затверджено тризуб, який мав стати головним елементом великого герба України. Одне з перших його зображень на українській території зафіксоване на кам'яній застібці періоду Трипільської культури. Як символ князівської влади часів Київської Русі тризуб трапляється на монетах князя Володимира Великого та, з деякими відмінностями, його наступників. У 1918 р. після проголошення незалежності України Центральна Рада затвердила Державним гербом УНР зображення золотого тризуба на синьому тлі. Це засвідчило спадкоємність державотворчої традиції на українських землях. Процес зміни політичної влади в Україні завершили дострокові президентські вибори, що відбувалися в червні — липні того самого року

79. Проблеми соціально-економічного та політичного реформування українського суспільства в 1994-2004 рр. Президент Леонід Кучма. Прийняття нової конституції. Влітку 1994 р. Президентом України було обрано Л. Кучму. Він спирався на підтримку промислового директорату, частини номенклатури та лівих політичних сил. Про бажаність його приходу до влади дала зрозуміти Москва. Кучма проводив передвиборну боротьбу під гаслами радикальних економічних реформ, відновлення зв'язків із Росією та іншими країнами СНД, надання російській мові статусу офіційної, боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Одним із перших кроків новообраного Президента стало ініціювання ним конституційного процесу, який завершився 28 червня 1996 р. ухваленням Конституції України. Вона проголосила Україну суверенною і незалежною, унітарною, демократичною, соціальною, правовою державою з єдиним громадянством та державною українською мовою. Найвищою соціальною цінністю в Україні визнаються людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який реалізує її через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Головною проблемою новообраного Президента була економічна криза. Вже у жовтні 1994 р. він проголосив стратегію економічних перетворень, яка передбачала вивільнення цін, обмеження дефіциту державного бюджету, впровадження вільної торгівлі, сувору монетарну політику, масову приватизацію підприємств, земельну реформ. Негативним фактором для розвитку економіки став величезний зовнішній борг. Упродовж 1994— 1999 рр. він зріс більше ніж утричі й становив 12,5 млрд. дол. США за ліквідних валютних резервів у 768 млн. дол. Сюди додавалося зростання внутрішньої заборгованості з виплати заробітної плати, стипендій, пенсій, інших соціальних виплат, загальна сума яких збільшилася з 36 млн. до 12 млрд. грн. Отже, нав'язана Україні владою кланово-олігархічна модель розвитку довела її до глибокої кризи, ! тотальної бідності, безробіття, фактично стану національної катастрофи. Проте суспільство терпіло з останніх сил, чекаючи дня президентських виборів, щоб скористатися правом на вільне волевиявлення і легітимно змінити осоружну владу.