Розуміння культури у первісну добу.
Первісна культура - час від появи людини і людського стада до перших форм структуризації суспільства, державності, писемності. Етапи, пов'язані з використанням певних матеріалів: кам'яний (який тривав у цілому до IV-III тис. років до н. е.) із завершальним етапом - мідним віком; бронзовий (умовно кінець III - початок І тис. до н. е.) та залізний (з І тис. до н. е.).
Тривалий і складний процес антропогенезу - біологічного становлення людини – завершився ~35-30 тис. років до н. е. У привласнювальному господарстві поряд зі збиральництвом постало полювання → планування колективних дій, нові матеріали (шкіра, кістки та ін.) + оволодіння вогнем → споживання обробленої їжі, виготовлення посуду. Все це дало поштовх осмисленню причинно-наслідкових зв'язків і поступовому вдосконаленню знарядь праці.
На цьому підґрунті складалися основи виробляючого господарства. Неолітична революція → радикальні зміни, пов'язані з переходом до землеробства → формування осілого способу життя. Землеробство не давало людині миттєвих результатів і спонукало її до подальшого осмислення причинно-наслідкових зв'язків. Землеробство також вимагало вирішення тривалих, завчасно запланованих, багатоетапних трудових завдань, свідомого, цілеспрямованого накопичення і передавання знань нащадкам за допомогою формування та вдосконалення мови.
Урізноманітнення соціальної практики відбили гончарство, скотарство, прядіння і ткацтво → спрямованість людини на перетворення природи, створення "рукотворного" світу, штучних матеріалів і форм.
Необхідність планування життя, потреба в зберіганні та подальшому накопиченні досвіду → структуризація, поступове виокремлення керівної ланки - старійшин (носіїв досвіду) та чаклунів (посередників між світом надприродних сил і людей).
В єдиний культурний тип привласнювальну та виробляючу діяльність доби первісності об'єднують основоположні риси культури цього періоду.
синкретизм - нерозчленованість, первинне "нерозрізнення" людини та природи, що спричинило специфічне розуміння людського життя як одвічно повторюваного природного циклу. Синкретичною була й людська життєдіяльність, позбавлена спеціалізації. Синкретичними були й начала "прахудожнього" освоєння світу, які полягали в обрядових, ритуальних діях.
гомогенність - однорідність. Тогочасне суспільство за наявності керівної частки було недиференційованим, позбавленим станового, майнового розшарування.
Виняткова значущість колективізму → людина того часу не могла вижити поза людською спільнотою, ствердитися за відсутності досвіду, досконалих знарядь праці. У зв'язку з цим суб'єктом первісної культури була не людина, а колектив як цілісність.
функція регулювання та контролювання соціальних відносин → система табу - декларативних заборон (що дали імпульс формуванню основ моралі в подальшому) на інцест, канібалізм, певні типи поведінки, певну їжу та напої, одяг і прикраси, вимовляння певних слів і виразів.
самодетермінованість – самозумовленість: люди освоювали світ, опираючися лише на власні здобутки, бо не було досвіду попередніх епох як фундаменту і чинника розвитку.
За відсутності засобів фіксації знання культура мала усний характер. Це робило набутий досвід винятково цінним, сакралізованим, надавало соціальної ваги його "носіям"- жерцям і старійшинам.
образно-чуттєве осягнення світу: людина ще не здатна до теоретизування, узагальнення, раціонального пізнання світу.
Синкретичне буття людини, образно-чуттєве сприйняття світу, нерозвиненість соціальної практики, відсутність раціонального знання про світ є фундаментом міфологічної свідомості доби. Її ознаки: наївне олюднення природи, персоніфікацію її сил і метафоричне ототожнення світу природи та світу людини; колективне осмислення світу, яке не розкривало сенсу причинно-наслідкових зв'язків, замінювало пояснення сутності предмета або явища розповіддю про його виникнення або створення; осмислення прадавньої доби першотворення, першодій і першопредметів як священних, взірцевих; символізм, нероздільність суб'єкта та об'єкта, предмета та знака, що його визначає, сутності та імені.
У контексті міфологічної свідомості склалися релігійні уявлення - анімізм, тотемізм, фетишизм, магія.
Анімізм: світ був одухотвореним, а душа - вічною надприродною сутністю, притаманною будь-якій істоті та явищу. Завдяки цьому склалися віра у потойбічний світ, розуміння смерті як переходу до іншого циклу буття, а на цій підставі - поховальні обряди. Душа небіжчика потребувала забезпечення повноти життя - у поховання клали побутові речі, їжу, інколи зброю.
Основа тотемізму - віра у надприродний або кровний зв'язок людини (роду) з твариною, рослиною чи явищем природи як її предком, прабатьком.
Основою фетишизму була віра у здатність речей завдяки їх надприродним властивостям впливати на дійсність і перебіг подій, виступати посередниками (як позитивними, так і негативними) між людьми та світом. Найчастіше фетишем був предмет, з яким пов'язувався позитивний вплив на дійсність і який носили з собою як амулет - захисник людини.
Магія спиралася на віру в можливість впливу на дійсність, заміну подібного подібним, частиною - цілого (за допомогою замовлянь, молитов, обрядів). Магічні ритуали моделювали майбутню (минулу) ситуацію з найбільш сприятливим для людини фіналом.
Формою буття релігійних уявлень були ритуали та обряди - складні, синкретичні, сталі, впорядковані колективні символічні дії, які втілювали значущі соціальні відносини та цінності. В ритуалах і обрядах у синкретичну цілісність зливалися вербальне, музичне, образотворче та декоративно-прикладне начала, що стало грунтом "прахудожнього" бачення світу → найдавнішими його зразками є створений 40-30 тис. років тому наскельний "живопис" печер Західної Європи (Шаффо, Ла Мадлен, Гурдан, Ласко та ін) → утілення образів природи та людини в статиці та русі, окремо та в ансамблі, надання їм об'єму за допомогою світлотіні та штрихування. Виняткова роль релігійних уявлень у житті людини, бачення в усьому впливу надприродних сил → символічний орнамент на керам.виробах. Велике значення у формуванні художнього осмислення світу мала "скульптура"→ "палеолітичних венерах" - жіночих статуетках, поширення яких свідчить про велике значення матріархальних настанов. Мегалітична "архітектура": менгіри - вертикальні вузькі, іноді грубо оброблені камені (інколи групами), густо розташовані в Західній Європі, Північній Африці, Індії, Сибіру, на Кавказі. Дольмени являли собою "будинки" (можливо, поховальні) з кам'яних плит із пласким дахом. Кромлехи - кругові гігантські огорожі з каменів, накритих кам'яними плитами, що розташовані в Евербі та Стоунхенджі в Англії, на думку науковців, були прообразами астрономічних обсерваторій.
Розвиток соціальної практики та набуття знань викликали потребу в складанні засобів їх фіксації. Джерелом "праписемності" була піктографія - схематичне малюнкове зображення предметів і явищ. Розвиток абстрактного мислення мав наслідком появу ідеографії, у якій знаки позначали слова і поняття.
Розуміння культури в добу Стародавнього Сходу.