- •Наукова спадщина академіка м. С. Грушевського. Діяльність уан.
- •Заснування кіностудій. О.П. Довженко та його роль у розвитку українського та світового кіномистецтва.
- •Українська культура в роки Другої світової війни (1939—1945).
- •Процес «Спілка визволення України» як терор проти української наукової інтелігенції.
- •37. Український мистецький авангард та його доля. Творчість м. Хвильового, л. Курбаса, в. Блакитного, II. Тичини, ю.
- •Особливості культури України радянського періоду.
- •Роль Лесі Українки та Івана Франка в українському національно-культурному русі.
- •40. Освіта, наука України в 70-х—80-х рр. XX ст.
- •Літературно-мистецьке життя України другої половини XX ст. «Шістдесятники». Василь Симоненко, Ліна Костенко та ін.
- •Політика «українізації», її наслідки для української культури. О. Шумський, м. Скрипник.
- •Культура України хрущовської «відлиги».
- •44.Державна символіка України, її культурно-історичне значення.
- •Культура української діаспори.
- •Модернізм в українському мистецтві XX ст.
- •Менталітет української культури; позитивне та негативне.
- •Народні звичаї та традиції українського народу.
- •Сучасне музичне мистецтво України: стильове різноманіття.
- •Масова культура та сучасне національне відродження України.
- •Авангард в українській культурі та його основні напрями.
- •Модернізм в українській культурі та його основні напрями.
- •Постмодернізм в українській культурі: головні принципи.
- •Візантійська релігійна традиція в українській культурі.
- •Боротьба православ'я та католицизму як ситуація культурного вибору.
- •Феномен української греко-католицької церкви.
- •Романтизм в українській культурі.
- •Ліричний епос та його продовження в козацькій культурі.
- •Календарно-обрядова творчість українців.
- •Регіональні осередки народних промислів в Україні. Ткацтво, килимарство, вишивка.
- •Формування української національної самототожності.
- •Фольклор як виразник національної самосвідомості українців.
- •Етноміфологія українців як форма збереження індивідуального та засіб ідентифікації.
- •Найдавніші знаки — символи на території української землі.
Найдавніші знаки — символи на території української землі.
Палеолітичне й неолітичне населення залишило на території України найдавніші твори мистецтва, на яких уже існували знаки-символи. Біля с. Мізин на Чернігівщині знайдено перші у світі сварги (свастики) і безкінечники (меандри). До цього ж часу належать перші скульптури Богині-Матері, які були відомі у всій Європі. Неолітична культура (приблизно 8—5 тисяч років тому) сформувала міфологему умираючого і воскресаючого Бога-Сонця. Поховання зерна в землю (засів) і його воскресіння (проростання) навесні дали початок уявленню про безкінечне повернення, перевтілення, вічність життя. Всі ці знання були відображені в символіці.
Серед найдавніших європейських культур найбагатшою і найвиразнішою по праву визнана Трипільська археологічна культура. Нині наука все впевненіше знаходить серед трипільців наших Предків
Немає сумніву в тому, що Трипільська цивілізація розвинула символіку, успадковану нею від племен ранньопалеолітичного періоду, адже ніякий знак не виникає на порожньому місці. Найархаїчнішими знаками були сонячні та місячні символи
Знаки сонця — це коло, колесо з шістьма спицями, концентричні кола, круг з хрестом усередині. Знаки місяця — дуги, повернуті в різні боки, що символізують фази місяця, півмісяці, які позначають Молодика і Старого місяця, а також півмісяці, повернуті "рогами" догори (нині в народіозначає добру погоду). Цікавими є трипільська чара, на якій зображено 12 місяців, і тарілка з чотирма місяцями,- вписаними між променями рівнобічного хреста, що підтверджує саме календарність цих зображень.
Три яруси світу зображені на трипільських глеках способом поділу сферичної композиції посудини (наприклад, кулястої макітри або глечика) на нижній, середній і верхній світи
Найбільше зображень дійшло до нас на ритуальному посуді, скульптурках Богинь родючості (Рожаниць) тощо. Такий посуд символізував прохання дощу — це підтверджується малюнками жіночих постатей, які підносять чару до неба (пор. укр. "чарувати" — замовляти над чарою води, ворожити чи робити так звану "живу воду").