1.2 Гуманітарний інститут

Гуманітарний інститут Національного авіаційного університету(ГМІ НАУ) - створений у структурі Національного авіаційного університету 10 квітня 2003 року. Від дня створення Гуманітарного інституту його очолює доктор філологічних наук, професор Гудманян Артур Грантович. У складі колектива працює - 26 докторів і професорів та 98 доцентів і кандидатів наук. Підготовка фахівців здійснюється за освітньо-кваліфікаційними рівнями: «Бакалавр», «Спеціаліст», «Магістр».

1.3 Кафедра історії та документознавства

Кафедра історії і документознавства є випусковою з підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів «Бакалавр», «Магістр», «Спеціаліст» за напрямом «Документознавство та інформаційна діяльність». Спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність» універсальна, оскільки підготовка фахівців здійснюється на стику дисциплін гуманітарного та інформаційно-аналітичного циклів.Сьогодні на кафедрі історії та документознавства працюють 22 штатних викладачі і 6 зовнішніх сумісників, в тому числі 3 доктори наук та 14 кандидатів наук.

Структурні підрозділи

У складі кафедри діє лабораторія досліджень з історії цивільної авіації(ауд. 8.608).На кафедрі діє аспірантура за науковою спеціальністю 27.00.02 – «Документознавство, архівознавство».На основі разового набору навчаються аспіранти за спеціальністю 07.00.01 «Історія України». За умов набуття відповідного досвіду,бакалавр зі спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» може адаптуватись до таких суміжних напрямів діяльності як: рекламна, маркетингова, книгорозповсюджувальна, обліково-контрольна.

Сферою діяльності фахівців з документознавства та інформаційної діяльності є органи державного управління, інформаційні агенства, аналітичні служби, засоби масової інформації, фінансові та банківські структури,архівні установи.

Фахівці з документознавства та інформаційної діяльності обіймають посади:

• Офісний службовець; організатор діловодства

• Менеджер; керівник малих підприємств у сфері надання інформації

• Інспектор; начальник відділу кадрів,документозабезпечення, канцелярії

• Виконавчий директор; референт-аналітик; адміністратор

• Експерт з питань інтелектуальної власності

• Архівіст,зберігач фондів

• Викладач вищого вального закладу

• Науковий співробітник (бібліотечна справа, науково-технічна інформація)

1.4 Опис музею музей івана гончара

Музей Івана Гончара – легендарна скарбниця, утворена звитягою однієї Людини. Із середини 1950-х років талановитий митець Іван Макарович Гончар (1911 – 1993) в умовах протистояння тоталітарному режимові провадив титанічну збирацько-народознавчу роботу, в результаті якої постала збірка перлин народних старожитностей XVI – XX ст., а його хата-майстерня перетворилася на своєрідний «Ноїв ковчег» української культури.1993 року в Києві створено державний Музей І.М. Гончара. Згодом він перетворився на Український центр народної культури «Музей Івана Гончара» (1999), а 2009 – здобув статус «національний», що розбудовується за дороговказами свого Засновника: надбання української культури мають бути відкритими для суспільства, висвітлюватися вповні, віднаходити своє спадкоємництво й розвиток у всіх сферах життя нації.

Нині збірка Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» налічує понад 20 тисяч творів народного мистецтва, предметів традиційного побуту й звичаєвої обрядовості, стародруків, архівних матеріалів, живописних і скульптурних робіт І.М. Гончара. При Центрі діють: студія української народної вишивки, клуби народної пісні і танцю, відбуваються майстер-класи з різних галузей народного мистецтва, проводяться мистецькі «вечорниці», фольклорні свята і фестивалі, ярмарки народних ремесел, організовуються конференції, круглі столи, семінари-практикуми.Цей науково-мистецький і культурно-просвітницький заклад перетворюється на один із провідних осередків збереження і примноження національної культурної спадщини, формування духовно повноцінної нації, як про це мріяв його незабутній фундатор: “Усе, що ви побачите в Музеї, хай збудить у вас почуття палкої, найщирішої любові до поетичної душі Матері-України і хай любов ця стане могутнім стимулом для її прекрасного майбутнього та буйного розквіту”.Перша черга постійної експозиції (теми “Ми” (“Буття українців”), “Краса” (“Народна естетика”), “Світогляд” (“Символи та знаки”), “Віра” (“Українське християнство”), “Нація” (“Національні ідеали”), “Світ” (“Народна етика”), “Сьогодні” (“Іван Гончар”) висвітлює різні прояви традиційної культури – красу народного побуту, християнські та національні ідеали українців, людські взаємини та спілкування з природою. Музейна експозиція здебільшого є відтворенням історії, минувшини, а предмети в ній подаються лише як ілюстративний матеріал до певних історико-культурних подій.Іван Гончар розумів музейну справу інакше. Він прагнув насамперед пробудити в українцях національну свідомість як чинник самоорганізації народу. А традиційну народну культуру розглядав як форму й спосіб буття самого народу. У його трактуванні традиція є визначальним чинником формування, моделювання і кристалізації самобутньої народної культури, творення етнічних ідеалів, взірців та орієнтирів. Тому хатній музей Івана Гончара не лише висвітлював “пам’ять минулого”, “набуток історичного розвитку” і “спадок попередніх поколінь”, але постав осередком поширення традиційної народної культури України, забезпечення спадкоємності культурних традицій.Ідейно-предметною основою експозиції є етнографічна та мистецька колекції, науковий архів та творча спадщина Івана Гончара. Фундатор Музею орієнтувався на твори високої мистецької вартості, які виявляють етнічні особливості українського народу, його фундаментальні цінності, історичний та духовний досвід. Народний побут, мистецтво, звичаєвість, фольклор Іван Гончар розглядав комплексно як конкретні вияви цілісного буття народу.