
- •Наукова спадщина академіка м. С. Грушевського. Діяльність уан.
- •Заснування кіностудій. О.П. Довженко та його роль у розвитку українського та світового кіномистецтва.
- •Українська культура в роки Другої світової війни (1939—1945).
- •Процес «Спілка визволення України» як терор проти української наукової інтелігенції.
- •37. Український мистецький авангард та його доля. Творчість м. Хвильового, л. Курбаса, в. Блакитного, II. Тичини, ю.
- •Особливості культури України радянського періоду.
- •Роль Лесі Українки та Івана Франка в українському національно-культурному русі.
- •40. Освіта, наука України в 70-х—80-х рр. XX ст.
- •Літературно-мистецьке життя України другої половини XX ст. «Шістдесятники». Василь Симоненко, Ліна Костенко та ін.
- •Політика «українізації», її наслідки для української культури. О. Шумський, м. Скрипник.
- •Культура України хрущовської «відлиги».
- •44.Державна символіка України, її культурно-історичне значення.
- •Культура української діаспори.
- •Модернізм в українському мистецтві XX ст.
- •Менталітет української культури; позитивне та негативне.
- •Народні звичаї та традиції українського народу.
- •Сучасне музичне мистецтво України: стильове різноманіття.
- •Масова культура та сучасне національне відродження України.
- •Авангард в українській культурі та його основні напрями.
- •Модернізм в українській культурі та його основні напрями.
- •Постмодернізм в українській культурі: головні принципи.
- •Візантійська релігійна традиція в українській культурі.
- •Боротьба православ'я та католицизму як ситуація культурного вибору.
- •Феномен української греко-католицької церкви.
- •Романтизм в українській культурі.
- •Ліричний епос та його продовження в козацькій культурі.
- •Календарно-обрядова творчість українців.
- •Регіональні осередки народних промислів в Україні. Ткацтво, килимарство, вишивка.
- •Формування української національної самототожності.
- •Фольклор як виразник національної самосвідомості українців.
- •Етноміфологія українців як форма збереження індивідуального та засіб ідентифікації.
- •Найдавніші знаки — символи на території української землі.
Постмодернізм в українській культурі: головні принципи.
Постмодерні́зм — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізму. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.
Як філософська категорія, термін «постмодернізм» отримав розповсюдження завдяки філософам Ж. Дерріди, Ж. Батая, М. Фуко і особливо книзі французького філософа Ж.-Ф. Ліотара «Стан Постмодерну» (1979)[5].
Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття.
Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.
Візантійська релігійна традиція в українській культурі.
Візантійський побут — сфера культури візантійського суспільства, основною метою якої було задоволення його матеріальних, суспільних і духовних потреб. Він характеризується, як все життя візантійського суспільства, поєднанням архаїчних пізньоантичних рис із християнською релігійністю. Християнство, в його візантійській (що пізніше була названа православною) формі, мало беззаперечний вплив на щоденне життя кожного візантійця. Цей вплив відчувався у всіх сферах — від життя державного, публічного до інтимно-сімейного. Постійне вираження релігійності було невід'ємною частиною візантійського побуту. В цьому візантійське суспільство було подібне і до інших середньовічних європейських суспільств.
Попри першочергову роль християнської релігійності у візантійському житті античні впливи залишались достатньо значними протягом всього часу існування Візантійської імперії. Сліди цього можна побачити більшою мірою в інших аспектах культурного життя Візантії, але вони є і в побуті. Античні тенденції мали значний вплив на візантійське сімейне право, особливо у ранньовізантійський період. І їх можна побачити навіть у сфері розваг.
Найпопулярнішим видом розваг серед візантіців були вистави на іпподромі, що є безпосереднім спадком римського часу. Візантіці уважали себе прямими спадкоємцями Римської імперії і називали себе ромеями, тобто римлянами. Ідеологічна спрямованість на імперський універсалізм сильно відбилась у свідомості візантійського суспільства і одночасно вимагала у нього постійної уваги до свого античного минулого, хоча часто і переосмисленого через призму хритсиянства.
І видом впливу, що зіграв велику роль у формуванні візантійського побуту, був вплив східний. Цей вплив був неминучим, тому що фактично найбільш значущими були саме азійські володіння імперії. Постійний контакт у військовій чи торгівельній формі зі східними народами не міг не призвести до східного впливу на різноманітні сфери життя та культури візантійців.