1.5. Стійкість дисперсних систем

Для колоїдних систем характерні агрегативна і кінетична стійкості.

Фактором дестабілізації агрегативної стійкості є надлишок вільної поверхневої енергії на міжфазному поділі, через що відбувається самочинне утворення агрегатів із подальшим їх злипанням. Це призводить до повного поділу системи на два шари, один з яких – рідина (ДСер.), другий – щільний осад (ДФ). Агрегативна стійкість пов’язана зі зміною дисперсності.

Фактором дестабілізації кінетичної (седиментаційної) стійкості є дія сил тяжіння і, як наслідок, осідання частинок дисперсії (закон Стокса). Седиментаційна стійкість високодисперсних колоїдних систем пов’язана з дифузією, броунівським рухом, дисперсністю і концентрацією суспензій.

Адсорбційні шари є стабілізуючим фактором ДС.

1.6. Методи регулювання ліофільності дисперсних систем

Уявлення про якісний і кількісний характер ліофільності були розвинуті, і головним чином, при вивченні змочуваності ДФ водою. За величиною і природою енергії зв’язку розрізняють чотири види зв’язку води з дисперсними тілами.

1. Хімічно зв’язана вода у вигляді гідроксильних йонів, гідратів і конституційної води кристалогідратів.

2. Адсорбційно зв’язана вода (звичайно, відповідає мономолекулярному шарові).

3. Капілярно зв’язана вода.

4. Вільна вода (захоплюється механічно і утримується в дисперсній структурі).

Універсальним і широко розповсюдженим методом регулювання ліофільності ДС є метод хімічного модифікування, який дозволяє різко змінити природу поверхні дисперсної речовини. Для цього використовуються всі види ПАР, а також різні хемічні додатки.

Поряд з методом хемічного модифікування використовується метод кислотної активації, яка сприяє підвищенню сорбційної здатності вихідних ДФ.

Важливим методом управління ліофільністю ДФ є метод йонного обміну, який спричиняє зміну їх поверхневих властивостей при взаємодії з дисперсним середовищем.

Особливої уваги заслуговують методи низько- і високочастотної вібраційно-механічної активації різних речовин (ультразвукова обробка, вібрація, механічні дії). За їх допомогою можна підвищити величину ефективної питомої енергії твердих речовин і змінити характер їх взаємодії з дисперсним середовищем різної хемічної будови.

Широкого промислового значення набули методи термічного і гідротермічного регулювання, застосовуються також методи нейтронної і магнітної обробки, електричної і електрохімічної дії.

12