62. Фольклор як виразник національної самосвідомості українців.

Фольклор України надзвичайно важлива складова частина культури народу. Система духовного життя народу, яка тісно пов’язана з побутом, літературою, в якій відбиті моральні, етичні та естетичні погляди і цінності людей. Існування терміну «фольклор» нерозривно зв’язане з терміном «народна творчість». Вся творча діяльність народу окреслена в поезії, танцях, музиці, художньому та декоративно-прикладному мистецтві. Це втілення поглядів, прагнень, ідеалів людей та все те, що несе своєрідний відбиток побуту.Формування народної творчості та фольклору України відбувалось протягом багатьох століть. Разом із мовою мистецтво увібрало в себе знання, багатовіковий досвід та пам'ять про історичне минуле на різних етапах розвитку народу. В залежності від рівня розвитку та філософських поглядів людей, формувались та створювались нові сюжетні та тематичні жанри. Сьогодення пропонує нам величезний архів записів, в яких збереглись зафіксовані нашими давніми прадідами події, обряди, ритуали та традиції і звичайно, ставлення народу до них.

В особливу галузь фольклору України відокремились народні пісні. З давніх давен український народ славився співучістю, та створенням милозвучних гармонійних мелодій та пісень. Аналізуючи тексти та сюжетність музичних творів, ми можемо прослідкувати біографію багатьох попередніх поколінь. Весь життєвий шлях людини супроводжувався відповідними піснями від самого дитинства, починаючи з милозвучних та ліричних колискових пісень. Таке шанобливе та творче відношення українського народу до пісні не є випадковим. Народ який проживає на такій щедрій, родючій землі, поміж золотих жнив під палаючим сонцем, не може бути не талановитим. Духовне багатство українця нерозривно пов’язане не лише з історичними подіями які відбуваються навколо, а й з красою, силою та прагненнями волелюбної душі.

Український фольклор

Протягом багатьох століть Україна була і залишається невичерпним джерелом мистецтва. Слава про українські народні пісні та фольклор України розповсюджувалась далеко за межі слов’янських земель. Видатні світові митці та музиканти захоплювались неповторною красою та звучанням музики. Багато з них використовували українські пісні в своїх витворах мистецтва. Український народ співав пісні під час будь-яких родинно-побутових та суспільно-обрядових подій, таких як весілля, жниварські роботи, сум прощання з рідними чи коханими, або радість повернення на рідну землю тощо. Через пісню передавались ті почуття та переживання, які неможливо та недостатньо було просто виразити словами. Характерна мелодія створювала відповідний настрій та атмосферу. Така пісня здатна окрилювати, підносити настрій, надихати на сміливі, часом відчайдушні вчинки.

63. Етноміфологія українців як форма збереження індивідуального та засіб ідентифікації.

Одним із найбагатших і найколоритніших джерел, за яким можна вивчати культуру й світогляд давніх слов'ян] є міфологія, перекази й легенди минувшини слов'ян.

Філософсько-естетичций, земний, астральний зміст міфологічної світоглядності слов'ян бере свій початок із далеких дохристиянських часів. Перебіг років і зміни, близькість животворної (грізної й водночас сонцедарної) природи породжували фантастичні уявлення та їхні персоніфікації, які зумовлювали подібність міфологічних сюжетів багатьох народів.Міфологія слов'ян, як і всі ті міфи світу, котрі збереглися до сьогодення, живе у своїх кількох часових вимірах. Відомо, що деякі зі слов'янських міфів (чи їхні прообрази) створювалися в незапам'ятні часи, вони мають свою прадавню історію та об'єднують первинні пояснення загадковості походження й сутності світу. І це перший часовий вимір.Поняття про бога-громовержця зливалось у слов'ян із поняттям неба взагалі, уподібнення якого припускається зі Сварогом. Інші ж вищі боги вважалися синами Сварога — сварожичами — символами сонця й вогню. Сонце обожнювалося в уособленні Дажбога, а також Хорса. Охоронець отар Велес (Волос) спершу також був сонячним богом. Усі ці слов'янські боги походять із давніх міфічних переказів, легенд, зазнаючи нерідко місцевих трансформацій у своєму зовнішньому вигляді та іменахЗа княжої дохристиянської доби в Київській Русі перше місце посідав Перун — бог грому й блискавок. Цього кумира (ідола) за велінням князя Володимира було поставлено на першому місці на узгір'ї в Берестові, поблизу Києва, перед княжим двірцем. За описом очевидців і сучасників, статуя була дерев'яною із золотими вусами. В договорі з греками Русь завіряла (клялася) на Перуна і ще Велеса (Волоса) — бога скотарства, багатства, добра, торгівлі, а також бога музики й співу (на зразок Аполлона з грецької міфології).