7) Спроби консолідації Київської держави:Правління Володимира Мономаха та Мстислава Володимировича.

Володимир Мономах (1113 – 1125 рр.) Прийшов на прохання киян до влади. Намагався припинити міжусобиці між князями, для цього тричі скликав князів на з'їзди, де вони присягали на Євангелії й цілували хрест. Найменші спроби внести розбрат швидко і жорстоко придушував. У жорстокій боротьбі зумів об'єднати три чверті території Київської держави: Київщину, Волинь, Турову-Пінську, Переяславську Смоленську, Новгородську землі та Поволжя. Лише в Галицькому князівстві правили самостійно Ростиславичі. Відновив централізоване правління. Володимир Мономах — автор вміщеного в Лаврентіївському літописі «Повчання» своїм дітям — видатного давньоруського літературного світського твору, в якому він засуджував князівські міжусобиці і закликав до об'єднання давньоруських земель. Починаючи з 1103 року здійснив п'ять великих походів проти половців. Займався будівництвом - побудували міст через Дніпро біля Винагорода, зменшив податки на міщан,щоб пожвавити торгівлю. Відновив міжнародний авторитет Русі.

Мстислав Володимирович (1125 – 1132 рр.) – найстарший син Мономаха,законно успадкував владу. Він продовжував зміцнювати престиж великого князя київського та обороняти державу від ворогів. В 1130 повернув під вплив Києва Полоцьк, посадивши на полоцький стіл свого сина Ізяслава. 1130 воював з литовцями. Розгромив половців і загнав їх за Волгу та Яїк. Про величезний міжнародний престиж Київської держави за його правління свідчать численні династичні зв'язки київського князя з західноєвропейськими королівськими дворами. Помер 14 (за іншими даними 15 квітня) 1132 року. Похований у збудованому ним Федорівському монастирі у Києві. Після його смерті Київська держава остаточно розпалася на окремі політично незалежні князівства. Був останнім правителем на Русі.

8)Монголо-татарська навала та її наслідки для українських земель

Русь зазнала Монголо-татарської навали в 1237-1241 роках. Протягом зими 1237-1238 років військо Монгольської імперії завоювало Рязанське та Владимиро-Суздальське князівства, всю Північну-Східну Русь. У 1239 році монголи оволоділи Переяславом Руським і Черніговом, а в грудні 1240 року штурмом здобули Київ і майже повністю зруйнували його Горішнє місто. Протягом наступного 1241 року були завойовані Галицька та Волинська землі. Загарбання Давньої Русі військами хана Батия стало можливим завдяки їхній багаторазовій чисельній перевазі над руськими князівськими дружинами і народним ополченням. Монголо-татарська навала призвела до великого спустошення Південно-Східної Русі: багато людей загинуло, міста були спалені і пограбовані. З 74 руських міст 49 були сплюндровані ордою Батия, 14 з них так і не піднялися з руїн, а ще 15 згодом перетворилися на села. Занепад міст, захоплення в полон ремісників призвело до погіршення економічного становища, згортання торгівлі, зникнення цілих галузей ремісництва. Було втрачено незалежність, послаблено обороноздатність. Іго загальмувало розвиток Русі, спричинило її відставання від Європи. Залежність від Золотої Орди виявлялася в трьох формах: 1) ви дача ярликів (грамот) на князювання, причому без врахування конкретних прав на престол, що призвело до численних інтриг; 2) сплата данини. Князі знаходились під наглядом представників ханів — баскаків. Збиралося 14 видів ординських даней та повинностей (безпосередньо для хана, торгові збори, візничі по винності, «корм» баскакам та ін.); 3) забезпечення монгольської армії рекрутами. Батиєва навала принесла неймовірні нещастя давньоруському народові, уповільнила його розвиток, відкинула Русь на кілька століть назад.

Остаточно занепало значення Києва як центру держави. Великими були і людські втрати