19) Державний устрій української козацької держави б. Хмельницького.

На чолі Української держави стояв гетьман, якого обирала Генеральна рада. Гетьману належала вища законодавча влада: він видавав універсали, що мали статус вищих законодавчих актів. Як глава виконавчої влади гетьман розпоряджався державними витратами, організовував збирання податків. Гетьман представляв державу у зовнішніх стосунках, був вищим воєначальником, часто сам призначав генеральну старшину й полковників. Гетьман був вищою апеляційною судовою інстанцією, мав право затверджувати судові вироки. У системі управління Гетьманщиною важливу роль відігравали генеральна та старшинська ради. Спочатку це було зібрання козаків, і вона мала переважно військове значення. Пізніше склад Генеральної ради розширився за рахунок представників духовенства та міщан і вона набуває певних ознак вищого представницького органу. Генеральна рада не перетворилася на орган влади, бо не було визначено організаційних засад її роботи, періодичності, порядку скликання. Функції представницького органу перебирає на себе старшинська рада. Існувало три види старшинських рад: а) рада гетьмана за участю Колегії генеральної старшини, яка мала постійний характер; б) рада генеральної та полкової старшини, яка скликалася за необхідністю; в) з’їзди старшин усіх рівнів, у яких могли брати участь представники духовенства, міщан. За відсутності гетьмана старшинська рада перетворювалася на вищий орган управління державою. Вищим військово-адміністративним органом була Генеральна військова канцелярія. Очолював Генеральну військову канцелярію генеральний писар. Генеральну старшину обирала старшинська рада чи призначав гетьман. До генеральної старшини входили:генеральні судді, осавули, обозні, скарбники. Існувала також і нижча генеральна старшина, функції якої чітко не встановлювалися. На місцях управляли полкові й сотенні уряди, які сформувалися після визвольної війни. Територія України поділялася на своєрідні воєнно-адміністративні одиниці — полки і сотні. На чолі полкового уряду стояв полковник. Сотня була найнижчою адміністративною одиницею.

20)Державотворча діяльність гетьмана і. Виговського.

23-26 серпня на Чигиринській раді 1657 р. відбулась Старшинська рада, на якій Івана Виговського було обрано гетьманом до повноліття Юрія Хмельницького. У зовнішній політиці Виговський продовжував політику Богдана Хмельницького, спрямовану на досягнення цілковитої незалежності Української держави та зміцненню її міжнародного авторитету. 25 жовтня на Генеральну козацьку раду в Корсуні прибули посли з Швеції, Польщі, Австрії, Молдови, Трансільванії, Туреччини і Криму. Було сформовано договір з Швецією про військово-політичний союз який мав забезпечити незалежність України; відновлено союз з Кримом і Туреччиною; укладено перемир’я з Польщею. Його внутрішня політика роздачі земель і привілеїв можновладцям спричинили незадоволення серед козаків і селян. Цією ситуацією скористався полтавський полковник Мартин Пушкар, який прагнув гетьманської булави, та запорозький отаман Яків Барабаш. В 1648 р. Виговський зустрівся з сильною опозицією на чолі з Пушкарем і Барабашом (яких підтримувала Москва), але йому вдалось розгромити опозицію. Це все призвело до російсько-української війни 1658-1659 рр., внаслідок якої Виговському довелось міняти свою політику, і після довгих вагань 6 вересня 1658 р. він підписав Гадяцький договір з Річчю Посполитою, за яким Україна (Велике Князівство Руське) мала входити в склад Речі Посполитої. Після Конотопської битви 28 червня 1659р. (де Москва потерпіла сильну поразку) вибухнуло нове антиурядове повстання, на чолі якого поставлено Юрія Хмельницького. Повстання було викликане тим, що рядові козаки і селяни боялись заново попасти під національно-релігійні утиски і панщину через Гадяцький трактат. Після цього Виговський зрікся посту гетьмана і відправився на рідну Волинь, яка тоді була під Польщею, і після нього обрали Юрія Хмельницького.